Читать книгу Внутрішня історія. Серце – найважливіший орган нашого тіла - Йоганнес Гінріх фон Борстель - Страница 4

«Ту-тух, ту-тух, ту-тух, ту-тух, ту-тух…» Звук биття серця. Сповнене сил, воно день у день несе свою життєво необхідну службу. Б’ється безперервно, байдуже, спимо ми чи ні, вистукує з першого дня нашого життя й до останнього подиху. Але що ж відбувається з нашим насосом увесь цей час, усе наше життя? Власне кажучи, нічого складного.

Я обожнюю ходити до театру, і там мені якось спало на думку, що наше серце в середньому за свої вісімдесят років проживає класичну драму на п’ять актів. Перший акт – зав’язка, у другому відбувається розвиток дії. Посередині драми, у третьому акті, вона досягає своєї кульмінації. Відтоді події розвиваються як у трагедії – по низхідній, а після четвертого акту, у якому все гіршає дедалі більше, у п’ятому настає неминуча катастрофа, і вистава закінчується.

Але що я тут розводжу теревені? Розпочнімо нашу правдиву серцеву драму. Завіса!

Акт перший «Ненароджене серце»

У театрі в першому акті зазвичай відбувається знайомство з персонажами. Дозвольте відрекомендувати – ембріональний зачаток серця. Це не більше, ніж пучок клітин. Уже невдовзі після запліднення яйцеклітини починається досить складний розвиток ембріона, і від самого початку закладається основа для роботи серця. Разом з тим те, що можна побачити вже за якихось три тижні, має небагато спільного з функціонуючим серцем. Спершу це лише доволі непомітний згусток клітин, так звана кардіогенна пластинка[4]. Вона складається з двох шнурочків, які поступово перетворюються на трубочки.

Одночасно формується серцева сумка, у якій зачаток серця продовжує розвиватися. Згодом вона огортатиме доросле серце. У його порожнинах трубочки, що спершу пролягали паралельно, зростаються і формують велику серцеву трубку. Вона подовжується і зрештою згинається. І хоча цей процес зовсім не схожий на зав’язування шнурків на черевиках, його називають формуванням петлі.

На цьому розвиток серця аж ніяк не припиняється: воно отримує вуха – якими, щоправда, не може чути. Муляж, подібний до плюшевих заячих вушок, таких популярних на вечірках і новорічних ранках. Точну функцію цих серцевих вушок, які є не що інше, як вигини передсердь, не вдалося встановити досі. Достеменно відомо, що вони відповідають за вироблення гормону, який згодом стимулюватиме сечовиділення. Наше серце, таким чином, не лише ганяє по судинах кров, а й допомагає задовольняти одну з базових потреб.

Тим часом від моменту запліднення минув місяць, і в серцевій пластинці простежуємо поділ на відділи передсердь та камер. Уже формуються попередники серцевих клапанів, а також роздільна стінка, яка розмежовує праву й ліву половини серця. Між іншим, в ембріона й навіть у немовляти впродовж кількох днів після народження вона повністю не закрита. Більше того, між правим і лівим передсердям існує отвір, овальна дірочка, або ж Foramen ovale. Крізь цей отвір кров лине з правого передсердя в ліве, а звідти мандрує далі по тілу ембріона. Чому? Причина проста: ембріон ще не вміє самостійно дихати. Тому церемонія передачі крові до легень у цей період не має сенсу. І короткого шляху вистачить. Те, що виникає наприкінці цього розвитку, – запаковане у м’язи, а всередині порожнє (і цим до певної міри нагадує колишнього губернатора Каліфорнії[5]).

Акт другий «Новонароджене серце»

Серце новонародженого суттєво відрізняється від «мотора» дорослої людини. Воно завбільшки з волоський горіх, але працює значно швидше. Б’ється до 150 разів за хвилину, і то без фізичного навантаження, просто так. Це приблизно вдвічі швидше, ніж у дорослих. Причина: серце ще дуже маленьке й штовхає при кожному скороченні лише незначну кількість крові. Оскільки на цей час воно працює вже цілком самостійно, то в перші дні після народження Foramen ovale закривається. Результат: права половина серця качає кров у легеневе коло кровообігу, а ліва – по тілу новонародженого.

У театрі десь у цьому місці назріває перший конфлікт. З серцем так само. Бо якщо під час його розвитку щось пішло не так, це проявляється саме в цей момент. Так, пренатальна діагностика в наших широтах досить добра, проте не ідеальна. Коли лікар слухає хворе дитяче сердечко, то часто може чути шум, який і вказує на його неміч.

