Читать книгу Військо Української революції 1917–1921 років - Євген Пінак - Страница 9

(листопад 1918 – 17 липня 1919 року)

Уже на початку антигетьманського повстання постала потреба в символі, який чітко відрізняв би повстанські війська від гетьманських та яскраво відображав би ідеї, за які велася боротьба. Таким символом став червоний колір як уособлення революційних змін, що доповнив кокарду з Тризубом.

Ось як згадує про це учасник тих подій І. Вислоцький, який перебував у ОЗСС: «День цей, 15-го листопада 1918 року приніс повстання проти гетьманської влади в українській державі за Українську Народню Републіку. Назовні підклад національний, внутрі ще суто соціяльний – а як знак того, приказано під жовто-блакитну кокарду з тризубом вложити кусок червоного сукна. Появився і червоний прапор»[192].

Військовики Окремого Загону Січових Стрільців, не раніше 15 листопада 1918 року. На шоломах добре видно банти з червоних стрічок, розміщені під кокардами

У деяких працях, присвячених військовому формуванню Січових Стрільців, подається інше тлумачення символіки червоних стрічок – їх трактують як символ «Червоної Калини»[193]. На наш погляд, у листопаді 1918 р. червоний колір з’явився у формі одягу військовиків ОЗСС як ознака революційного війська. Проте цілком можливо, що Січові Стрільці намагалися пов’язати його з ближчою для себе ідеєю «Червоної калини». Що ж до інших повстанських з’єднань, частин та підрозділів, то вони використовували червоний колір у його суто революційному значенні.

У 1-й Козачій стрілецькій дивізії кокарди з Тризубом розмістили на червоному полі[194]. Очевидно, подібно до ОЗСС, під кокарди було підкладено шматки червоної тканини або розетки з червоної стрічки. В. Прохода згадував про перемовини з представниками радянської Таращанської бригади, яка складалася з українців, щодо можливості спільної боротьби. «З нашими міркуваннями таращанці погоджувалися але під яким прапором має провадитися ця боротьба? Звичайно, що під українським національним жовто-блакитним прапором на червоному полі, або вірніше з червоними стрічками. Такими були й наші відзнаки, що символізували національну й соціяльну революційність», – писав він[195].

У такому контексті поєднання кокарди з Тризубом та червоної стрічки (розетки) було характерним переважно для регулярних частин (з’єднань) з високим рівнем національної свідомості особового складу, які, до того ж, були забезпечені такими кокардами, – насамперед це ОЗСС та 1-ша Козача стрілецька дивізія.

Різноманітні повстанські формування, які масово створювалися у той час, часто використовували лише червоний колір – більшість повсталих селян виступили проти гетьманського режиму як форми соціального, а не національного гноблення.

Вище ми вже згадували про практику носіння виключно знаків розрізнення колишньої Російської імператорської армії, що поширилася в останній період існування Гетьманату і була пов’язана з наростанням проросійських тенденцій. Під час антигетьманського повстання політичні уподобання військовиків у Києві (насамперед старшин) проявлялися особливо рельєфно. Одні старшини почали носити російські знаки розрізнення, інші (насамперед це стосується Інструкторської школи старшин та сердюцьких частин) – залишилися в українських[196].

В. Петрів у спогадах зазначав, що генерал-лейтенант Ф. Кєллєр видав наказ «всім „озброєним силам України“ вдягнути білі опаски та кокарди, для відріження від „банд“, які мали під кокардами червоні стрічки. Вийшов новий конфлікт. Українські частини, навіть кадрові й Сердюцькі, запротестували, чому не жовто-блакитні, а Росіяни, чому не трьохкольорові»[197].

Таким чином, збройне протистояння між військами Гетьмана та Директорії зовнішньо оформилося протиставленням червоного та білого кольорів. Останній, на наш погляд, не мав політичного значення і був обраний лише з міркувань забезпечення чіткого розпізнавання.

На початок грудня 1918 р. припадає встановлення першого знака розрізнення республіканського війська. Ним стала червона розетка. Наказ Головного Отамана негайно надягнути її було оголошено телеграмою, датованою 8 грудня 1918 р.

Текст цієї телеграми (з деякими виправленнями) також надрукували 24 грудня 1918 р. у вигляді коротенької замітки під назвою «Замісць кокарди» в газеті «Ставка» (орган інформаційного бюро Армії УНР)[198].

Всім Всім.

