Читать книгу Внутрішня історія. Серце – найважливіший орган нашого тіла - Йоганнес Гінріх фон Борстель - Страница 11

«Віу-віу, віу-віу…» Ми стоїмо посеред вулиці. Сирена ввімкнена, але ми не рухаємося. Дорога перекрита, адже просто перед нами хтось неквапно паркується в стилі міліметриста. Мій колега Томас з усієї сили вдаряє по гудку «швидкої», аби надати нашому бажанню проїхати додаткової ваги. Утім, сигнал автомобіля досить сильно приглушує звук сирени.

– Добре придумав… – бурмочу я. – Якщо він досі не помітив, що йому просто над вухом виє наша сирена, то його обов’язково пробудить приглушений звук твого сигналу…

Обидва тихо хихикаємо. Аж мурашки по шкірі від того, що ми, поспішаючи на виклик, відпускаємо жарти. Утім стосунки інших учасників руху з каретою «швидкої» справді авантюрні. Під час перших виїздів я ще нервувався, коли водії нас не пропускали, забирали пріоритет проїзду або виробляли незрозумілі викрутаси. Та поступово перестав на це реагувати: серцю буде непереливки, якщо хвилюватися ще й через таке.

Ну нарешті! Авто припарковане на паркомісці, дорога вільна. Тепер чимдуж уперед. На невеличкому табло на панелі – адреса та перші відомості про пацієнта. Чоловік, 55 років. Підозра: кровотеча в шлунково-кишковому тракті, поєднана з блювотою. Працюючи на «швидкій», постійно маєш справу з кров’ю. Кров, яку береш у пацієнта, кров, яка при інфаркті не може потрапити до якоїсь частини тіла, чи кров, як при крововиливі в мозок, ніби і в пацієнтові, але не в тому місці.

Нерідко доводиться працювати саме з кров’ю, що витікає з пацієнта, чи то повільно просочуючись, або часто скрапуючи, а то й б’ючи струменем. Зрештою, деякі наші судини грубші за кулькову ручку. Якщо їх поранити, то, буває, з них б’є фонтан заввишки в метр. Якщо він насичено червоний, можна говорити про ушкодження артерії, якщо темний, аж до синього – кров б’є з вени.

Походження такої кровотечі при пораненні, яке супроводжується втратою кінцівки, встановити елементарно, для цього не треба вивчати медицину. Утім бувають кровотечі, походження яких локалізувати досить важко. Наприклад, при ранах у шлунково-кишковому тракті. Такі кровотечі медики називають гастроінтестинальними, або скорочено ГІ-кровотечами. Вони можуть бути небезпечними, щоправда, не завжди.

Ми заїжджаємо в район панельних будинків, потрібний знаходимо відразу. Зупиняємося. Я виходжу і відкриваю відсувні двері нашої карети. За ними рюкзак, що чекає, аби я взяв його на плечі. Навантажені, ми підіймаємося сходами. Я завбачливо одягаю рукавички, Томас слідує моєму прикладу. Піднявшись нагору і дещо захекавшись, ми натрапляємо у дверному проході на жінку.

– Доброго дня. Я – фон Борстель, а це мій колега, пан…

Мене перебивають:

– Мій чоловік у ванній. Він блює кров’ю! – видно, що жінку це неабияк непокоїть.

– Я блюю кров’ю, фонтанами! – доноситься глибокий чоловічий голос десь із квартири.

Ми йдемо за жінкою до ванної кімнати, де на колінах стоїть її чоловік, спершись на ванну руками, і, весь зблідлий, дивиться вниз. На стінках ванни патьоки крові. Ми підходимо до нього й розпочинаємо стандартну процедуру: «У вас щось болить?», «Страждаєте на алергію?», «Чи приймали якісь медикаменти?», «Маєте чи мали якісь захворювання?» (передісторія пацієнта), «Чи щось подібне вже траплялося?», «Чи відбулись якісь незвичні події?» Так звана «SAMPLE[24]-схема» – непогана інструкція для розмов із пацієнтом. Завдяки їй можна за короткий час отримати досить чітку картину його стану.

Паралельно з розпитуванням Томас готує крапельницю, а я міряю кров’яний тиск і пульс, а також намагаюся скласти враження про стан пацієнта. Опитування не виявило нічого надзвичайного, єдине – чоловік мав п’ять років тому виразку шлунка, яку весь цей час вважають вилікуваною. Якщо не брати до уваги блідість шкіри і низький кров’яний тиск, на вигляд він здоровий і при тямі. Усе ж йому не завжди вдається подолати блювотний рефлекс. Особливо мене дивує те, що у ванні, окрім кількох кров’яних патьоків, більше нічого не видно.

– Де почалося блювання? – питаю. – Мушу на це подивитися.