Читать книгу Олеся. Між коханням та честю - Ярослава Дегтяренко - Страница 9

Коли в степи прийшла звістка про мир з Польщею та наказ їхати на раду в Корсунь, Одинець з Лизогубом зітхнули з полегшенням та поквапилися додому, а звідти – до Корсуня на раду. Усі раділи поверненню, окрім Семена – він їхав у журбі, бо обнишпорив з товаришами всі закутки степу, але так і не знайшов свого тестя. Ні найменшого сліду! І от як сказати дружині про загибель батька? Бідолаха розумів, що владна Настя його живцем з’їсть. Тому, прагнучи відтягнути розмову з дружиною, Семен спочатку поїхав до Олесі з Андрусем. І коли розповів їм скорботну новину, то здивувався – в Олесі був такий вираз обличчя, наче вона не повірила йому. А от сердешний Андрусь тихенько заплакав. Олеся дійсно не одразу сприйняла цю звістку. Тому отетеріло дивилася, як слізки пасерба падають додолу.

– Пані, та чи розумієш ти, що я тобі сказав? – обурено запитав Семен, очікуючи, що вона відреагує істеричним плачем.

Олеся ствердно кивнула та квапливо втекла у свою спальню. Там вона зупинилася посеред кімнати, стомлено потерла лоба та очі. «Господи, невже Михайло справді помер?» – промайнуло в голові. Згадався Олесі Михайло у той момент, коли зізнався їй у коханні. І як тоді сяяли його очі! А як він радів, що вона погодилась піти за нього! Один за одним поставали спогади подружнього життя, й Олеся усвідомила, що Михайло зумів зайняти певне місце в її душі.