Читать книгу Кмітливіші, швидші, кращі. Секрети продуктивності в житті та бізнесі - Чарлз Дахіґґ - Страница 17

Через рік після того, як борт 447 «Ейр Франс» упав до океану, інший «Ейрбас», що належав «Кантас Ейрвейз», вирулив на злітно-посадкову смугу в Сінгапурі, запитав дозволу розпочати восьмигодинний переліт до Сіднея та піднявся у яскраве ранкове небо.[113]

Літак авіаперевізника «Кантас» мав таку саму систему керування польотом, що й лайнер «Ейр Франс», який упав до океану. Але пілоти були зовсім інші. Ще перед тим, як капітан Річард Чемпіон де Креспіньї зійшов на борт «Кантасу», що летів рейсом 32, він навчав свій екіпаж ментальному моделюванню, яким він хотів, щоб вони користувались.

– Я хочу, аби ми добре собі уявляли, що найперше робитимемо, якщо виникнуть проблеми, – сказав він другим пілотам, коли вони їхали мікроавтобусом з готелю «Фейрмонт» до сінгапурського аеропорту Чанґі. – Уявіть-но відмову двигуна. На що відразу слід звернути увагу?

Пілоти по черзі описали, куди вони дивитимуться. Де Креспіньї вдавався до таких розмов перед кожним рейсом. Екіпаж був до них готовий. Він екзаменував їх, на які екрани вони дивитимуться у надзвичайній ситуації, що робитимуть руки, коли пролунає тривога, повертатимуть вони голову ліворуч чи дивитимуться просто себе.

– Реалії сучасного літака такі, що чверть мільйона датчиків і комп’ютерів не можуть відрізнити зерно від полови, – сказав мені згодом де Креспіньї.[114] Він нецеремонний австралієць, гібрид крокодила Данді й генерала Петтона. – І на цей випадок літаком у нас керують люди. Ми мусимо дбати не про те, що є, а про те, що може статись.

Після сеансу візуалізації для екіпажу де Креспіньї виклав деякі правила. «Кожен має казати мені, якщо не згодний з моїми рішеннями або вважає, що я щось пропустив».

– Марку, – звернувся він до другого пілота. – Якщо ви побачите, що всі дивляться униз, я хочу, щоб ви дивилися вгору. Якщо ми всі дивимось угору, ви дивитеся вниз. Протягом цього рейсу ми всі припустимось по помилці. І кожен із вас зобов’язаний ці помилки помітити.

Чотириста сорок пасажирів готувалися до посадки на літак, коли екіпаж увійшов до кабіни. Де Креспіньї, як усі пілоти компанії, мав пройти щорічну перевірку на підтвердження своєї кваліфікації, і через це того дня в кабіні опинились ще два пілоти-спостерігачі, що належали до найбільш досвідчених кадрів. Перевірка не робилася про чуже око. Якщо де Креспіньї помилиться, його зможуть відправити на дочасну пенсію.

Коли пілоти займали свої місця, один зі спостерігачів умостився біля центру кабіни, де за розкладом мав сидіти другий помічник капітана. Де Креспіньї спохмурнів. Він сподівався, що спостерігач сяде збоку, аби не заважати. У нього в голові була своя картина розміщення в кабіні.

Де Креспіньї поглянув на голову комісії.

– Де ви збираєтеся сидіти? – запитав він.

– На цьому сидінні – між вами і Метом, – відповів спостерігач.

– Мене це не влаштовує, – сказав де Креспіньї. – Ви заважатимете нам працювати.

У кабіні залягла тиша. Така конфронтація капітана і спостерігачів неприпустима.

– Річарде, якщо я сяду на місце Марка, я вас не бачитиму, – сказав спостерігач. – Як я вас контролюватиму?

– Це ваша проблема, – відповів де Креспіньї. – Екіпаж має сидіти разом, і на цьому місці мені потрібний Марк.

– Річарде, ви не маєте рації, – зауважив другий спостерігач.

– Мені треба керувати польотом, і я хочу, щоб екіпаж працював належним чином, – відказав де Креспіньї.

– Послухай, Річарде, – відповів голова комісії, – якщо хочете, я цілком можу бути другим помічником капітана, коли треба.

Де Креспіньї зробив паузу. Він хотів показати екіпажу, що вони можуть поставити під сумнів його рішення. Він хотів, аби вони знали, що він уважно стежить за тим, що вони мали сказати, і був чутливий до того, що вони думали. Так само, як командам у «Ґуґлі» і «Суботнього вечора у прямому ефірі» треба було мати змогу критикувати один одного, не боячись покарання, де Креспіньї хотів, щоб його екіпаж бачив, що він їх заохочує до незгоди.