Читать книгу Рожева Миша - Віктор Єрофєєв - Страница 15
Частина друга
ЦАР-ДНО
Розділ 3
ГОТЕЛЬ «МОРЗІРКА»
Оглавление– Не тільки людей! – видивлялася по сторонах Діана.
По центру міста йшли, їхали, над центром міста летіли, кружляли, ширяли всілякі тварі. Крім людей, було багато гібридів. Риби, схожі на людей, і люди, схожі на змій, людиноподібні жаби, вовкисобаки. Сурмили, задерши хоботи, слони. Було шумно, як на турецькому базарі. Шмигали крокодили. Скакали верблюди. Траплялися маленькі і напівмаленькі тварини: кроти, хом’яки, козенята… Проїхали макаки в шоломах на спортивних мотоциклах. Зустрічалися рідкісні тварини. На перехресті, наприклад, ми побачили сімейство медоїда. Медоїди – зухвалі. На наших очах батько-медоїд відібрав у леопарда авоську з купленим у крамниці м’ясом.
– Для початку знімемо готель, – сказала Рожева Миша. – Раз у вас є місцеві діри…
– Трохи, але є, – уточнив ощадливий Матіас.
– Це дуже небезпечне місто, – сказала Рожева Миша. – Воно не призначене для туризму. Тут не люблять тих, хто, як ви, потрапили сюди без запрошення від місцевого начальства.
– Взагалі-то, – заперечив Едвард, – місто спочатку було задумане, як райське місце.
– Так, тут не зустрінеш похоронних процесій, – похмуро додала Рожева Миша.
– Але і пологового будинку тут не знайти, – вставив Матіас.
– Діти народжуються на дому? – запитала я.
– Тут не вмирають і не народжуються, – підсумував Едвард. – Головне гасло Царя-Дна озвучене нашим таксистом: ми потопаємо у вічності!
Ми стали блукати вулицями у пошуках пристойного готелю.
– Може, знімемо готель у Російському кварталі? – запропонував Едвард. – Це найвеселіший квартал у всьому місті!
– Ми приїхали сюди не для веселощів, – урезонив колегу Матіас.
Центральні вулиці були забиті іржавими автомобілями. Вони гули писклявими голосами. Водії сварилися між собою. На перехрестях сиділи жебраки, просили милостиню. Грали вуличні музики. Готелів було чимало, але всі вони були схожі на нічліжки.
– Яка діра! – сказав Едвард, коли ми виходили з чергового готелю.
– Зате вартує п’ять дірок з людини за ніч! – крикнула з вікна службовка нічліжки. – Вас тут ніхто не знайде!
– Ми самі декого шукаємо… – сказав Клоп.
– Знайшли де шукати Декого! – здивувалася службовка. – Ідіть далі по цій вулиці. На третьому перехресті поверніть наліво. Знаєте різницю між право і ліво?
– Я знаю! Я лівша! – сказав Клоп.
– Якщо ти лівша, тоді поверніть праворуч, – крикнула службовка.
На третьому перехресті ми повернули направо і побачили похилу вивіску готелю «Морзірка». Замість обіцяного Декого за конторкою сиділа товста жінка з котячим обличчям.
– Драстє, – нервово сказала вона. – Я вас уже зачекалася. Де забарилися?
– Ніде, – відповіла я.
– Я так і думала. Давайте сюди перепустки.
Ми відкріпили перепустки і передали господарці.
– Заселяйтесь! Кімнати для вас готові.
– А куди йти? – запитав Клоп.
– Прямо по коридору, а далі видно буде.
Ми так і зробили: пішли по коридору і непомітно для себе заселилися. Нам з Діаною дістався номер із сірими стінами і двома залізними скрипучими ліжками. Між ліжками на тумбочці стояла вазочка із засушеною, червоною трояндою. Рожева Миша, пред’явивши віпове посвідчення, отримала відмінний номер люкс. У неї у ванній виявилося джакузі з морською водою. Наші чоловіки-привиди зайняли схожий на наш з нянею номер. Клоп і Маринка отримали комірчину розміром із собачу будку. Не встигли ми з Діаною вимити руки, як пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила господиня готелю:
– Негайно зайдіть до мене.
Уся наша команда зібралася навколо неї.
– Зараз приїде поліція і всіх вас заарештує, – холоднокровно оголосила вона.
– За що? – закричали ми.
– За те, що ви обдурили Суринамську Піпу. Ви їй сказали, що приїхали сюди на позаминулий всесвітній конгрес привидів, а насправді ви приїхали сюди по-шпигунськи шукати ваших родичів, що втопилися!
– Неправда! – вигукнув Матіас.
– Що неправда? – обурилася господиня. – Я сама чула, як ви, – вона вказала пальцем на Матіаса, – сказали, що шукаєте…
– Я нічого подібного не говорив!
– Подвійна брехня. У мене все записано! Суха червона троянда у вазі – моя підслушка.
– А що поганого в тому, що ми шукаємо своїх батьків? – не витримав Клоп.
– У нас тут ніхто нікого ніколи не шукає! – заявила господиня. – Це заборонено законом!
– Гаразд, – миролюбно сказав Едвард, – переходьте, господине, на нашу сторону, а за це ми вас, господине, покатаємо на підводному човні. Буде незабутня подорож.
– На підводному човні? Ой, хочу! – зраділа господиня. – Тут узагалі так нудно… Тільки я товста! Я залізу?
– Проштовхнемо! Ми любимо товстих, – вишкірив зуби Матіас.
– Вважайте, що я вже ваша. Поліція відміняється! А що сталося з вашими родичами?
– Утопилися, – зітхнув Клоп.
– Будемо сподіватися, що вони перетворилися на русалок! – вигукнула господиня.
– Ось і я кажу, що без надії жити не можна, – зрадів Едвард. – Однак якщо її мама і могла перетворитися на русалку, то як бути з татами?
– Чоловіки теж бувають русалами. Тільки на них у цій якості ніхто досі не звертав уваги, і тому вони фактично не існували. Втім, мені говорили, часи змінюються.
– У вас у місті є склад утоплеників, з яких робляться русалки? – запитав Едвард.
– У нас є все, дорогенький, крім перелічених готелів, – сказала Господиня Готелю. – Наше місто безкрайнє. Воно складається з міст-супутників. У кожному свої закони… Склад утоплеників, з кого роблять русалок? Треба звернутися в Стіл Довідок.
– Ходімо туди, – рішуче сказав Едвард.
– Звичайно, – сказала Господиня Готелю. – Правда, Стіл Довідок довідок не дає. Він існує для видимості. Але ми повинні, і це наше право, почати з видимості.