Читать книгу Дякую за запізнення: керівництво для оптимістів сучасності - Томас Фридман - Страница 5

Джон Доер, легендарний венчурний капіталіст, який підтримав Netscape, Google та Amazon, точної дати вже не пригадує; він лише пам’ятає, що це трапилося незадовго до того, як Стів Джобс вийшов на сцену Центру Москоне в Сан-Франциско 9 січня 2007 року й оголосив, що корпорація Apple заново винайшла мобільний телефон. І Доер ніколи не забуде миті, коли він той телефон побачив уперше. Він із Джобсом, своїм приятелем і сусідом, стежив за перебігом футбольного матчу у школі біля їхніх домівок у Пало-Алто, у якому грала донька Джобса. Під час гри Джобс сказав Доеру, що хоче йому щось показати.

«Стів поліз у кишеню джинсів і вийняв перший айфон, – розповідав мені Доер, – і сказав: “Джоне, компанія ледве не збанкрутувала через цей пристрій. Це найкрутіше з усього, що ми будь-коли робили”. Тож я поцікавився характеристиками. Пристрій працював у п’яти діапазонах радіочастот, мав ось таку обчислювальну потужність, ось таку оперативку і стількись гігабітів флеш-пам’яті. Я вперше чув про таку кількість флеш-пам’яті в такому маленькому пристрої. Він сказав, що кнопок у телефона немає – натомість працюватиме спеціальне програмне забезпечення (ПЗ), – і що цей пристрій поєднуватиме найкращий у світі медіа-плеєр, найкращий у світі телефон, найкращий у світі доступ до інтернету – три в одному».

Доер тут-таки запропонував створити фонд підтримки розробки застосунків для цього пристрою сторонніми розробниками, проте Джобс не виявив зацікавленості. Він не хотів, щоб чужі люди втручалися в його елегантний телефон. Apple сам розробить застосунки. Проте через рік він передумав, фонд було створено і почала шалено розвиватися індустрія розроблення застосунків для мобільних телефонів. І тому момент представлення Стівом Джобсом айфона став поворотним пунктом в історії технологій і світу.

Є врожайні роки у винарстві, також є врожайні роки в історії, і саме таким плюс-мінус став 2007 рік.

У 2007 році з’явився не тільки айфон, але й постала ціла купа компаній. Нові компанії й новаторські винаходи реформували те, як відбувається комунікація, творчість, взаємодія й мислення людей та машин. У 2007 році різко збільшився обсяг пам’яті для обчислень завдяки появі компанії Hadoop, що зробило доступним для всіх розподілене зберігання й оброблення наборів великих даних. У 2007 році почалися роботи на платформі GitHub з відкритим вихідним кодом для спільного створення програмного забезпечення, що значно розширило стартові можливості ПЗ для «поїдання світу», як сказав Марк Ендріссен, засновник корпорації Netscape. 26 вересня 2006 року соціальна мережа Facebook, що раніше не виходила за межі кампусів коледжів і старших класів середніх шкіл, стала доступною для всіх, кому виповнилося 13 років і хто мав чинну емейл-адресу, та почала ширитися планетою. У 2007 році компанія мікроблогів Twitter, що була частиною ширшого стартапу, почала працювати як окрема платформа й оволодівати світом. І того самого року виник найпопулярніший веб-сайт соціальної мобілізації Change.org.

Наприкінці 2006 року Google придбав YouTube і наступного року запустив Android, платформу відкритих стандартів для пристроїв, що сприятиме глобальному поширенню смартфонів і стане альтернативою iOS компанії Apple. У 2007 році AT&T1, ексклюзивний постачальник зв’язку для айфонів, інвестував у програмне забезпечення мереж, швидко розширивши можливості управління стільниковим трафіком, створеним революцією смартфонів. Згідно з даними AT&T, трафік мобільних даних від січня 2007-го до грудня 2014 року в національній бездротовій мережі зріс на понад 100 000 %.

Сатоші Накамото – ім’я, яке використовувала невідома особа/особи, – 2007 року почав працювати над криптовалютою та платіжною системою під назвою «біткоїн». Накамото опублікував свою концепцію 31 жовтня 2008 року в дослідницькій роботі «Біткоїн: пірингова електронна грошова система». Автор запропонував «пірингову версію електронних грошей, що дозволить надсилати онлайн-платежі безпосередньо від однієї особи до іншої поза фінансовими установами». Через десятиріччя з’ясувалося, що цифрова валюта біткоїн може стати основою глобальної банківської системи у XXI столітті. Згідно з Вікіпедією, «Накамото стверджував, що почав писати код біткоїна 2007 року».

