Читать книгу Дякую за запізнення: керівництво для оптимістів сучасності - Томас Фридман - Страница 18

Я дійшов висновку, що найкращий спосіб зрозуміти, як і чому супернова збільшує силу машин, окремих осіб, людства, глобальних потоків, – наблизитися до переднього краю поступу так, ніби ви наближаєтеся до вулкана. Для мене це передбачає потрапляння до великих і динамічних транснаціональних компаній. На відміну від урядів, ці компанії не можуть зайти у безвихідь або закритися зозла, як Конгрес, чи пропустити один технологічний цикл. Якщо так, то вони вмирають, і то швидко. Як наслідок, вони постійно перебувають на передньому краї супернової. Вони живляться нею й самі ж її стимулюють. Вони відчувають її близькість, прокидаються вранці й читають фінансові некрологи, щоб переконатися, що вони ще на плаву. Так можна довідатися про появу нових технологій, сервісів, які з них уже тут і працюють та як вони змінюють речі, – для цього потрібно інтерв’ювати інженерів, дослідників, очільників компаній.

Справді, коли я відвідую їхні лабораторії, я почуваюся, як Джеймс Бонд у свого начпостача в науково-дослідній лабораторії Британської секретної служби на початку кожного фільму про Бонда, де 007 споряджується найновішою ручкою з отрутою й летючим Астоном Мартіном. Ви завше бачите речі, про котрі й гадки не мали.

Таке зі мною було 2014 року, коли я вирішив написати колонку про Науково-дослідний центр General Electric у Ніскаюні, штат Нью-Йорк. Лабораторія GE схожа на міні-ООН. Кожна інжинірингова група скидається на багатоетнічну рекламу Benetton. Схоже це не на позитивну акцію, а на брутальну меритократію. Коли ви щодня берете участь у глобальних олімпійських змаганнях із технології, то треба з усіх усюд набирати найкращих учасників. У тому відрядженні Луана Йоріо, тодішній директор тривимірного виробничого підрозділу GE, провела для мене екскурсію. За старих часів, пояснювала Йоріо, коли компанія GE хотіла випустити деталь реактивного двигуна, кресляр робив креслення продукту, потім GE виготовляла інструменти для верстатів для випуску моделі деталі, на що йшов рік, а вже потім робили саму деталь і випробовували, і на кожний тест витрачали до кількох місяців. На весь процес, за словами Йоріо, йшло «два роки, рахуючи від задуму деяких складних деталей».

Тепер, як розповіла мені Йоріо, використовуючи на комп’ютері ПЗ для 3D-графіки, інженер може накреслити деталь на екрані, а тоді передати на 3D-принтер, у якого в картриджі металевий порошок і який у вас на очах будує, чи радше друкує, деталь із дотриманням усіх технічних вимог. І відразу можна розпочати випробовування – 4, 5, 6 разів на день, роблячи відповідні коригування на комп’ютері та 3D-принтері, – а коли все буде гаразд, ви матимете потрібну деталь. Звичайно, складніші деталі потребували більше часу, але це ж нова система, яка далеко відстоїть від того, як GE продукував деталі з часу свого заснування Томасом Едісоном 1892 року.

«Цикл зворотного зв’язку нині дуже короткий, – пояснювала Йоріо, – за кілька днів готують технічне завдання, креслення, деталь виготовляють, ви одержуєте її й випробовуєте… і за тиждень матимете готову продукцію… Цей процес забезпечує продуктивність і швидкість». У минулому досягнення потрібних експлуатаційних характеристик обмежувало швидкість, бо що більше випробовувань, то довше це робилося. Те, на що витрачали два роки, тепер виконують за тиждень. І це збільшило потужність машин.

Підсумовуючи всі нововведення, Йоріо сказала мені: «Складність – задарма».

А я у відповідь: «Повторіть, будьте ласкаві».

«Складність – задарма», – повторила вона.