Найпоширеніша вада при цьому – так званий дефект міжшлуночкової перегородки, коли в перетинці між двома камерами серця виявляється дірочка[6]. За найгіршого розвитку подій життя дитини починається відразу з операції на серці. Утім усе залежить від того, наскільки великий цей отвір. Маленькі отвори можуть повністю зарости взагалі без лікування, і поки новонароджений сповнений життєвих сил та жвавий, гострої загрози його життю немає. Вирішальним при цьому є те, чи отримують його органи достатню кількість кисню. Якщо так, то і ви, і насамперед малюк можете зітхнути з полегшенням.

Акт третій «Сильне серце»

Здорове серце двадцятирічної людини скорочується від 60 до 80 разів за хвилину. Якщо воно добре треноване, то в стані спокою може битися й значно повільніше. При цьому цей клубок м’язів аж переповнює енергія. Щоб зрозуміти, який він усередині, найкраще його розрізати й уважно роздивитися. Медична анатомія завжди захоплювала мене, хоча, слід визнати, це «розвага» далеко не для всіх.

Розглянемо все з точки зору червоного кров’яного тільця. Так на фаховому жаргоні називають еритроцит, одну з численних клітин нашої крові, які містять червоний барвник гемоглобін. Його головне завдання – транспортування кисню з легень тілом і, навпаки, діоксиду вуглецю – назад до легень.

Отже, тепер ти Ері (так зухвало називають ці тільця деякі медики). Уяви собі, що ти саме транспортуєш діоксид вуглецю, приєднаний до гемоглобіну, з якогось органу, приміром з мозку, у напрямку серця по одній із судин. Тоді ти точно перебуваєш у вені. Адже ті судини, які транспортують кров до серця, називають венами, а ті, по яких вона, навпаки, розходиться від серця по всьому тілу – артеріями. Проминувши декілька розгалужень, ти потрапляєш у верхню порожнисту вену. Це судина, яка входить прямісінько в серце. Там тебе, навантаженого діоксидом вуглецю, «помиють», і ти помандруєш до правого передсердя. Звідти дорога веде до правого шлуночка. Не відволікайся! Це тобі не прогулянка містом – у тебе місія!

Між правим передсердям і правим шлуночком ти проминаєш серцевий, а якщо бути зовсім точним – тристулковий, клапан, який медики ще називають трикуспідальним, адже він складається з трьох «вітрил» (латинське слово cuspis означає «вістря» або «вітрило»). Якщо ти покинув праве передсердя через цей клапан, то, за здорового серця, у тебе вже немає дороги назад. Усі ж бо серцеві клапани працюють за принципом вентиля, тобто відкриваються лише в одному напрямку. У такий спосіб вони не дають потоку крові віднести тебе з правого шлуночка назад у передсердя. Таким чином, якщо серце здорове, то кров завжди тече в одному напрямку, а не хлюпає між шлуночком і передсердям туди-сюди.

Потім ти покидаєш правий шлуночок через іще один клапан – клапан легеневого стовбура (пульмональний) – і рухаєшся в напрямку легень[7]. Проминувши цей клапан, опиняєшся в легеневій артерії. Тим самим доводячи, що всім відоме твердження «Артерії транспортують збагачену киснем кров, а вени – збіднену» – нісенітниця. Адже ти все ще транспортуєш діоксид вуглецю, тобто ти й досі бідний на кисень. І при цьому пливеш саме артерією. Повторімо ще раз: артерії несуть кров від серця, а вени – до серця (хоч і з цього правила є невеличкі винятки, наприклад у зоні печінки)[8].

Прибувши в легеню, ти виконуєш свою першу місію як еритроцит – віддаєш діоксид вуглецю, натомість заправляєшся киснем, щоб транспортувати його по легеневій вені (!) назад до серця. Там разом зі своїми колегами запливаєш у ліве передсердя, а тоді далі, через третій серцевий клапан, у лівий шлуночок – кінцеву станцію подорожі. Клапан між лівим передсердям і лівим шлуночком називають двостулковим (бікуспідальним[9]), або мітральним, адже його форма нагадує шапочку єпископа, митру.

Лівий шлуночок – такий собі бодібілдер у світі серцевих порожнин, адже його стінка, безперечно, найгрубіша. Зрештою, саме він повинен забезпечувати найбільший тиск, аби кров, перебуваючи в постійному русі, досягала найвіддаленіших куточків нашого тіла. Дорога веде далі через останній, аортальний, клапан до головної судини – аорти. Вона вигинається довкола серця граційною дугою, з якої відходять гілки до голови та рук, і веде далі, до живота, де розгалужується на все менші гілочки – до всіх органів і тканин, аж до кінчиків пальців на нозі, забезпечуючи їх свіжою кров’ю. Ми в кульмінаційній точці серцевої драми: усе працює, серце й судини видаються незламною системою. Однак трагічний поворот не за горами.