Головний Отаман Украінс. Республ. військами наказав негайно всім старшинам козакам арміи Украінс. Народньоі Республ. носить кокарду червону розетку.

Старшина для доручення

при Головном Штабе

Отамана Сотник Даценко[199]

Отже, сучасники зрозуміли текст телеграми як відмову від кокарди, встановленої за Гетьмана, на користь червоної розетки. Проте на практиці металева кокарда з Тризубом носилася на тлі червоної розетки.

14 грудня 1918 р. війська Осадного корпусу нарешті зайняли Київ[200].

Першими до столиці увійшли частини Дніпровської дивізії[201]. Безперечно, саме її насамперед мав на увазі більшовик М. Майоров, згадуючи у своїх нарисах вступ до Києва «петлюрівської армії»: «Це була одна суцільна селянська маса, до 50.000 чоловік, з червоними прапорами.

Що вразило всіх – це відсутність жовто-блакитних прапорів. Ця армія являла довгу череду червоних прапорів з різними написами: „За владу Рад“, „За радянську Владу“ і т. д. Настрій був явно більшовицький»[202].

Російський офіцер Р. Гуль, який брав участь в обороні Києва від повстанських військ і, після взяття ними міста, разом з сотнями інших офіцерів перебував як полонений у приміщенні Педагогічного музею, залишив згадки про носіння солдатами Чорноморського коша червоних бантів на папахах і шинелях[203].

Таким чином, на грудень 1918 р. червоний колір сприймався сучасниками як головний символ Армії УНР. Не дивно, що першим знаком розрізнення республіканського війська стала червона розетка. Проте червоний колір був домінантним у державній та військовій символіці радянської Росії, з якою невдовзі розпочалася війна.

Поряд з реорганізацією армії вище військове керівництво, природно, не могло обминути увагою питання однострою і знаків розрізнення. Наказом Головної Управи Війська УНР (ГУВ УНР) від 8 січня 1919 р. ч. 28 для старшин, урядовців та козаків Армії УНР встановлювалася нова уніформа: звичайна похідна і парадна [документ № 3-2-1][204]. Звичайну похідну уніформу було розроблено за зразком 1-ї Козачої стрілецької дивізії: жупан зі стоячим коміром і шаровари-бриджі «сивого» сукна, сіра барашкова шапка з кокардою та шликом, обшитим брузументом, чорні чоботи. Парадну уніформу складали «синій жупан історичний», обшитий срібним брузументом, широкі червоні шаровари, чорна барашкова шапка з сукняною вставкою, білим султаном та кокардою, чорні чоботи[205].

Кокарда за наказом Війську УНР від 26 січня 1919 р. ч. 31. З колекції В. Подгорного

Опису кокарди наказ ГУВ УНР від 8 січня 1919 р. ч. 28 не містив. Рід зброї визначався на звичайній похідній формі кольором петлиць жупана 2 вершка завдовжки, кантів на жупані і шароварах та шлика; на парадній – кольором петлиць, кутових клапанів на рукавах жупана, пояса, сукняної вставки на шапці[206]. Система кольорів родів зброї у значно спрощеному вигляді повторювала ту, яка існувала в Українській армії. При цьому краповий колір, який, згідно з наказом ВО від 16 червня 1918 р. ч. 221, належав Штабу Ясновельможного Пана Гетьмана, став позначати штаби та всі головні управління; власний колір отримали ветеринари.

На петлицях жупана комбінаціями стрічок різної ширини та зірок позначалися «ранги по посадам» козаків, старшин та урядовців. Ширина стрічок для старшин становила 4–5 мм. Стрічки отаманів складалися з двох сплетених старшинських, їхня ширина мала бути 10 мм[207].

І все-таки говорити про повну відмову від досвіду, накопиченого за часів Гетьманату, не можна – були запозичені кольори родів зброї, до системи «рангів по посадам» включено назву «військовий старшина».

Наприкінці січня 1919 р. було встановлено новий знак розрізнення державної належності військовиків – кокарда. Як пам’ятаємо, наказ ГУВ УНР від 8 січня 1919 р. ч. 28 опису кокарди не містив. Відповідно до наказу Війську УНР від 26 січня 1919 р. ч. 31 (затверджений іменем Директорії Головним Отаманом 28 січня), усе військо мало носити кокарду згідно з малюнком. Проте малюнок у справі відсутній, а з опису уявити зовнішній вигляд кокарди досить-таки важко[208].

