Читать книгу Внутрішня історія. Серце – найважливіший орган нашого тіла - Йоганнес Гінріх фон Борстель - Страница 8

Серце здорової людини завбільшки з кулак. Залежно від розміру тіла і його тренованості серце дорослого важить від 230 до 280 г і складається переважно з м’язових клітин, так званих кардіоміоцитів. Їх можна розділити на два типи, між якими – так само як і в лікарні – панує чітка субординація.

Перший тип – це клітини робочої мускулатури, які безпосередньо здійснюють удар серця, коли напружуються. Хоч їх і більше, проте вони не можуть вийти з-під опіки клітин другого типу – клітин провідної системи серця. Вони формують і передають електричне збудження клітинам серцевого м’яза, тобто водночас задають такт. Їхня взаємодія нагадує барабанщика і веслярів на спортивному човні.

Ці типи клітин відрізняються не лише своїми завданнями, а й виглядом. Генератори такту дещо більші та світліші, для них характерна благородна блідість, і вони із вражаючою рівномірністю (у стані спокою від 60 до 80 ударів за хвилину) дбають про стабільне биття. Принаймні поки здорові й функціонують.

Серце, на відміну від інших органів, має дуже слабку здатність до регенерації. Порівняно з печінкою, яка оновлює свої клітини помітно швидко, чи легенями, які здійснюють це значно повільніше, наш насос пасе задніх. Протягом життя він замінює менше половини своїх клітин.

Утім, щомиті в його розпорядженні достатньо кардіоміоцитів. Сам лише лівий шлуночок складається, за деякими підрахунками, з шести мільярдів таких клітин. Якщо кожну з них розглядати поодинці в мікроскоп упродовж півсекунди, то знадобиться майже два століття. Само собою, що на цей час треба забути про сон, їжу і навіть маленькі перерви. Вау! Стільки клітин! Це, звісно ж, породжує запитання: звідки в серця береться стільки енергії, що навіть у стані спокою воно рухає п’ять-шість літрів крові за хвилину? Відповідь проста: серце – самопостачальник.

За мить після того, як кров покинула лівий шлуночок у напрямку тілесного кола кровообігу, вона може піти трьома шляхами. Більша її частина тече по аорті вниз до внутрішніх органів, рук та ніг. При цьому кров майже відразу за аортальним клапаном проминає два відгалуження, які ведуть до правої та лівої вінцевих артерій. Вони ще називаються коронарними і забезпечують, розгалужуючись на маленькі гілочки, тканини серця поживними речовинами.

На перший погляд ці відгалуження здадуться більшості людей ідентичними, та за детального розгляду відмінність між ними стає очевидною. Так само як і між листяними деревами. Спершу вони всі видаються однаковими: по центру стовбур, декілька гілок, купа листя. Лише придивившись, можна помітити їхні особливості, наприклад спосіб розгалуження, форму листочків та цвіту.

Відповідником дуба за моїм вікном серед коронарних артерій буде артерія так званого забезпечувального типу. При лівошлуночковому типі забезпечення кисень та поживні речовини задній стінці серця постачає ліва коронарна артерія, а при правошлуночковому – права. Найчастіше ж обидві коронарні артерії задіяні в живленні частин серця однаковою мірою. Такий тип забезпечення називається інтермедіальним, тобто серединним.

Окрім розгалужень, коронарні артерії серця утворюють ще й анастомози. Це такі з’єднання між обома судинами, які сприяють тому, щоб кожен куточок серцевої мускулатури був забезпечений кров’ю максимально. На жаль, у більшості випадків цих анастомоз не вистачає, аби здійснити живлення в обхід кров’яних судин, які перестають працювати, коли закупорюються. Це дало б можливість забезпечувати киснем м’язову тканину серця альтернативним шляхом. Така закупорка і є інфарктом серця.

Що саме при цьому відбувається? Кров’яний згусток, бляшка або жирові відкладення на стінках[18] закупорюють коронарну артерію або одне з її відгалужень. Настає загрозлива «закупорка труб», робоча мускулатура та провідна система серця не отримують потрібної кількості крові. Недостатнє живлення призводить до того, що ця тканина відмирає.

Залежно від місця закупорки й розміру забезпечувальної артерії наслідки цього можуть бути різними. У найгіршому випадку серце зупиняється відразу. Якщо за борт випадають «веслярі», то човен або рухається по колу, або ж зупиняється. Якщо випадає «барабанщик», то всі веслують мов навіжені, але човен не зрушує з місця. Утім буває і так, що недостатнє живлення проявляється в незначних порушеннях ритму серця, а дуже малі інфаркти часто взагалі непомітні.

