Читать книгу Дякую за запізнення: керівництво для оптимістів сучасності - Томас Фридман - Страница 16

Якщо сьогоднішні технології, які розвиваються експоненційно, мають витримати прискорення з помноженням коефіцієнтів, то це відбудеться переважно завдяки їхньому об’єднанню в щось, що назвали хмарою, що розвиває кожну з них поодинці й разом.

Хмара – це не певне місце чи будинок. Netflix, приміром, та Microsoft Ofice 365 працюють і поза хмарою. Привабливість хмари в тому, що в ній, а не на комп’ютері чи телефоні можуть зберігатися всі ваші програмні застосунки й матеріали – улюблені фото, медична картка, чернетка книжки, над якою ви працюєте, пакет акцій, промова, які ви будете виголошувати, мобільні ігри й застосунки для писання чи дизайну – і ви зможете отримати доступ до них із будь-якого комп’ютера, смартфона або планшета будь-де, де є інтернет.

Той факт, що всі докладно описані вище технології продовжують прискорюватися з експоненційною швидкістю, можна пояснити тим, що вони почали об’єднуватися у щось таке, що стало називатися «хмарою».

Від терміна «хмара» виникає образ магічного джерела енергії десь у небі. Однак хмара – це не якесь конкретне місце. Це поняття означає низку комп’ютерів, які працюють з усіма мислимими програмами й надають широкі можливості зберігання й оброблення даних і до яких кожен користувач може під’єднатися через інтернет із мобільного телефона, планшета або настільного комп’ютера.

До формування хмари доклало рук чимало новаторів, проте чи не найважливішою була невелика група технологів – Даян Ґрін, Мендел Розенблум, Скотт Дівайн, Еллен Ванґ, Едуард Баньон, – яка 1998 року створила VMware, унікальну згадану вище програму, що стала загальнодоступною 2007 року.

Без VMware не може бути хмари. Чому? Це пов’язано з тим, яку конфігурацію мали комп’ютери, що продавалися з 1980-х років: апаратні засоби, операційна система й застосунки йшли пакетом і розглядалися як єдине ціле. Отже, кожен комп’ютер мав одну операційну систему і пов’язані з нею застосунки. Це означало, що комп’ютери часто були недовантажені.

«Творці VMware роз’єднали стек з апаратних засобів, операційної системи і застосунків, що стало потужним і критичним рушієм», – пояснила мені Даян Ґрін, співзасновниця і перший генеральний директор VMware.

VMware зробила це, створивши «шар віртуалізації», який став інтерфейсом між будь-якою операційною системою – Linux, Microsoft, Apple – та апаратними засобами будь-якого комп’ютера.

Унаслідок цього на одному комп’ютері або, що важливіше, на низці комп’ютерів кілька користувачів могли запускати різні операційні системи кількох різних компаній, а потім кожна з цих операційних систем запускала власні програми. Тож тепер значно більше людей дістали змогу спільно використовувати ресурси і можливості того самого фізичного комп’ютера або серверів, виконуючи власні операції осібно. Таке відокремлення апаратних засобів від програмного забезпечення – конкретних операційних систем і застосунків – значно розширило обсяг обчислень, які можна виконувати на одному комп’ютері або одній групі комп’ютерів, як пояснила Ґрін. Користувачі одразу вчепилися за це.

VMware «створила транслятор для апаратних засобів будь-якої мови для спілкування з мовою будь-якого програмного забезпечення; відтоді апаратні засоби і програмне забезпечення не обов’язково походили з одного джерела, – пояснив Джон Донован, директор із питань стратегування AT&T. – Утворився простір на засадах “кожний-до-кожного”».

Виник алгоритм, який давав змогу будь-якій операційній системі й програмному забезпеченню працювати з будь-яким комп’ютером. Це уможливило міжсистемні взаємодії. До того ж це означало, що, коли власник оновлював апаратні засоби, VMware чарівним чином дозволяла будь-яким операційним системам і застосункам працювати з новими апаратними засобами.

«Це уможливило появу хмари, – зауважила Ґрін. – Ми вдалися до мультиплексування ресурсів», і таким процесом «VMware зробила революцію в тому, як люди обмірковували свої обчислення».