На щастя, львівському колекціонеру С. Пахолку вдалося знайти кокарду, зовнішній вигляд якої відповідав опису, затвердженому наказом Війську УНР від 26 січня 1919 р. ч. 31. Нова кокарда своєю овальною формою сильно відрізняється від тієї, що була встановлена наказом ВО від 6 червня 1918 р. ч. 207. Крім того, Тризуб на цій кокарді має хрест на середньому зубі.

Отже, прихід до влади Директорії і відновлення УНР було ознаменовано масштабними змінами у сфері військового однострою і знаків розрізнення. Новий однострій та знаки розрізнення кардинально відрізнялися від зразків, розроблених та затверджених за Гетьманату, хоча повністю відкинути цей досвід нове військове керівництво не змогло. Проте втілити вимоги відповідних наказів у масштабах усього війська так і не судилося – січень 1919 р. ознаменувався низкою поразок від Червоної армії.

Навесні 1919 р. українське військове керівництво вжило низку заходів, спрямованих на перетворення Війська УНР на організовану на регулярних засадах військову силу. Наказом військам Дієвої армії УНР (ВДА УНР) від 9 квітня 1919 р. ч. 80 «до затвердження законодавчим порядком» для всіх військових встановлюватися т. зв. «степені» [документ № 3-2-3]. Степені запроваджувалися для козаків і підстаршин (козак, ройовий, чотовий, бунчужний) та старшин. При цьому старшинські степені поділялися на три категорії: старшина (хорунжий, чотарь, сотник), булавна старшина (осаул, полковник), отаманна старшина (отаман, кошовий отаман)[209]. Степені надавалися старшинам відповідно не до посади, а до останнього рангу, присвоєного на попередній службі в українській, російській чи австрійській армії. Фактично це означало відновлення рангів.

Військовики 1-ї дивізії Січових Стрільців, не раніше 26 січня 1919 року. Привертають увагу петлиці з літерами СС. У військовика в нижньому ряді на кашкеті кокарда за наказом Війську УНР від 26 січня 1919 р. ч. 31. Решта носять кокарди за наказом Військовій Офіції від 6 червня 1918 р. ч. 207

Наказом ВДА УНР від 9 квітня 1919 р. ч. 84 «До остаточного вирішення військового одягу» оголошувалися відзнаки родів зброї та степенів козаків і старшин армії УНР [документ № 3-2-4][210]. Відтепер українські військовики повинні були носити погони «того ж матеріялу, що й верхня одіж» 1 вершок завширшки. Нижній край погона мав вшиватися біля рукава, верхній – застібатися на ґудзик біля коміра. На погонах передбачалося розміщувати номер полку або «начальні літери шефа частини». Приналежність до штабів кошів відображали римські цифри.

Посередині обох рукавів нижче від ліктя, на відстані 3 вершків від нижнього краю, мав нашиватися сукняний ромб, шириною по краю 1 вершок, кольору роду зброї. Степені позначалися галунними «стяжками» (стрічками) на ромбі. Ройовий (у документі – «райовий»), чотовий та бунчужний мали носити від 1 до 3 золотих стрічок 0,5 см завширшки. На степені хорунжого, чотаря й сотника вказували від 1 до 3 срібних стрічок шириною 1 см. 1 чи 2 срібні стрічки 1,5 см завширшки належали осаулу та полковнику відповідно. Такі самі стрічки, але «з кривульками» (йдеться, очевидно, про зигзаг) мали носити отаман і кошовий отаман. Відзнаки належало надягнути у двотижневий термін після оголошення наказу, відповідальність за невиконання покладалася на командирів частин[211].

Як бачимо, наказ ВДА УНР від 9 квітня 1919 р. ч. 84 встановлював систему тимчасових знаків розрізнення, що давала інформацію про степень військовика, рід зброї, приналежність до органу військового управління чи військової частини. Було «реабілітовано» погони, адже наказ ГУВ УНР від 8 січня 1919 р. ч. 28 їх не передбачав. Проте, на відміну від часів Гетьмана П. Скоропадського, погони слугували лише для розміщення цифр і літер. Система кольорів родів зброї, встановлена наказом ВДА УНР ч. 84, демонструє частковий відхід від досвіду Української армії, на якому ґрунтувалася система кольорів за наказом ГУВ УНР ч. 28. Так, замість малинового кольору піхота отримала блакитний, а малиновий колір став позначати штаби та управління. Можливо, ці зміни означали повернення до системи кольорів родів зброї, запровадженої за Центральної Ради (наказ ВМ УНР від 1 квітня 1918 р. ч. 142). Водночас за санітарними частинами було збережено коричневий колір, вперше введений для санітарних старшин санітарних і ветеринарних установ та закладів наказом ВО від 16 червня 1918 р. ч. 221. На відміну від наказу ГУВ УНР ч. 28, кольори для ветеринарів, топографів, повітряного флоту та Генерального Штабу не встановлювалися, зате вперше у республіканському війську їх отримали інтенданти, військові залізничники і прикордонники. В останньому випадку, безперечно, успадковувалися традиції Окремого Корпусу Прикордонної Варти Російської імперії.