Закупорка судини, яка спричиняє недостатнє живлення правосторонньої мускулатури серця, нерідко проявляється в застої крові в шийних венах, адже права половина серця не встигає штовхати в легеневе коло кровообігу кров, яка тече з шийних вен у напрямку серця, і вона застоюється. А хіба комусь подобається стояти у «пробках»?

Якщо ж порушується живлення лівосторонньої мускулатури серця, це часто призводить до назбирування рідини в легенях, тобто до так званого набряку легень. Причина цього теж криється в застої крові, тільки цього разу в легеневій вені й навіть у легеневій тканині. Там підвищений тиск спричиняє витискання рідини з капілярів альвеол у ту частину легені, де зазвичай міститься тільки повітря. Подекуди це так помітно, що, аби почути хлюпання в легені при вислуховуванні, стетоскоп не потрібен. У найгіршому випадку легеня настільки заповнюється піною, що пацієнт змушений жахливо кашляти, аби її позбутися. Ця ситуація неприємна не тільки для пацієнта, а й для всієї рятувальної бригади.

До приїзду лікаря-реаніматолога парамедик не може вдіяти нічого. У його силах не більше, ніж у силах людини, яка мало тямить у наданні першої допомоги. Звісно, він може надати додатковий кисень, але й особа, що надає першу допомогу, може відчинити вікно, щоб полегшити дихання. Якщо ж закупорка судини настільки серйозна, що призвела до зупинки серця, то кожен, хто знайде такого хворого (не тільки навчені медики), повинен без зволікань вдатися до заходів невідкладної допомоги. При цьому було б добре пригадати все вивчене на останньому курсі про надання першої допомоги. Але навіть не зовсім правильна реанімація краща, ніж її відсутність.

Особливе значення при цьому має те, що ніяк не пов’язане з медициною, різними приладами чи електрошоком. Маю на увазі турботу про хворого. Адже нерідко пацієнти з інфарктом відчувають тваринний жах. Що більше людина боїться, то більшого стресу вона зазнає, і, як наслідок, без того ослабле серце б’ється ще швидше. А це може його доконати. Тому нерідко вирішальним під час очікування кваліфікованої допомоги є надання постраждалому зручного положення й зберігання спокою. Бо щойно пацієнт починає відчувати турботливе ставлення до себе, йому автоматично стає краще. Коли ж рятівник збуджений і нервовий, то й хворий втрачає впевненість. Та якщо ж помічник, навпаки, з розумінням задовольняє «примхи» пацієнта, вважай, півсправи зроблено. Коли йому холодно, знайди покривало, нічим дихати – відчини вікно. А коли його обличчя бліде мов смерть, у жодному разі не треба занепокоєно про це повідомляти. Якщо дотримуватися цих простих правил, то навіть в очевидно безвихідних ситуаціях зростає шанс урятувати життя.

Те саме стосується, звісно ж, і пацієнтів з інсультом. Оскільки цей термін уживатиметься ще не раз, я хотів би його коротко розтлумачити. При інсульті[19] відбуваються майже такі самі процеси, що й при інфаркті, тільки в іншому органі. Наш мозок пронизаний судинами, які постачають до нього кров. Це вкрай важливо, адже центр нашого мислення складається з нервових клітин, які можуть функціонувати лише за достатньої кількості кисню. Якщо якась судина мозку закупорюється, розривається або тріскає, то певна його частина недоотримує кров і відмирає – за винятком тих випадків, коли таку закупорку вдається швидко усунути. За аналогією до інфаркту серця інсульт іще називають інфарктом мозку.

Залежно від того, яка саме судина і в якому відділі мозку уражена, наслідки інсульту теж можуть бути різними. Маленькі закупорки часто взагалі відбуваються непомітно, якщо ж уражена та частина мозку, що відповідає за наше мовлення, то постраждалі говорять невиразно й нечітко, іноді взагалі видають незрозумілі звуки, а подекуди й зовсім замовкають. Якщо стався саме такий інфаркт мозку, у вас практично немає часу, аби усунути точку зі звуженим просвітом. Уже за якихось кілька годин шкода стає непоправною, адже мозок, як і серце, не має здатності до регенерації.

Найкраще, звісно ж, узагалі обійтися без інфаркту, байдуже, першого чи другого типу. Бо вони вкрай небезпечні, якими б добрими не були лікування і догляд. Ризик пережити інфаркт можна мінімізувати. Коригувати можна все, окрім, звісно, тих чинників, на які ми не можемо впливати, – схильності до інфарктів і статі. Інфаркт значно частіше вражає чоловіків, аніж жінок. Цей ризик зростає в жінок лише після настання менопаузи, чим вони завдячують повній перебудові гормонального середовища. Утім існує чимало факторів, що підвищують ризик інфаркту, на які можна вплинути. Якщо їх уникати, то й загроза зменшується. Це ж так просто!