Читать книгу Olya_#2 - Володимир Худенко - Страница 5

Самі рвані цурпалки її ніг стирчали з в’язкого пекельного полум’я, котре чимось нагадувало сяюче перламутрове молоко… Так, молоко – в’язка молочно-біла субстанція туго обвивала цурпалки Олиних ніг, мінливо переливалась, пульсувала, сліпуче жахтіла уві тьмі…

Оля коротко скрикнула.

– Спокійно-спокійно, міс Рушді, – тут же співоче промуркотіла десантниця, що нині окупувала її скафандр. – Отак-от, тихцем…

І Олині ноги самі по собі неспішно зігнулись у колінах…

– Із вашими ніжками все нормально… ну – хіба що трошки короткуваті. Як на мій смак.

Десантниця знов непевно хихикнула, але і той її нетактовний посміх, і в цілому ексцентрична поведінка на диво нині діяли на Олю вкрай заспокійливо…

– А так усе чу-удово… – ізнов співоче мугикання.

Пекельне молоко немовби поволі, неохоче стікало з Олиних гомілок і чіплялось за них патьоками, пузирилось у понищених гронах штучної мускулатури…

Запуск відновлення нанодерми…

Прискорена регенерація тканин…

Контроль сегментів живлення…

Штучна мускулатура зросталась так швидко, що Олі на мить здалося, немов по її гомілках повзуть товсті антрацитові черви…

Ремонт акумуляторних батарей…

Please Wait…

– А… з ногами… – хрипло видихнула Оля.

– Нормально усе з вашими ногами, – неголосно, ледь глузливо одповіла десантниця.

– Звідки ви…? – все ж мовила Оля.

– Вам біотелеметрію вивести? – смішок. – Не будьте такою боягузкою – ви ж лейтенант…

Оля поневолі всміхнулась під дисплейним забралом.

Ремонт ЗДІЙСНЕНО

Тестування взаємодії…69%

Перевірка заряду батарей…

Заряд ВИЧЕРПАНО

Please Wait…

Перезапуск функціоналу…

– Як вам вдалося мене хакнути? – раптом несподівано сама для себе кволо вивела Оля.

– О, а в вас прокидається нишпорка, це добре, – смішок.

Оля й собі всміхнулась.

Накопичення заряду батарей…

ЗАРЯД – 47%

Активація кінетичних бар’єрів Massive Dynamic… УСПІШНА

ТЕСТУВАННЯ ОСНОВНИХ СИСТЕМ

…

– Скафандр вважає Кайла вашим безпосереднім командиром. А мене – його заступником, він і дав мені доступ…

– Але він не… Я йому не підпорядковуюсь, – мляво, на автоматі протягла Оля.

– Не підпорядковувались, до вашого рукостискання на крилі човника – коли Кайл зірвав латку з бекдору скафандра… У нас є свої секрети, міс Рушді, краще не питайте.

Оля знову всміхнулась крізь куций масив біотелеметрії, що повз по дисплейному забралу. Дивним чином відверто зверхні та глузливі репліки десантниці її все дужче і дужче заспокоювали, приводили до тями…

– Заждіть, а…

Вона знов сполошилась, згадавши.

– …що відбувається?? Я чула переговори, самі обривки…

– Я їх вирубила, – озвалась Єва. – Вам вони зараз ні до чого. Краще просто розслабтесь… і насолоджуйтесь екскурсією.

– Екскурсією?

Оля вилупилась на масив даних.

– Екскурсією, так, – голос десантниці звучав задумливо і навіть трошки замріяно. – Зараз я проведу для вас невеличку екскурсію – покатаю по войді. Лишень перезаряджу батареї…

ЗАРЯД – 89%

Тестування взаємодії…

Завантаження оновлень…

– По чому?

– По войді, зоні накопичення осаду. Інакше кажучи – водянці…

Військові розробки Iowa. LLC

Авторизація профілю…

– А… де ми взагалі? – спитала Оля перше, що прийшло в голову. – Тобто… де Я?

