Читать книгу Ренідео Новий Рік - Тата Астері - Страница 7

Всередині Хмаринки замерехтіло золотаве світло.

– Якби ми летіли в літаку, це могло б означати слова "Не палити, пристебнути ремені!", – пожартував Гермес.

– Але ми й так ніколи не палимо, – зазначила Соня. – Отже це якийсь інший сигнал.

У відповідь на одній зі стінок Хмаринки явно висвітилося гарне відео: крізь білі хмари проглядали блакитні води і якісь мережива!

– А-а, зрозуміло! – З ентузіазмом відгукнувся Гермес. – Наша Хмаринка показує вид з космосу! Ми в австралійському штаті Клівленд, його називають також "Штат сонячного сяйва", "Розумний штат".

– Чому? – Одночасно запитали всі мандрівники й засміялися від такої одностайності.

– Тут багато сонця, багато розумних жителів, багато вчених! – загалом, багато сонячного й розумного! – Засміявся у відповідь Гермес. – Ми наближаємося до Великого Бар'єрного Рифа. І це найбільший у світі об'єкт природи, який створюють живі організми – коралові поліпи. В 1979 році тут був створений Морський національний парк, і він включений у список Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО. Будьте обережні, не виходьте з Хмаринки, зараз пірнаємо прямо під воду!

– Яка неймовірна наша Хмаринка! – Мрійливо сказав Девід. – Я давно мріяв про такий транспорт, який переміщає куди хочеш, який швидкий-швидкий… загалом, такий, як у нас.

– Мрії збуваються. – Резонно відзначила Желі. – Так завжди буває.

– Будьте уважні. – Попередив Гермес. – Ми вперше подорожуємо під водою. Правила тут такі: ми можемо вільно спілкуватися з усіма мешканцями, але за межі сфери виходити не можна, тому що потрапляєш у підводну реальність з усіма наслідками!

Сфера поступово опускалася під воду. Світ коралів був дуже яскравим. Ніжно-рожеві, жовті, червоні фарби на глибинах набували більш темних відтінків.

– Так, коралів тут понад 400 різних видів. Така різноманітність і дає цю неповторну красу. – Пояснила Блакитна Сніжинка. – Для них дуже важлива температура, найбільш сприятливо – від 26 до 28 градусів. Коли я буваю Краплиною Води і подорожую в цих місцях, завжди намагаюся грітися разом з усіма, щоб коралам було затишне й добре. Адже вони можуть навіть загинути від ураганів, від холодної води! Бачите, ось цілі ділянки рифів білого кольору? Це корали не витримали випробувань і завмерли.

Повз пропливали чудові рибки, які нагадували метеликів, папуг, сніжинок!

– Вони насправді такі, або мені це сниться? – Прошепотіла Соня і про всяк випадок протерла очі.

– Так, насправді. – Авторитетно підтвердив Маленький Червоний Крабик. – Це ж підводний світ, а він абсолютно дивовижний, можеш мені повірити.

– Я так щаслива побачити все це… – Посміхнулася Пташка Ківі. – Раніше мені здавалося, що якщо в тебе маленькі крила, то й світ маленький.

Під водою то тут, то там плавали дайвери у кольоровому спорядженні. Було помітно, що вони старанно обминають рифи, з особливою обережністю.

– Чому вони такі обережні? – Здивувалася Соня.

– Справа в тому, що раніше люди не знали, що таке шкода природі. Вони ламали корали, полювали без міри на риб і на китів. Тепер, коли настав час нових знань, до рифів заборонено навіть доторкатися, щоб уникнути можливої шкоди екосистемі. – Пояснила Желі.

У цей час під водою пролунали якісь нові звуки. Вони наростали у своїй могутній силі, і були водночас дуже ласкавими і ніжними. Це була, мабуть, пісня, і належала вона комусь дуже сильному. До того ж, це був колективний спів! Мандрівники завмерли. Та-акого ніхто з них ніколи не чув!

– Зараз усе довідаємося, одну хвилину! – Ледве заклопотано сказав Гермес і зупинив сферу біля великої раковини. Це була Тридакна-Жемчужниця, яку всі кликали просто Три.

– З Новим роком, дорога Три! Можна в тебе довідатися, що це за звуки? – Звернувся Гермес.

– Ну як же! – Ледь здивовано відповіла Три. – Це співає хор китів-горбачів! По-перше, вони всім бажають щасливого Нового року. По-друге, цієї хвилини виповнюється рік від дня народження маленького китеняти Горі. Він народився в Новорічну ніч точно о 12 годині, і всі мешканці нашого рифа вирішили, що це щасливий знак! Горі та його Мама не відпливали нікуди, і цілий рік залишалися на батьківщині. І час цей, треба сказати, був дуже благополучним для всіх мешканців Рифа. А тепер, коли повернулися додому з подорожі всі кити-горбачі, лунає Вітальна Пісня!

