Читать книгу Olya_#2 - Володимир Худенко - Страница 6

__12QP3488864__352LF17893__

__ ОЦІНКА ОБСТАНОВКИ __

__350LJFRRRAQ__PLEASE WAIT__0684HFDJOL45JKGFGV__JLO19__

__критичні ушкодження покровів__

__DHMNF__093VFUOLJ6859__ TARGETING SYSTEM CHECK__YJLKKNB7FCFRRH__JK685665HJK__ TARGETING SYSTEM OFFLINE__EUL68590__684KJHGFGFD665__HJKJGFDFHKHVF52R__

__ критичні показники біотелеметрії __

__45JKGFGV__JLO194HFDJKJGFDFH__0684HFDJOL__45JKGFGV7FCFRRHJK6__

__ДИРЕКТИВИ СКАФАНДРА__

__L45JKGFGV__JLO19__8UFD__FATAL ERROR__SDSQWW5__12QP3488864__352LF__

__ СТАТУС СИСТЕМИ __

__VFUOLJ68__7FCFRRHJK68590__90__684__

__ некроз нановолокна __

__DHMNF__093V65__HJKJGFDFHKHVF52R__

__БЕКАП ДАНИХ__

__GFD665__HJKJGFDFHKHVF52R__88864__352LF1789388864__352LF17893FD665__HJKJGFDFHKHVF52R__ВІДМОВА__GV__JLO194HFDJKJGFDFH FDJOL45__ВІДМОВА__19__8UFDS__SYSTEM STANDBY__ 9388864__352LF17893__

__ПОСЛІДОВНІСТЬ РЕПЛІКАЦІЇ__

__FD665DSQWW5__FDJOL45JK__ TARGETING SYSTEM ERROR__352LF17893FD665__HJKJGF__8UFDSDSQWW5__12QP3488864__ ПОСЛІДОВНІСТЬ ЗАВАНТАЖЕННЯ__88864__352LF1789388864684KJHGFGFD665__HJK__УВАГА УВАГА__684KJHGFGFD665__HJKJGHKHVF52R__YJLKKNB7FCFRRH__JK6859__068423UJHG__QQHBB4GFFG__

__ СИСТЕМА НЕАКТИВНА __

…

Барвисті кислотно-ядучі масиви інформації скажено носились перед Олиним взором якусь мить. А тоді раптом згасли, розтанули, лишивши по собі ті самі жовтогарячі прицільні марки, віртуальний горизонт, аморфну цифрову шкалу, двійко діаграм і ще маленький аскетичний напис такого ж кольору:

ОПТИМІЗАЦІЯ ФУНКЦІОНАЛУ…

– Fire, walk with me! – істерично верескнула десантниця і якось зловісно загиготала. – Ну, як ви там, га?

Оля лиш розгублено кавкнула, ковтнувши слину.

– Я жартую-жартую… – Єва засміялась ізнов, уже не так божевільно. – Показники в нормі, все окей.

Але Оля її не слухала – вона лише розгублено озирала картинку з дисплейного забрала… Це було щось дивовижне, нереальне, неземне. Єва (тобто Оля) немовби пливла крізь в’язку мутну воду чи талий лід – простір дрижав і колихався перед лицем, рвався, лип до сенсорів шолома тонкими невагомими клаптями, рвався ще дужче, танув, хвилювався, видувався, зеленів і тьмянів, синів і скнів, тріскався, переливався і сповзав невагомими клаптями на понівечені уламки довкола. Пекельний молочний вогонь залишився позаду і ще жахтів угорі неясно, десь просто над головою, а просто перед Олею розстилалась казкова і дещо моторошна рівнина. Розміри її були неясні, бо вже за кілька кроків від Олі все застилала важка тріпотлива каламуть. Але спереду все ж виднілись якісь тоненькі дуги, зигзаги, решітки – уламки понищених конструкцій, що аж чорніли в каламутному зеленому мареві… І Єва (тобто Оля) летіла на них.

АКТИВАЦІЯ гравітаційних наколінників…

Корекція траєкторії…

Віртуальний горизонт смикнувся і поплив униз, а одна з прицільних марок видовжилась, розтяглася в пологу дугу – кінчик її коротко мигав, приліпившись до ребра якогось вугільно-чорного куба. Швидкість падіння зменшилась, і Оля полетіла по віртуальній дузі вперед, туди, де мигала марка, ноги її виструнчились, руки розправились, і вона летіла, немовби розрізаючи тілом мутну воду чи плавлячи талий лід…

УВАГА, ТЕРМІЧНА НЕБЕЗПЕКА

Швидкість регенерації наноагентів недостатня…

– Яка тут температура? – спитала ошелешена Оля.

– Близько тисячі кельвінів.

– Скільки??

– Але вона не… – Єва шумно видихнула. – Прикол у тому, що щільність войди сильно неоднорідна. Бачите отой іній?

– Що?…

– Іній.

Олин погляд сам собою сфокусувався на одній із випуклих граней вугільного куба, до якого вона летіла, картинка збільшилась, і вона вгледіла, що поверхню того куба устилають якісь чудернацькі кристалічні нарости – дійсно вельми подібні на іній… лише гігантський і різнобарвний.