Amazon 2007 року розпочав випуск пристроїв Kindle, на які, завдяки технології 3G компанії Qualcomm, можна будь-де у світі вмить завантажити тисячі книжок, і це стало революцією електронних читалок. У 2007 році в одному з помешкань у Сан-Франциско придумано сервіс Airbnb. Наприкінці 2006 року кількість користувачів інтернету у світі переступила рубіж 1 млрд, що стало поворотним пунктом. У 2007 році свою першу платформу запустила фірма Palantir Technologies, лідер у галузі аналітики великих даних та опрацьованих розвідданих, що допомагає розвідувальним організаціям знаходити голки в сіні. «Обчислювальна потужність і пам’ять дозволили нам створити алгоритм і зробити змістовними речі, які раніше вважалися беззмістовними», – пояснив співзасновник Palantir Александер Карп. 2005 року Майкл Делл вирішив піти з посади виконавчого директора компанії Dell і стати її головою, відійшовши від виробничої метушні. Через два роки він зрозумів, що погано прорахував час. «Я міг бачити, що темп змін дійсно прискорився. Я зрозумів, що нам до снаги впоратися з цим. І тому повернувся на посаду керівника компанії… 2007 року».

Також 2007 року Дейвід Феруччі, керівник Департаменту семантичного аналізу та інтеграції в науково-дослідному центрі Вотсона компанії IBM у Йорктаун-Гайтсі, штат Нью-Йорк, разом зі своєю групою почав розробляти когнітивний комп’ютер Watson, про який веб-сайт HistoryofInformation.com написав, що це цільова комп’ютерна система, яка розширювала межі глибинних запитів і відповідей, глибокої аналітики й розуміння комп’ютером природної мови. Watson став першим когнітивним комп’ютером, що поєднав машинне навчання зі штучним інтелектом.

У 2007 році корпорація Intel2 уперше впровадила в мікрочипи некремнієві матеріали, відомі як МОП-структури (МДП-транзистори та транзистори з ізольованим затвором). Ця технічна інновація була надзвичайно важливою. Некремнієві матеріали вже використовували в інших частинах мікропроцесора, але їхнє впровадження у транзистор допоміг закону Мура – емпіричному спостереженню, що потужність мікрочипів буде подвоюватися приблизно кожні два роки, – і далі забезпечуватиме експоненціальне зростання потужності обчислення. Водночас побоювалися, що закон Мура вичерпав свої можливості з традиційними кремнієвими транзисторами.

«Упровадження некремнієвих матеріалів додало сил закону Мура, коли багато хто вже гадав, що він себе вичерпав», – сказав Садасіван Шанкар, який тоді працював у відділі створення нових матеріалів компанії Intel, а нині викладає матеріалознавство й обчислювальні науки в Гарвардському інституті інжинірингу та ужиткових наук. Коментуючи прорив, репортер The New York Times у Кремнієвій долині3 Джон Маркофф писав 27 січня 2007 року: «Intel, найбільший у світі виробник чипів, повністю переробив основний будівельний блок інформаційної доби й торував шлях для нового покоління швидших та енергоефективніших процесорів. Науковці компанії сказали, що цей поступ полягав у найзначущішій зміні матеріалів, які використовували для виробництва кремнієвих чипів, відколи Intel сорок років тому створив мікросхему». З усіх цих причин 2007 рік став «початком революції чистої енергії, – сказав Енді Карснер, заступник міністра енергетики США з питань ефективності й відновної енергії у 2006— 2008 рр. – Якщо хтось вам 2005 або 2006 року говорив, ніби їхні прогностичні моделі передбачили поступ чистих технологій і відновної енергетики 2007 року, то вони брехали. Бо те, що сталося 2007 року, було початком експоненціального зростання сонячної та вітрової енергетики, біопалива, світлодіодного освітлення, енергоощадних будинків і переведення на електричний рушій засобів пересування. Це був момент вибухового зростання».

