Читать книгу Каторжна - Борис Грінченко - Страница 6

Мамо люба, глянь, як сяють

Ясно зорі золоті!

Кажуть люди: то не зорі –

Сяють душі то святі.

Кажуть: хто у нас на свічі

Вік свій праведно прожив,

Хто умів людей любити,

Зла ніколи не робив, –

Бог того послав на небо

Ясно зіркою сіять…

Правда, мамо, – то все душі,

А не зорі там горять?

Так навчи ж мене, голубко,

Щоб і я так прожила:

Щоб добро робити вміла

І робить не вміла зла!