Читать книгу Olya_#2 - Володимир Худенко - Страница 8

Калібрування рецепторів нановолокна…

Бридотний зелений спектр одразу якось помутнів і просвітлів – картинка стала скоріше сіро-зеленою, у неясних веселкових зблисках. Оля відчула, що остаточно спинилась, і роззирнулась довкруги.

Синхронізація систем…

Накопичення заряду батарей…

ЗАРЯД – 29%

Вона зиркнула на зблиски і все втямила.

Інформаційний потік.

Вони у венулі.

Виявлено масив органіки…

Асиміляція…

Ага, потоки мультику, біогелю чи чого такого…

На кшталт невагомої піни навкруг…

І Єва живить ними Олин скафандр.

ЗАРЯД – 29%

Але тепер Оля втямила, що вона аж ніяк не спинилась, вона рухається, може, навіть швидше, ніж до того, мчить широчезним каналом венули бозна й куди…

Невагома пузириста піна…

Малинові та ціанові полиски інформаційного трафіку…

Тиша…

– Єво, позаду!..

Оля неначе тільки-но почула хриплий окрик лейтенанта, а Мартінес уже гнучко розвернулась і зиркала позад себе… тобто – позад Олі… тобто… Словом!..

Словом – за ними неслось страшне…

Звивиста перламутрова нитка пекельного молока, розпашіла смужка вивільненого енергену, – словом, оте, що Мартінес недавно називала язичком, філаментом патоки, неслось за ними по каналу з неймовірною швидкістю, видовжувалось і тоншало, і тріпотіло в потоці біоти, немовби з усіх сил намагаючись лизнути Євині (чи то пак Олині) підошви!..

Мить… і воно виструнчилось вперед, бозна й куди вперед!..

Оля ще не встигла нічого втямити, а Єва вже блискавично ухилилась від нього, відкинувши Олину голову й торс назад, нахиливши все тіло вбік…

А філамент дрижав перед нею молочно-перламутровою ниткою, і знов потягся до неї, і…

Єва знов ухилилась. Вона повела вправо і немовби сама звилась навкруг філамента, одним філігранним рухом перекинувши все Олине тіло до протилежної стінки венули…

Філамент звивався навкруг Олі, а Оля навкруг нього, ухиляючись, і це було схоже на якийсь навіжений танець у тісному каналі венули, що все тоншала і нищилась під ударами молочно-перламутрового батога, батіг все бив і бив, а Єва звивалась із неймовірною пластикою і грацією, і кружляла довкола нього, ухиляючись од ударів, а він все бив і бив по ній і по стінах, і ті стіни репались і відмирали під його ударами, інформаційний потік на них зотлівав…

– Єво, спереду кластер!.. – донісся з динаміків шолома окрик лейтенанта.

– Бачу, сер, – на диво спокійно одгукнулась сержант.

– Лишень устигни…

– Прийнято.

– Ну ж бо!..

Якась пухирчата м’якоть, вузли і пульсація…

– Ні, не туди!..

Нитка щезла, мигнула десь позаду і згасла.

А Оля летіла-пливла по такому ж тунелю, лише вужчому, і трафік по його стінках нісся якийсь більш тьмяний…

– Мартінес, у мене для тебе дві новини – хороша й погана, з якої почати?

Лейтенант мовив те абсолютно нейтрально, але Оля інтуїтивно зрозуміла, що, мабуть, за якимось неписаним військовим звичаєм той нейтральний тон мав лише підкреслювати катастрофічність ситуації…

– Почніть із хорошої, – точно таким же тоном попросила Мартінес.

– У кінці цього каналу – вихід, він обривається відкритим космосом.

– Яка ж погана?

– У ньому тромб.

Мартінес помовчала.

– Це точно, сер? – спитала.

Лейтенант зітхнув.

– Завис просто над ним і сканую. Бачу вас, бачу тромб…

Сержант ще помовчала.

– Великий? – спитала.

– Нормальний.

– Чому я його не бачу? Це якась органіка?…

– Уявлення не маю.

– Скиньте мені координати.

– Уже.

Потік пришвидшився – Оля навіть бачила, як стінки венули пульсують, качаючи живильні рідини.