– Це осад енергену, – пояснила сержант. – І краще б нам до нього не торкатись, бо він і правда пекельно гарячий…

Оля розгледіла отой різнобарвний іній і на інших покручах-уламках.

– Але нам його, на жаль, не оминути… бо ним тут устелено геть усе, – немов додумала десантниця Олину думку.

– А не можна…?

Оля зиркнула на чорне провалля внизу…

– Не можна, – відрізала десантниця. – Така-сяка гравітація тут ще не остаточно здохла… І нам доведеться від чогось відштовхнутись. Не переймайтесь, у мене все…

Марка налетіла на Олю, і Єва стрімко розвернула її тіло в польоті… Мить, і вона відштовхнулась від ребра куба, ковзнувши підошвами по крихкому інію…

ТЕРМІЧНИЙ ОПІК!

Відновлення структури нанодерми…

Синхронізація…

– …під контролем, – докінчила Єва.

Тепер вони летіли вгору між чорних безформних покручів.

– Так тихо… – шепнула Оля, немов сама до себе.

– Бо я вимкнула емулятори скафандра, – озвалась Єва. – Нічого суттєвого ви тут не почуєте, якщо коротко – усе рипить, тріщить і пашить…

– Це ж… сектор General Biology?

– Шматок сектора. Патока розірвала його заледве не навпіл.

Олі згадався бризкіт купалень, оголені тіла, пахощі середземноморського літа…

– Як ви думаєте, тут хтось іще міг вижити? – спитала вона в десантниці.

– А біс його знає… – байдуже одповіла та. – Навряд.

Вона раптом стала ногами на якусь тоненьку пологу рею і швидко, немов акробатка, побігла по ній угору, ледь розставивши руки для рівноваги…

НЕБЕЗПЕКА!

НЕБЕЗПЕКА!

ЗАРЯД – 63%

Заряду вторинних батарей НЕДОСТАТНЬО

Далі почалося щось узагалі фантастичне. Єва (чи то пак Оля) пружно відстрибнула вбік і полетіла до якоїсь брили…

Граві-наколінники АКТИВНІ

…перевернулась через голову і відштовхнулась уже від тої брили.

РІЗКА ВТРАТА ЗАРЯДУ

Оптимізація живлення…

Далі вона ухопилась за якийсь ребристий виступ однією рукою, підтягнулась, відштовхнулась іще…

Оце так пластика, оце так гнучкість, координація!.. А Оля-бо думала, що володіє всіма можливостями свого модифікованого корпорацією тіла… Що таке її оті ледь не щоденні гімнастичні забавки в порівнянні з оцими викрутасами!..

Встановлення шифрованого з’єднання…

Моніторинг прийому…

Діагностика…

Із потоку даних виплила нова іконка, і Оля почула різкуватий оклик Кайла:

– Мартінес, біс тебе забери!..

– Я тут, сер! – одгукнулась десантниця. – Ми обидві тут…

– Олю, ви як?

– Нормально, сер… Кайле, – Оля задумливо поморщилась. – Слухайте, що в дідька відбувається?…

– Не зараз, потім, – різко одрізав він. – Я вже поруч із вами, зовсім поруч… Тут… Та ну не матір твою… Мартінес!

У цю хвилю щось відбулось. Мартінес тільки-но відштовхнулась від чергової опори і стрімко полетіла геть в інший бік, ударилась спиною об щось, тоді головою… ОЛИНОЮ спиною і ОЛИНОЮ головою!.. Індикація знов поплила, скаламутилась у товщі води і талого льоду.

ГРАВІТАЦІЯ НЕСТАБІЛЬНА

Налаштування наколінників…

Заряд – 42%

– Чорт… розгерметизація, – пирхнула Мартінес. – Ця бляшанка урешті тріснула! Та що за напасть?…

Вона нарешті вловила потрібний ритм і почала чіплятись за виступи, тим самим коректуючи свій карколомний політ крізь пруття та штирі… Проте її (тобто Олю) стрімко кудись несло!

– Ти летиш на цунамі! – гримнув Кайл.

– Я бачу, сер, – одгукнулась Мартінес.

По забралу пропливли якісь схеми і мапи, незрозумілі позначки…

– О, отут! – верескнула вона. – Спробую вскочити до венули, тутечки є кластер…

– Добре, я вас веду, виконуй.

Сержант різко розвернулась і шмигнула в плетиво понівеченого пруття, чи що то воно таке було… Вона шмигала між уламків подібно до граційної рибини чи вертливої змії, скручувалась, звивалася, пролазила в такі вузькі отвори, що годі й мріяти, ухилялась од кристаликів лиховісного інію…

Мутно-зелений, водяний і льодяний світ тільки й мотався перед Олиним взором уперемішку з пульсуючою індикацією, і вона врешті перестала щось у ньому розрізняти, окрім коротких полисків штучної мускулатури на своєму скафандрі – малинових, янтарних, голубих…

Ну чиста тобі люмінесцентна риба!..

Серед мертвої талої води.