Це значно знизило вартість обчислень, спростивши доступ до них. У користувача з’явилося відчуття, що десь там існує гігантська «хмара» комп’ютерів (насправді добір серверних ферм), які постійно оновлювалися, і він міг просто під’єднуватися до хмари з будь-якою операційною системою і застосунками, з якими він працював, і ось результат: вони працювали рівнобіжно з усіма іншими, і все йшло гладенько, віртуально й бездоганно.

Отже, складімо все докупи: VMware зробила доступ до хмарних сервісів зручнішим із будь-якого обчислювального пристрою.

Інновації Google і Hadoop з GFS і MapReduce гарантували, що у хмарі можна не тільки зберігати неймовірні обсяги неструктурованих даних, а й здійснювати пошук та знаходити потрібну «голку в сіні» або патерн із незнаною в історії людства швидкістю й точністю. Закон Мура забезпечував експоненційне зростання потужності обчислень і зберігання даних, а тому так само зростали потужність та обсяг хмари.

Смартфон Стіва Джобса дав більшій кількості людей змогу підключитися до хмари за допомогою під’єднаного до інтернету портативного комп’ютера, який мав стільниковий телефон і фотоапарат. Такі творці мережі, як Ірвін Джейкобс, і спеціалісти з оптоволокна дали можливість під’єднаним до інтернету мобільникам виходити в хмару через цифрові канали, які рік у рік стають більшими й швидшими, дозволяючи вам за мілісекунди увійти до хмари з мобільного чи стаціонарного пристрою. Ця історична подія значно розширила можливості людини й збільшила потужність машини. З виходом у хмару всі люди на землі потенційно отримали доступ до власного віртуального інтелекту, сховища файлів, інструментарію, за допомогою чого можна знайти відповіді на будь-які питання, зберігати улюблені застосунки, світлини, медичні карти, книжки, чернетки промов, транзакції з акціями, мобільні ігри, а також проектувати що завгодно за символічну ціну. А інтерфейс ужиткового програмування давав змогу кожному компоненту легко взаємодіяти з іншими в хмарі незалежно від оператора хмари – Google, Amazon, Microsoft або Alibaba. Насправді те, що ми називаємо хмарою, є реальним примножувачем сили.

Але на тому ще не край. Бо хмара починає «рухатися до краю», коли інтернет і телекомунікаційні технології 5G стають дифузними. Якщо ви їдете в самокерованій автівці з сотнями сенсорів і камер з оглядом на 360 градусів і кожної мілісекунди вирішуєте, куди повернути – об’їхати пішохода або увігнатися в сміттєвий бак – автівка не встигає прийняти всі ці рішення, заходячи до хмари й виходячи з неї. Вона підімкнеться до найближчої антени 5G-процесора й на місці проведе обчислення та збереже інформацію.

Ми заблокували б пропускну здатність у світі, якби постійно все завантажували в центральну хмару та скачували з неї. Брайан Кржанич з Intel зазначив, що кожен пересічний смарт-автомобіль з усіма своїми сенсорами, радарами, камерами й обчислювальними системами генеруватиме стільки даних, скільки близько 3000 осіб зі своїми комп’ютерами, телефонами і планшетами. Таким чином, мільйон смарт-автомобілів генеруватиме стільки даних, скільки це робили б три мільярди користувачів. Увесь цей масив не може постійно входити до великої хмари й виходити з неї. Для цього знадобляться міні-хмари, які працюватимуть, утворюючи «сітчасті мережі», що розподілять потужність оброблення та зберігання поміж усіма телефонами та під’єднаними до інтернету пристроями в довкіллі.

Тому Microsoft сьогодні говорить про створення «розумної хмари й розумного краю». Наприклад, якщо у вас на тілі інсулінова смарт-помпа, ви хочете, щоб вона працювала на короткій частоті, хутко приймаючи рішення. Але ви також схочете мати загальний контроль. Короткі, швидкі рішення прийматимуться в крайній ситуації залежно від того, що відбувається у вашому тілі, а от загальний нагляд здійснюватиметься в хмарі. Якщо пристрій працює нормально, хмара дасть йому спокій, а якщо параметри відхиляться від моделі, втрутиться хмара.