Знаки розрізнення степенів ройового, сотника, полковника й отамана за наказом військам Дієвої армії УНР від 9 квітня 1919 р. ч. 84. Реконструкція за описом

Командир 5-ї дивізії Янів (у кашкеті, в центрі) з підлеглими, квітень 1919 року. У вояка у сталевому шоломі ліворуч від Янова на рукаві добре видно ромб, передбачений наказом військам Дієвої армії УНР ч. 84

Знаки розрізнення степенів ройового, чотара та полковника і посади Військового Міністра за наказами Головної Управи Війська УНР від 24 квітня 1919 р. ч. 276 та від 30 червня 1919 р. ч. 32

Спеціальні знаки за родами зброї, кокарда, уніформа та знаки розрізнення класів посад військових урядовців за наказами Головної Управи Війська УНР від 24 квітня 1919 р. ч. 276 та від 30 червня 1919 р. ч. 32

Ще в лютому 1919 р. виконуючий обов’язки начальника Головного Управління Генерального Штабу отаман О. Шайбле підготував доповідь на ім’я Військового Міністра (на жаль, нам вдалося знайти лише підписану чернетку), де було викладено такі міркування щодо уніформи:

«1/ Уніформа повінна бути проста, зручна и така, щоби можливо було въ короткій час одягнути армію.

2/ Вона повінна бути захистного кольору і одноманітною для всіх родов зброі.

3/ Необхідно, щоби вона була з тих матеріялів, котрі маються зараз в інтендантстві.

4/ Відзнаки по рангам, по родам зброі і ч. частин повінни бути на комірі і чахлах /обшлагах/»[212].

Пропозиції отамана О. Шайбле були, в цілому, враховані у наказі ГУВ УНР від 24 квітня 1919 р. ч. 276 [документ № 3-2-5]. Ним оголошувався опис нової похідної уніформи, однакової для старшин та козаків усіх родів зброї[213]. Форма складалася з кашкета, френча, штанів (по можливості захисного кольору) та сірої шинелі.

Похідний кашкет («похідна каскетка») міг бути з сукняним або шкіряним козирком та шкіряним підбородним ременем.

Похідний мундир (френч) – однобортний, зі стоячо-відкладним коміром та 4 кишенями (2 на грудях і 2 бокові) мав застібатися на 5 ґудзиків – кістяних або ремінних захисного кольору. На рукавах – чохли (обшлаги) кутком кольору роду зброї. На комірі сукняні петлиці кольору роду зброї шириною 3,5 см, довжиною 5 см. Вузькі сукняні погони шириною 1 вершок нижнім кінцем мали пришиватися, верхнім – застібатися на ґудзик захисного кольору.

Штани встановлювалися крою напівгаліфе з легким бриджем.

Шинель мала бути крою чумарки та застібатися на гаплики. На ній передбачалося розміщення таких самих обшлагів, петлиць і погонів, що й на мундирі.

Портрет С. Петлюри зі знаками розрізнення посади Головного отамана згідно з наказом Головної Управи Війська УНР від 24 квітня 1919 р. ч. 276

Військовий Міністр УНР В. Петрів, літо 1919 року. Попри низьку якість зображення видно знаки розрізнення посади на рукавах і петлиці на комірі

Державну належність військовика мала відображати кокарда за наказом Війську УНР від 26 січня 1919 р. ч. 31. Рід зброї визначався кольором чохлів (обшлагів) петлиць, а також «спеціяльними знаками» на петлицях, себто емблемами. Останні могли виготовлятися із жовтого металу чи сукна або наноситися жовтою фарбою через трафарет[214]. Термін «спеціальний знак» використовувався за часів Російської імперії. Старшини та козаки з вищою освітою мали носити петлиці відповідного кольору з жовтим кантом.