ДОСТУПНИЙ НОВИЙ ФУНКЦІОНАЛ

Налаштування конфігурацій…

Нейронний тракт ГОТОВИЙ

Please Wait…

– Лежите під уламками одної з секцій General Biology… – не надто уважно одповіла Єва. – Просто у гущі войди. І, до речі, – оця драна балка врятувала вам життя.

Вона напрочуд лагідно шурнула Олиною рукою по зіщулених уламках комунікаційної балки.

– Бо аби вас не затрамбувало під оцю кучугуру, то навряд чи скафандр витримав би такий потужний викид енергену всередину корабля… Це ж навіть не військовий зореліт.

– Енергену??

– А ви думали! – глузливо пирхнула Єва, напевне, щось іще злагоджуючи, – потоки даних замотались перед Олиним поглядом ще швидше…

– Почекайте, а…

ЗАРЯД – 97%

Налаштування компонентів BLACK_ICE (armor)

Кристалізація нанодерми… 71%

Оля відчула, як скафандр немовби щільніше стягнув її тіло, а десантниця між тим продовжила:

– Патока. Язичок, що лизнув ваші ноженята, був усього лиш одним із майже згаслих філаментів цунамі – хвиля пішла далі, нищачи каркас та обшивку корабля…

Десантниця замовкла, і перед Олиним взором промигнув якийсь новий масив інформації.

– Отак от… – промугикала Єва. – Флотські кораблі уміють при розгерметизації енергоємностей оперативно скидати весь енерген подалі через патрубки маршевих двигунів – дешево і сердито, а сила інерції при цьому така, що можна відскочити за пару парсеків у протилежному напрямку… ну, але то вже деталі.

– Почекайте…

– Словом, коли Руанда рознесла движки лайнера, Кайл був досить близько до вас, але войда відтіснила його назад… Разом із шматком секції та парочкою транспортних станцій. Лайнер тріснув навпіл у першу ж довбану мілісекунду – що й казати… Розстріляли, як на навчаннях, ех…

Не ясно було – десантниця зітхнула скрушно чи скоріше глузливо…

«Що вона плете?» – подумала Оля, а вимовити змогла лиш те саме ідіотське:

– Почекайте…

ЗАРЯД – 100%

Аналіз тактичної обстановки…

– Так, заряд є, – перебила її Єва. – Тепер я трошки зменшу освітлення, якщо ви не проти… Видно буде паскудно, але тутешні природні барви сітківку випалюють тільки так.

Калібрування рецепторів нановолокна…

Налаштування зорового нерва…

Налаштування загального симбіозу…

Тестування компоненту I–VISION…

Діагностика…

Інтеграція світлофільтрів…

Світ перед Олею враз якось поплив, потьмянів, а потім різко ПОЗЕЛЕНІВ, периферійний зір замулився, а в центр того каламутного смарагда вискочило кілька чудернацьких жовтогарячих прицільних марок, віртуальний горизонт, аморфна цифрова шкала, парочка діаграм і ще щось не вельми зрозуміле…

– Почекайте, – вимовила Оля, захлинаючись від хвилювання, – як це «Руанда рознесла движки лайнера»???

– Мовчки. Прошила рельсотронами, – знов незрозуміло зітхнула десантниця. – Давайте по дорозі розкажу, окей? Ну, ви готові?

І, не дочекавшись відповіді, зробила один стрімкий і вельми карколомний порух Олиним тілом, а саме – скрутившись калачиком, перевернулась головою до жахного пекельного молока, а ногами вперлась в уламки поліелементних конструкцій. При чому весь цей рух був наскільки виваженим і філігранним, що десантниця (тобто Оля) ні разу не торкнулась поверхнею скафандра до стінок жолоба. Як їй це вдалося в такій тісноті, для Олі лишилося загадкою. Ну, тобто, як це вдалося самій Олі під її керу… Словом!

– Почекайте… що ви надумали робити?

– Шубовсть, – писнула на те десантниця.

І неприємно хихикнула.

І стрибнула в диявольське молоко.