Акт четвертий «Хворе серце»

Перші «бляшки» на стінках коронарних судин серця (це артерії, які забезпечують кров’ю сам серцевий м’яз) відкладаються уже після 25 років. Поки що це не страшно, але закладає перший камінь у фундамент майбутньої хвороби – атеросклерозу, більш відомого як звапнення судин. Це причина номер один двох найчастіших у світі причин смерті – інфаркту та інсульту. Відкладення на стінках поступово грубшають і закупорюють судину частково або, у гіршому випадку, повністю (це чимось нагадує «обростання» вапном труб водогону).

Якщо це відбувається з коронарними артеріями, то більші або менші частини серцевого м’яза не забезпечуються в достатній кількості живленням та киснем, унаслідок чого вони видозмінюються. Маємо сумнозвісний інфаркт. Ділянки, що погано «харчуються», перетворюються на щось подібне до рубцевої тканини – вони більше не активні й не беруть участі в скороченні серця. А як відомо, будь-яка команда сильна настільки, наскільки сильний її найслабший учасник. Як наслідок, серце втрачає силу та витривалість.

У театрі в цей момент говорять про ретардацію – тимчасове сповільнення дії перед великим фіналом. У випадку інфаркту відповідальність за ретардацію бере на себе медицина. Аби відтермінувати неминучу катастрофу або, ще краще, уникнути її, прописують відповідні медикаменти, лікують за допомогою серцевого катетера (шляхом просування безпосередньо в коронарні артерії тоненької трубочки), крім того, намагаються так змінити спосіб життя постраждалого, щоб розвантажити серце і максимально знизити ризик інфаркту.

Акт п’ятий «Холодне серце»

Болі в грудях. Серце збивається з такту. Якщо прикласти до грудної клітки стетоскоп, ми більше не чуємо бадьорого «ту-тух, ту-тух, ту-тух». Звучить воно радше як «ту…тух, ту-ту-тух, тух, ту-тух». Дають про себе знати задишка й знесилення. Після майже столітньої безперервної праці, пройшовши Крим і Рим, серце відчутно ослабло. Зараз воно переживає свій третій інфаркт. Б’ється все слабше і, виражаючи останній протест, намагається ще раз витиснути з себе всі соки, пришвидшуючись. Але зрештою всі зусилля виявляються марними. Тож серце більше не працює правильно, воно скорочується лише на коротку мить, і то нескоординовано, і врешті-решт зупиняється. Оце й усе.

Це неминучий кінець драми. Передбачуваний, але все одно трагічний. Зупинку серця доведеться колись пережити кожному з нас. Проте час, допоки це станеться, не має бути драматичним. Якраз навпаки: сприятливе для серця життя більше схоже на комедію. Зрештою серце таки зупиняється, але до цього моменту ти принаймні встигаєш насміятися й прожити цей час повноцінно.

Гарна новина в тому, що кожен може вжити заходів, аби зупинка серця настала якомога пізніше. І в кращому випадку перед тим, як це станеться, життя не буде зіпсоване проблемами з серцем та судинами.

Перший крок у правильному напрямку – гумор. Час від часу життя підносить нам неприємні сюрпризи, проте з усмішкою на вустах їх долати легше. Спробуй якось сміхотерапію. Або введи на YouTube «Quadruplet Babies Laughing»[10].

Не лише іпохондрики[11] мають схильність навіть у дріб’язкових симптомах вбачати смертоносну хворобу. Ця прикра звичка притаманна кожному, і тобі, і мені, нам усім. Позитив в іншому: здебільшого людина від початку здорова. Наше щастя, що це правило стосується і серця. Тому коли ми відчуваємо щось у нашому тілі якимось дивним, то переважно це не рідкісна хвороба, здатна згубити за лічені години, а щось цілком безневинне. Як говорить моя улюблена приказка: «Якщо за вікном чути цокіт копит, зазвичай це не зебра». Особистому щастю й тілесному здоров’ю мало що стає поперек дороги. Та навіть попри це, я знову і знову відчуваю радість, коли слухаю власне серце.

4

Термін «кардіогенний» складається з грецького слова kardia, що означає «серце», і давньогрецького genesis – «розвиток». (Прим. авт.)

5

Алюзія на Арнольда Шварценеґґера, губернатора Каліфорнії з 2003 до 2011 р., який став відомим завдяки кар’єрі культуриста й актора кіно. 1970 р. здобув титул «Містер Олімпія» у Нью Йорку.

6

Див. також с. 245 («Діряве серце»). (Прим. авт.)

7

Pulmo з грецької означає «легеня». (Прим. авт.)

8

Див. с. 38 («Портальний кровообіг»). (Прим. авт.)

9

Двовітрильний клапан. (Прим. авт.)

10

Quadruplet Babies Laughing – кумедне відео, на якому весело сміються четвірнята.

11

Іпохондрія – стан людини, який проявляється в постійному страху захворіти на одну або кілька недуг.