Під час створення малюнків спеціальних знаків за основу взяли російський досвід – з 20 спецзнаків щонайменше 8 побудовано під його впливом. Водночас емблеми піхоти та кінноти фактично наслідували ті, які були встановлені в період Центральної Ради, емблеми лікарів, ветеринарів та фармацевтів – із незначними змінами успадковані від Української Армії, у якій вони були запроваджені під німецьким впливом.

Знаки розрізнення степенів і посад розміщувалися на чохлах (обшлагах) френча й чумарки. Степені козака, гурткового, ройового, чотового та бунчужного позначали шеврони (від 1 до 5) кутом угору з жовтого канта ¼ см завширшки, розміщувані на відстані ½ см один від одного. Підхорунжий мав 1 шеврон з жовтої тасьми 2/3 см завширшки, хорунжий – такий самий шеврон, але з петлею, у чотаря і сотника під шевроном з петлею були відповідно 1 і 2 шеврони без петель. Два шеврони з петлями, розміщеними одна в одну, позначали степень осаула, полковник мав під 2 шевронами з петлями 1 без петлі. Нарукавні знаки отаманів були з тасьми 1¾ см завширшки: отаман мав 1 шеврон з петлею і 1 без петлі, кошовий отаман – 1 шеврон з петлею і 2 без петлі під ним. Відстань між шевронами становила 1 см.

Осаул в уніформі за наказами Головної Управи Війська УНР від 24 квітня 1919 р. ч. 276 та від 30 червня 1919 р. ч. 32. Кам’янець-Подільський, 31 липня 1919 року. Зверніть увагу на орден Святого Георгія IV ступеня на грудях

Військовики УНР. Кам’янець-Подільський, 31 липня 1919 року

Наказом ГУВ УНР ч. 276 передбачалися також знаки розрізнення деяких посад. Йдеться про посади Військового Міністра, Наказного і Головного отаманів. Військовий Міністр носив такі самі шеврони, як кошовий отаман, але на кутку малинового кольору з білим кантом містилося зображення Тризуба, вишитого золотом. У Наказного і Головного отаманів весь низ рукава мав бути з блакитного сукна й містити зображення Тризуба. Посаду Наказного Отамана позначав 1 шеврон з 3 петлями, у Головного Отамана під шевроном з 3 петлями розміщувався 1 шеврон без петель[215].

За умов важких бойових дій вище військове керівництво все ж таки знаходило час на вирішення питань, пов’язаних з одностроєм та знаками розрізнення. Наказом ГУВ УНР від 30 червня 1919 р. ч. 32 було оголошено доповнення опису уніформи старшин та козаків, а також опис уніформи урядовців військової офіції [документ № 3-2-6][216]. Замість чумарки для старшин та козаків було встановлено шинель. Околиш старшинського кашкета відтепер мав бути з сукна кольору роду зброї.

У разі перебування старшини в бойових умовах або у прифронтовому районі приписувалося надягати на околиш стрічку захисного кольору з рухомою пряжкою[217]. Змін у бік покращення зовнішнього вигляду зазнали також знаки розрізнення старшин. Зокрема, старшинські «відзнаки по рангам» належало виготовляти з брузументу: для муштрових старшин – із золотого, для немуштрових і військово-адміністративних – зі срібного. Запроваджувалася кокарда нового зразка[218]. Відповідно до малюнку, вона мала бути кругла, з Державним гербом на блакитному полі у центрі і радіальними променями[219], тобто вельми подібна до кокарди за наказом ВО від 6 червня 1918 р. ч. 207. Тризуб на цій кокарді був уже без хреста. Крім того, для штатних значкових (осаулів) було встановлено аксельбант захисного кольору.

Військовики полку Чорних запорожців, 1919 рік

Усі предмети уніформи урядовців військової офіції (кашкет, френч, штани й шинель) мали виготовлятися з чорного сукна.

Приналежність до певного роду зброї визначалася кольором околиша кашкета і петлиць на шинелі, а також спеціальними знаками на петлицях, класи посад позначалися відповідною кількістю широких (1 2/3 см) чи вузьких (2/3 см) смуг срібного брузументу на обшлагах рукавів мундира (урядовці Х і ІХ класів – 1 вузька смуга, VIII класу – 2, VII класу – 3; урядовці VI, V та IV класів – від 1 до 3 широких смуг відповідно)[220]