І це стосувалося не лише поновлюваних джерел енергії. У 2007 році почалася сланцева революція, підтримувана великими даними, досягненнями в галузі GPS і вдосконаленим програмним забезпеченням, що підвищило ефективність горизонтального свердлування для видобування природного газу із сланцевих родовищ. «Гідравлічний розрив шару використовувався протягом десятиріч, – зауважив Джон Бринґарднер в есе, опублікованому 2 травня 2014 року в NewYorker, – але наприкінці 90-х років, після кількох років експериментування з режимами процесу, техаський експерт із ризиковних розвідувальних свердловин Джордж Мітчелл виявив, що використання суміші піску і води (для масивної гідростимуляції свердловини) було дешевшим і ефективнішим за попередні методи, які спиралися на інші, важчі плини. Приблизно 2007 року, – додав він, – Devon Energy, нафтогазова компанія з Оклахоми, яка придбала фірму Мітчелла в 2002 році, дійшла висновку, що зможе отримувати ще більше газу з кожної свердловини, поєднуючи метод [Мітчелла] з горизонтальним свердлуванням. Інші компанії заходилися й собі запроваджувати комбіновану технологію, через що почався бум видобутку природного газу в 2008 році». Оціночні запаси природного газу в США в 2008 році були на 35 % вищі, ніж у 2006 році, що знаменувало феноменальний приріст запасів за якихось два роки, за даними Комітету з питань оцінки потенційних ресурсів природного газу, що вважається основним авторитетом у справі газопостачання США. «Це найбільший приріст за 44-річну історію звітів Комітету», – повідомила New York Times 17 червня 2009 року.

І нарешті, що не менш важливо, 2007 року вартість секвенування ДНК почала різко падати, бо промисловість біотехнологій перейшла на нові технології та платформи, які скористалися вибуховим зростанням потужності обчислення й пам’яті. Ця зміна інструментарію стала поворотним пунктом для генної інженерії, яка спричинилася до «швидкої еволюції технологій секвенування ДНК за останні роки», – як пише Genome.gov. У 2001 році секвенування генома однієї особи коштувало 100 млн доларів. У часописі Popular Science 30 вересня 2015 року повідомляли: «Компанія персональної генетики Veritas Genetics учора оголосила про нову віху в роботі: учасники обмеженої, але постійно розширюваної Програми персональної генетики можуть тепер секвенувати весь свій геном за 1000 доларів».

Як показують графіки на наступних двох сторінках, 2007 рік став поворотним пунктом для багатьох технологій.

Технологія завжди розвивалася покроково. Усі елементи потужності обчислення – чипи опрацювання даних, ПЗ, чипи пам’яті, мережева робота й сенсори – удосконалюються як група. Удосконалення їхніх характеристик сягає певного рівня, і їх об’єднують у платформу, а платформа створює новий пакет можливостей, що стає новою нормою. У процесі переходу від універсальної ЕОМ до десктопів, лептопів, смартфонів із мобільними застосунками кожне покоління технології ставало простішим і природнішим для користувачів, ніж попереднє. Користуватися першими універсальними ЕОМ могли лише фахівці з дипломом у галузі комп’ютерної техніки. Сьогодні смартфоном можуть користуватися навіть діти й неписьменні.

Однак завдяки покроковим змінам у поступі технології платформа, створена приблизно 2007 року, стала найбільшим стрибком в історії. Виник новий пакет можливостей для зв’язку, співпраці та творчості в усіх ланках життя, торгівлі й урядування. Раптом виникла можливість відцифровувати набагато більше речей, з’явилося значно більше пам’яті для збереження цифрових даних, набагато швидші комп’ютери й більше новаторського ПЗ, яке дозволяло глибинне опрацьовування інформації для набагато більшої кількості організації та людей (від потужних ТНК до дрібних індіанських фермерів), що одержали доступ до такої інформації й роблять свій внесок у неї в усьому світі за допомогою ручних комп’ютерів – своїх смартфонів.

Це центральний технологічний рушій Машини сьогодні. Усе це дуже швидко на нас звалилося. У 2004 році я почав писати книжку про основний, як мені тоді здавалося, рушій Машини: зв’язок між людьми вдосконалився до такої міри, що більше людей у більшій кількості місць одержали однакові можливості конкурувати, зв’язуватися та співпрацювати з більшою кількістю інших людей за меншу ціну та простіше, ніж раніше. Я назвав книжку «Плаский світ: коротка історія XXI століття». Перше видання вийшло 2005 року. Осучаснене друге видання вийшло 2006 року, третє – 2007 року. І тоді я зупинився, гадаючи, буцім напрацював фундаментальну схему, що служитиме мені якийсь час як авторові колонки.

Я дуже помилявся! Бо саме 2007 року не можна було зупиняти процес осмислення.