Поки Три говорила, Пісня все підсилювалася. Її підхоплювали всі мешканці Рифа – 400 видів коралів ( тобто, мільярди живих клітинок!), 1500 видів риб, 30 видів китів, незліченна кількість водоростей, квітів, актиній, рачків, черв'ячків, мідій… Співали всі. І навіть Китова Акула, яка зазвичай тримається особняком, піддалася загальному пориву натхнення й стала широко відкривати свою величезну пащу: уперше в житті вона не полювала, а співала! Хмаринка мандрівників теж змінилася у загальному пориві натхнення. Вона ледь витягнулася догори, розкрилася пелюстками кольорового лотоса, заіскрилася живим золотом, сріблом, сотнями відтінків усіх кольорів! Оце так!

І звичайно ж, усі наші герої теж заспівали, підтримавши величезний загальний хор!

– А тепер ми потихеньку, щоб не заважати Вітальній пісні, прямуємо до Нової Гвінеї. – Сказав Гермес.

Сфера зринула в дуже гарному місці. Тут велика ріка впадала прямо в море. Води різних відтінків змішувалися, освітлені сонцем. Так утворювалися потоки блакитного, зеленого, синього, срібного, рожевого кольорів. Вони змінювалися в одну мить.

– Нам терміново потрібен художник. Тобто, інакше кажучи, мені б сюди фарби! – Схвильовано зітхнув Девід. Усі вже трохи звикли до чудес, незвичайної зміни пейзажів. Настав час не дивуватися, а розуміти, що робити в чергових нових умовах.

У відповідь на слова Девіда на стінці Хмаринки була показана довга ріка. На живій карті гори переходили в рівнини, скрізь було багато птахів, риб, трав. Блакитне небо відбивалося в блакитних водах. На вільному місці, тут же, поруч, з'явилася палітра фарб, що повторюють кольори природи.

– Ого! Невже так швидко збуваються бажання? – Зрадів Девід.

– Звичайно. Адже ми в Новорічній подорожі, у чудесній Капсулі-Сфері-Хмаринці . – Спокійно відповіла Желі. – Звичайно, якщо дитина хоче фарби, вони повинні відразу з'явитися!

– Це місце, де найдовша в країні ріка Сепік впадає в море, – пояснив Гермес. – Ця ріка – можна сказати, сестра ріки Амазонки, що в Південній Америці. Вони обидві довгі, звивисті й протікають у різних районах, як гірських, так і рівнинних. Зараз ми перебуваємо в державі Папуа Нова Гвінея. Тут багато островів, гірських рік, тропічних лісів, боліт. Уявіть, тільки уявіть, 20 тисяч видів різних рослин! Багато, багато чудес на цих землях… Та найвідоміше явище тутешньої природи – райські птахи.

Усього науці на сьогодні відомі 42 види райських птахів, з них 38 живуть у лісах Нової Гвінеї. За старих часів райських пташок буквально знищували заради надзвичайно яскравих різнобарвних пір`їнок. А сьогодні туристи дістаються в гори, щоб побачити райських птахів, зробити фото. Та від цього птахам теж неспокій. Зараз ми піднімемося в гірський ліс. Просто побудемо там недовго. Якщо птахи захотять, вони самі вийдуть нам назустріч. У густому лісі було дуже волого. Безліч переплетених гілок, ліан, квітів, листя створили свій об'єднаний світ, у якому, здається, нікому сторонньому не може бути місця.

Мандрівники трішки засумували. Тут вони навряд чи можуть побачити райських птахів, тим більш, якщо ті ховаються від усіх у гущавині лісу. Раптом над ними спалахнув невеликий смолоскип жовто-рожевого кольору із золотавим переливом. Він сказав ніжним голосом:

– Вітаю вас, дорогі мандрівники! Я – Птаха Кумул. Люди називають мене Птахою Щастя, Добробуту. І я намагаюся підтримувати цей титул. Я вийшла вам назустріч, тому що знаю: ваші серця чисті і сонячні, а щастя живе саме в серцях! Ви подорожуєте в ім'я Любові до нашої Планети. І я розповім вам маленьку правдиву історію про те, що може зробити навіть одне чисте і сонячне серце. На нашій землі було багато боїв, втім, як і скрізь. І ось одного разу, в ім'я миру і поліпшення життя, уряд оголосив конкурс на кращий ескіз прапора всієї держави. Було це в 1971 році. 15-річна дівчинка по імені Сьюзен Харехо Каріке намалювала прапор із птахою Кумул, що несе світові і її народу добробут і щастя. Саме цей прапор був прийнятий урядом, і всі дуже раділи, що зовсім юна дівчина змогла в простому малюнку передати почуття й надії всього народу. Тому прошу вас запам'ятати цю історію, і якщо вам одного разу хтось скаже, що одна людина не може нічого, розповідайте про дівчину по імені Сьюзен, яка створила державний прапор. Запам'ятайте: щастя живе в серцях!

– Також я прошу вас передати усім від мене великий привіт. – Продовжувала Птаха Кумул. – Особливо нашим родичам: горобцям, воронам, сорокам. Адже ми з однієї великої родини горобців та їм подібних, хоча наше пір`я дуже відрізняється. І ще я хочу передати їм трішки наших улюблених ласощів – мускатних горішків.

Із цими слова Птаха Кумул простягнула Соні горіхи, загорнені в пальмовий лист.

– Величезне спасибі! – Не розгубилася Соня. – У нашому дворику якраз багато горобців!

Птаха Кумул змахнула крилами на прощання, і раптом усе відчули себе дуже, дуже щасливими. Адже щастя живе в серцях!