Я ще тоді подумав, що це суттєве спостереження. Воно мені не йшло з думки. Проте, лишень узявшись за книжку, я зрозумів важливість сказаного. Як ми завважили вище, протягом півстоліття мікропроцесори, сенсори, пам’ять, програмне забезпечення, робота в мережі й нові мобільні пристрої еволюціонували у прискореному темпі. На певному етапі вони сполучаються та утворюють платформу. З кожною новою платформою потужність обчислення, ширина смуги пропуску й можливості програмного забезпечення дедалі більше сходяться докупи та змінюють методи, вартість або потужність і швидкість продукування речей чи впроваджують цілком нові речі, про які ми доти й гадки не мали, а іноді все відбувається разом і одночасно. Такі стрибки відбуваються чимраз частіше і з меншим інтервалом.

Попередній стрибок у царині технологічних платформ відбувся приблизно 2000 року. Його зумовили якісні зміни у зв’язку. Тодішній бум доткомів, мильні бульки й банкрутства призвели до надмірних інвестицій в оптоволоконні кабелі для широкосмугового доступу до інтернету. Поєднання бульок, їхнього лускання й банкрутства доткомів 2000 року разюче знизило ціни на трансляцію голосу й цифрових даних, що цілком несподівано ще дужче об’єднало світ спільними комунікаціями. Ціни на широкосмуговий зв’язок настільки впали, що американська компанія могла тепер трактувати компанію в Бангалорі в Індії як власний центральний офіс, ніби вона й справді в центральному офісі розташовувалася. Тобто всі ці прориви приблизно 2000 року зробили зв’язок швидким, вільним, простим для користувача й повсюдним. Раптом у нас виникли стосунки з людьми, яких ми доти й не знали. І люди, які нас доти не знали, почали зв’язуватися з нами. Я так тоді описував це нове відчуття: «Світ плаский». Більше людей, ніж раніше, змогли відтоді конкурувати, з’єднуватися, співпрацювати над більшою кількістю речей за менші кошти, простіше та на рівніших правах. Відбулося переформатування знайомого нам світу.

Гадаю, що те, що сталося 2007 року, з появою супернової стало новим потужним стрибком з переходом на нову платформу. Тільки робилося це з ухилом до спрощення складності. Коли всі винаходи, що стосувалися апаратного та програмного забезпечення, об’єдналися в супернову, значно зросли швидкість і масштаб відцифровування та зберігання даних, швидкість їхнього аналізу та перетворення на знання, а також відстань і швидкість доправляння інформації до клієнта, який мав комп’ютер або мобільний пристрій. Унаслідок цього складність зненацька змогла швидко, задарма, просто й невидимо транслюватися.

Ураз усі складнощі, пов’язані з викликом таксі, винайманням вільної кімнати в Австралії, кресленням деталі двигуна або купівлею в онлайні меблів для травника з доставкою того самого дня, звелися до одного доторку до таких застосунків, як Uber, Airbnb, Amazon, чи винаходів лабораторій General Electric. Цей стрибок найкраще характеризує інноваційна технологія Amazon, що дає змогу в один клік оформити замовлення на сайті е-комерції. Як зазначив сайт Rejoiner.com, що відстежує е-комерцію, завдяки впровадженню технології одного кліка «Amazon отримує напрочуд високу кількість звертань від клієнтів. А що інформація про платежі й доставку клієнтові вже збережена на серверах Amazon, процес оформлення замовлення відбувається так, що й голки не підточиш».

Два графіки далі показують, як складність реалізується задарма. На першому показано, як різко зросла максимальна швидкість пересилання даних, розширюючи можливості використання мобільних пристроїв і, таким чином, приваблюючи більше користувачів, а при цьому вартість одного мегабайта трафіка значно знизилася і ще більше клієнтів частіше змогли використовувати потужності супернової. Перехід на новий щабель стався у 2007— 2008 рр. Другий графік показує, як… відразу після 2007 року з’явилася супернова хмара.

Якщо ви перечитаєте рекламне оголошення Apple про айфон 2007 року, то побачите, що переважно там ішлося про те, як Apple прибрав усі складності зі складних застосунків, взаємодій та операцій – від емейлів до пошуку мап, фотографування, телефонування, веб-серфінгу – і про те, як компанія за допомогою програмного забезпечення звела багато функцій до одного доторку «до чудового й простого у використанні тачскрина айфона». Стів Джобс тоді говорив про це: «Ми народжуємося з найкращим вказівним пристроєм – пальцями, – і айфон їх використовує, щоб найбільше від часів мишки революціонізувати інтерфейс користувача».