– Добре, буду по обста…

Граві-наколінники активні

Заряд – 81%

Потік лиш прискорювався…

– Та що за чорт?…

Граві-наколінники АКТИВНІ

– Якого?…

Єва (тобто Оля) повернулась набік, зігнула ноги в колінах, напружилась…

Кристалізація нанодерми…

Бух!..

Оля вдарилась об щось і зав’язла у чомусь скрученому, нерівному, слизькому…

Граві-наколінники АКТИВНІ

Заряд – 78%

Подалась трошки назад…

Синхронізація рецепторів нановолокна…

Налаштування зорового нерва…

Компонент I–VISION ДОСТУПНИЙ

І побачила чиюсь руку.

Тоді ногу.

Тоді голову.

Канал був забитий людськими тілами. Тіла громадились одне на одному жужмом, вплітались в огидний клубок – там кисть, там стегно, там плече, спина, пасмо волосся… Деякі у фірмових комбінезонах General Biology біло-синьо-червоно-чорних, деякі в самих їх обривках, деякі зовсім голі. Біота струменилась у кожну шпарину між тілами, стінки венули ритмічно здригались, нагнітаючи потік, але страхітливий клубок майже не рухався, хіба неспішно, ледь-ледь подавався вперед…

– Ясно, – рівно проказала Мартінес.

– А як же вони сюди…? – спитала дещо отетеріла Оля.

– Мовчки, – одгукнулась Мартінес. – Занесло з якогось кластеру, як і нас… Під час розгерметизації чи ще до того. Захлинулись.

– Мартінес… – протягнув лейтенант у динаміках. – Слухай сюди. Залишайся на місці – я зараз спущуся нижче по розлому… Спробую обвалити цей канал абощо.

– Ні, сер! – поспішно озвалась десантниця. – Це небезпечно, я… Я щось придумаю – повертайтесь краще у човник.

Чи то Олі здалося, чи голос Єви ледь-ледь задрижав. Уперше за всю їхню божевільну мандрівку.

– Та що ти тут придумаєш… – неуважно заперечив Кайл. – Стінки там пробити – не варіант, назад ти не повернеш, та і часу немає…

– Я щось придумаю, сер.

– Замовкни і залишайся там! – гримнув лейтенант. – Я моніторю твій конект – він нестабільний. Човник маневрує в патоці, і ти в будь-який момент можеш від’єднатись, я зараз!

– Ні!

– Помовч!

– Я придумаю, придумаю… – забубоніла Єва, немов сама до себе.

Її голос дрижав.

– Стеж за параметрами скафандра!

– Придумаю, придумаю…

Активація ІМПУЛЬСНОГО КАСТЕТА…

– Придумаю…

Накопичення заряду… 89%

– Єво, що ви…

Сержант різко відштовхнулась назад.

Сніжно-біла прицільна марка прилипла до чиєїсь розпластаної спини, просто до потемнілого червоно-синього ромба General Biology на обірваному комбінезоні…

ЗАРЯД – 100%

Повноцінного удару, як і тоді, не було, був лише широкий розмах руки і спалах напальників… і в’язка бордова хмара, що здійнялась від клубка трупів і тут же осіла, розсмокталась, розмилась у щільному потоці біоти…

Накопичення заряду… 93%

Клубок подався. Не надто далеко, але біота немовби пробила в ньому діру і чимдуж ринулась туди…

ЗАРЯД – 100%

Прицільна марка прилипла до чиїхось сплющених грудей…

Спалах напальників, хмара, біота…

Накопичення заряду… 84%

ЗАРЯД – 100%

Спалах…

Потік закрутився і поніс Олю в гущавину трупів та їхніх шматків. Вона билась об них, в’язла у них, виривалась із їхніх моторошних обіймів і знов загрузала, в’язла, тонула… Потік біоти ніс її стрімко вперед разом із трупами і їй стало здаватись, що вона от-от захлинеться, вона замахала руками, відштовхуючи від себе мерців, і лиш тоді зрозуміла, що сама керує скафандром, що Єви більше немає з нею…

– Єво… – видихнула вона розпачливо. – Сержанте! Єво!!

Але навкруг лиш гула пустота і метались покручені руки, спотворені лиця, мертві осклені погляди…

– Єво…!

Мерці хапали і обіймали її.