Читать книгу Тріщини - Василь Врублевський - Страница 6

Він таки підстеріг її, таки дізнався, де її нове помешкання: коли Марія відхилила хвіртку, стояв під кущем безу й посміхався; вона відчула ту посмішку, бо бачити її не могла – вечір і освітлення поблизу ніякого.

– Тобі не набридло? – спитала вона, анітрохи не здивувавшись йому.

Він зробив крок уперед і зупинився.

– Набридло? Що мені має набриднути?

– Сам знаєш, – відказала, причиняючи хвіртку. – Невже ти не розумієш, що все це даремно.

– Я так не думаю.

– І погано, що не думаєш.

– А навіщо сушити мізки, коли впевнений?

Він торкнувся кінчиком язика нижньої губи; знову ж таки: Марія того не бачила (вечір і освітлення поблизу ніякого), а здогадалася – як-не-як, добре вивчила його манери, – заклав руки за пояс, хитнувся вправо-вліво і повторив, розтягуючи слова:

– Навіщо думати, якщо впевнений?

– У чому? У чому ти впевнений? – ще стримувалася, та відчувала, що самовладання може зрадити їй будь-якої миті, і це лякало її, лякало найбільше: не мала права спасувати, бо тоді все, тоді кінець…

Він знову гойднувся.

– Ти знаєш!

– Що я знаю?

– Ти знаєш: я впевнений, що ти будеш моєю!

І (знову!) гойднувся вправо-вліво.

… чи, може, навпаки?

вліво-вправо?

спершу вліво, а потім вправо?

вліво-вправо, вліво-вправо…

а втім, яка різниця?

вліво-вправо, вправо-вліво…

Але вона вхопилася за це, наче за рятівну трісочку.

Врешті, чому «наче»? То й справді було для неї рятівною трісочкою: все вмить відступило на другий, третій, чортзна-який план, і вже ніщо більше не турбувало Марію, окрім – вправо?.. вліво?..

Він збагнув, що знову (вкотре, вкотре вже!) програє, але ж і його так само важко, майже неможливо було вивести з рівноваги, позбавити самовладання, змусити відступити: те, що він зараз піде, аж ніяк не вважатиметься за поразку! Те, що він зараз піде, означатиме лишень, що пролунав гонг, сповіщаючи про закінчення чергового раунду, і тільки це, і нічого більше!.. Та однак він не втримався, аби не зімітувати під завісу атаку.

– Ну, що ж, – посміхнувся все тією ж трафаретною своєю гримаскою, причаєною у кутиках тонких губ. – Ти можеш змінити ще десятки квартир, можеш навіть переїхати до іншого міста, але від мене тобі нікуди не подітися. Я знатиму про кожен твій крок..