Уперше я зрозумів, наскільки невдалий був час 2010 року для написання останньої своєї книжки у співавторстві з Майклом Манделбаумом «Такими ми були: як Америка відстала у винайденому собою світі та як ми ще можемо повернутися». Як я згадував у тій книжці, перше, що я зробив, розпочавши над нею роботу, – це зняв у себе з полиці перше видання «Плаского світу», щоб пригадати, що я думав, починаючи її писати 2004 року. Я відкрив «Покажчик», провів пальцем до кінця сторінки й виявив, що в ньому немає ще поняття Facebook! Власне, коли я взявся 2004 року працювати над книжкою, стверджуючи, що світ плаский, Facebook ще не існував, слово twitter у перекладі означало тільки «цвірінчання», хмара була лише в небі, 4G означало «вільне місце на парковці», слово application означало не «застосунок», а «заяву на вступ до коледжу», про LinkedIn майже ніхто не чув і більшість гадала, буцімто це назва в’язниці, великі дані вважали гарним іменем для зірки репу, а Skype більшість вважала друкарською помилкою. Усі ці технології розквітли після того, як я написав «Плаский світ», – приблизно 2007 року.

Тож через кілька років я заходився осучаснювати свій погляд на те, як працювала Машина. Критичною спонукою стала книжка, яку я прочитав 2014 року; її авторами були двоє викладачів Інституту бізнесу MIT – Ерік Брінйолфсон та Ендрю Мак-Ефі: «Друга машинна доба: робота, поступ, достаток за часів дивовижних технологій». Вони доводили, що перша машинна доба – це промислова революція, яка відбулася після винайдення парового двигуна в 1700-ті роки. Тоді «все пов’язувалося з енергосистемами, що посилювали працю м’язів людини, – пояснював в інтерв’ю Мак-Ефі, – і кожний новий винахід у той період давав дедалі більше енергії. Але в усіх випадках рішення мала приймати людина». Тому винаходи тієї доби робили контроль і працю людини «ще ціннішими й важливішими».

Праця й машини, так би мовити, взаємодоповнювалися, додав він. Проте у другу машинну добу, зауважив Брінйолфсон, «ми починаємо автоматизувати набагато більше когнітивних завдань, значно більше систем контролю, які визначають, на що використовувати ту енергію. Нині в багатьох випадках машини зі штучним інтелектом можуть приймати кращі рішення, ніж люди». Отже, люди й запрограмовані машини можуть дедалі частіше замінювати одні одних, а не бути додатком.

Автори доводили, що ключовим, але не єдиним рушієм стало експоненційне зростання обчислювальної потужності за законом Мура: теорія, яку створив співзасновник Intel Ґордон Мур 1965 року, вперше постулювала, що швидкість і потужність мікрочипів, тобто обчислювальна потужність, подвоюватиметься з кожним роком (пізніше він уточнив – кожні два роки) при незначному збільшенні вартості з кожним новим поколінням. Приблизно в такому вигляді закон Мура протримався півстоліття.

Щоб проілюструвати експоненційне зростання, Брінйолфсон і Мак-Ефі згадали відому легенду про короля, якого так вразив винахідник шахів, що він запропонував йому вибрати собі винагороду. Винахідник відповів, що його влаштує достатня кількість рису, щоб прогодувати свою сім’ю. Король сказав: «Звісно, так і буде зроблено. Тож скільки потрібно рису?» Чоловік попросив короля просто покласти одне зернятко рису на першу клітинку шахівниці, два зернятка – на другу, чотири – на наступну й так із кожною клітинкою подвоювати кількість зерняток. Король погодився, як пишуть Брінйолфсон і Мак-Ефі, не розуміючи, що здійснене 63 рази подвоєння дає фантастично велике число: 18 квінтильйонів зерен рису. Така властивість експоненційного зростання. Коли протягом 50 років ви щось подвоюєте, то виходите на дуже великі числа й починаєте вперше бачити неймовірні речі.

Автори доводили, що закон Мура щойно перейшов «на другу половину дошки», де подвоєння вже давало величезні числа та швидкості й ми почали працювати з фундаментально іншими потужностями та можливостями – самохідними машинами, комп’ютерами з самостійним мисленням, здатними перемогти людину, телевікториною «Джеопарді!»4 або стратегічною настільною грою «Ґо»5, якій уже 2500 років і яку вважають складнішою за шахи. Це стається, за словами Мак-Ефі, «коли темп змін і прискорення темпів змін зростають одночасно, а ми ж іще не все бачили!»