Оце й мається на увазі, коли говорять про хмару, що рухається до краю. Але це тема для наступної книжки!

Звичайно, багатьом людям складно буде збагнути, як усю цю силу завантажити з тієї хмари в ефірі. Тому опитування Wakefield Research 2012 року, замовлене компанією Citrix, виявило, що «більшість респондентів вважала, що хмара стосується погоди… Наприклад, 51 % респондентів, включно з більшістю молоді покоління “нульових”, вважає, що штормова погода може завадити цифровій роботі у хмарі», – повідомив часопис Business Insider 30 серпня 2012 року. Лише 16 % розуміли, що це «мережа для збереження, доступу й розподілу даних на приєднаних до інтернету пристроях».

Я докладно знаю, що таке хмара, але мені більше не подобається користуватися цим терміном. І не тому, що він заплутує, а тому, що означає щось м’яке, легке, пухнасте, пасивне й тендітне. Це нагадує мені пісню Джоні Мітчел: «Я бачила хмари до цієї пори / і знизу, і потім згори, / і там нічого немає, крім примар, / а як таких – я не бачила хмар».

Такі óбрази не віддають трансформативного характеру створеного. Коли поєднуються й легко інтегруються роботи, великі дані, сенсори, синтетична біологія, нанотехнологія, а живлення відбувається поза хмарою, то вони починають живитися за рахунок самих себе, відразу розширюючи межі множинних царин. Коли ви сполучаєте потужність хмари з потужністю бездротового кабельного широкосмугового зв’язку, то одержуєте безпрецедентний комплекс мобільності, комунікативності й дедалі більшої потужності обчислення. Це дає людям величезну енергію для конкуренції, дизайну, міркування, уяви, під’єднування й співпраці з будь-ким і будь-де.

Якщо ви озирнетеся на людську історію, то небагато джерел енергії такою мірою все міняли майже для всіх – вогонь, електрика, обчислення. І ось нині там, де обчислення пов’язане з хмарою, не буде перебільшенням виснувати, що це джерело більш неосяжне за вогонь та електрику. Вогонь та електрика були надзвичайно важливими джерелами енергії маси. Вони могли зігрівати домівку, урухомлювати інструменти, перевозити вас із місця до місця. Проте вони не могли допомагати вам думати або думати за вас. Вони не могли під’єднати вас до світового знання і з’єднати з усіма людьми у світі. Просто раніше в нас не було подібного інструмента, до якого, як за допомогою смартфона, мали б одночасний доступ усі люди у світі.

Двадцять років тому вам треба було бути урядовцем, щоб мати доступ до такої обчислювальної потужності у хмарі. Згодом таку можливість одержав бізнес. А тепер вам потрібна лише картка Visa, – і можете орендувати її. Сьогодні на зв’язку перебуває більше мобільних пристроїв, аніж жителів на планеті; частково це тому, що багато хто в розвиненому світі має по два пристрої. Приблизно половина жителів землі досі не має ні стільникового телефона, ні смартфона, ні планшета. Але день у день кількість таких людей зменшується. Щойно всі будуть на зв’язку (а я гадаю, що це станеться років за десять), утвориться дивовижний колективний інтелектуальний потенціал.

Але ж це, люди добрі, не хмара!

Тож я називатиму це нове джерело творчої енергії не «хмарою», а так, як запропонував Крейґ Манді, дизайнер комп’ютерів із Microsoft: «супернова», тобто обчислювальна супернова.

NASA17 визначає супернову як «вибух зірки… найбільший вибух, що трапляється в космосі». Єдина відмінність полягає в тому, що зіркова супернова є одноразовим неймовірним вивільненням енергії, а технологічна супернова вивільняє енергію в темпі експоненційного прискорення, бо вартість усіх критичних компонентів зменшується, а продуктивність зростає по експоненті за законом Мура. Таке вивільнення енергії дає змогу переформатувати всі рукотворні системи, на які спирається сучасне суспільство, а можливості стають доступними всім людям на планеті, – сказав Манді. – Усе змінюється, і це справляє на кожного як позитивний, так і негативний вплив.

Ні, ні, ні: це далебі не м’яка пухнаста хмара.