Тож на одному рівні моє трактування Машини спирається на фундаментальні висновки Брінйолфсона й Мак-Ефі щодо впливу на технологію постійного прискорення за законом Мура, хоча я гадаю, що сьогодні Машина ще складніша. Бо на другій половині вже йдеться не лише про технологічні зміни. Тут діють іще дві потужні сили: прискорення на ринку та у природі-матері.

Поняття «ринок» я тут розумію як прискорення глобалізації. Тобто глобальні потоки торгівлі, фінансів, кредитів, соціальних мереж і можливостей взаємодії тісніше, ніж будь-коли, сполучають ринки, медіа, центробанки, компанії, школи, спільноти й окремих осіб. Результуючі потоки інформації та знання роблять світ не тільки взаємо- й гіперпов’язаним, але й взаємозалежним: кожний будь-де тепер більш уразливий від дій будь-кого й будь-де.

Поняття «природа-мати» я розумію як зміну клімату, зростання народонаселення, зменшення біорізноманітності, – усі ці процеси також пришвидшилися з переходом на другу половину шахівниці.

І в цьому я теж покладаюся на інших авторів. Термін «доба прискорень» підказаний серією графіків, зібраних докупи групою вчених на чолі з Віллом Стеффеном, фахівцем із кліматичних змін і науковцем з Австралійського національного університету в Канберрі. Графіки вперше з’явилися 2004 року в книжці «Глобальні зміни та геосистема: планета під тиском»; вони показували, як технологічні, соціальні та екосистемні впливи прискорювалися та стимулювали одне одного в 1750—2000 рр., особливо після 1950 року. Ті самі вчені придумали термін «велике прискорення» 2005 року, щоб відбити холістичну, загальну та взаємопов’язану природу цих змін, що одночасно ширяться планетою та трансформують людський і біофізичний ландшафти геосистеми. Оновлені версії графіків опубліковані 2 березня 2015 року в Anthropocene Review, с. 166—167 цієї книжки.

«Ми розпочали цей проект через десять років після публікації прискорень у 1750—2000 рр., – пояснював Овен Ґефні, директор з питань стратегування у Стокгольмському центрі дослідження витривалості систем та учасник команди великого прискорення. – Ми хотіли довести графіки до 2010 року, щоб подивитися, чи змінилися траєкторії», – а потім додав: вони справді змінилися – прискорилися.

Стрижневий аргумент цієї книжки – одночасні прискорення ринку, природи-матері й закону Мура разом і становлять «добу прискорень», у якій ми живемо. Вони – головні рушії Машини сьогодні. Усі три прискорення впливають одне на одне – швидший закон Мура посилює глобалізацію, яка збільшує кліматичні зміни, і водночас швидший закон Мура зумовлює більше потенційних рішень проблем клімату тощо – і водночас трансформують майже всі аспекти сучасного життя.

Крейґ Манді, творець суперкомп’ютера та колишній керівник відділу стратегування й науки в компанії Microsoft, визначає цей момент простими фізичними термінами: «Математичне визначення швидкості – перша похідна, а прискорення – друга. Тож швидкість зростає або зменшується як функція прискорення. [Це означає], що ви не просто пришвидшуєте зміни. Темп змін також прискорюється… Коли темп змін перевищує здатність до адаптації, починається “реструктуризація”. “Розрив” стається тоді, коли чийсь розумний винахід переводить вас або вашу компанію в розряд застарілих. “Реструктуризація” – це коли все довкілля змінюється так швидко, що решта починає відчувати, що не витримує темпу».

Це саме й відбувається тепер. За словами Дова Сайдмена, світ не просто швидко змінюється – він різко трансформується й починає працювати по-іншому відразу в багатьох царинах. «І сама трансформація відбувається швидше, ніж встигаємо трансформуватися ми, наше керівництво, інститути, суспільство й наш етичний вибір».

Справді, є невідповідність між темпом змін і нашою здатністю створювати навчальні системи, системи підготовки, управління, мережі соціальної безпеки й державні регуляторні документи, щоб дати змогу громадянам мати максимальний пожиток із цих прискорень та пом’якшити шкідливі впливи. Ми побачимо, що саме незбіг перебуває в центрі метушні каламутної політики та в суспільстві в розвинених країнах і водночас у країнах, що розвиваються. Це, мабуть, найбільша проблема державного управління на планеті.