Читать книгу Війни Міллігана - Дэниел Киз, Деніел Кіз - Страница 18

Біллі-М стояв посеред кімнати з газетними вирізками, які знайшов на ліжку, та думав, звідки вони тут узялися. Раптом у двері коротко постукали. Він підняв голову й побачив Боббі, а за ним – Річарда з двома піщанками5 в клітці.

– Нумо, розкажи йому, – вмовляв його Боббі.

Річард відскочив назад і замотав головою. Боббі почав за нього:

– У Річарда слухання через кілька днів, і піщанок скоро забере соціальний працівник – їх віддадуть у зоомагазин. Так завжди роблять, коли тебе кілька днів немає в лікарні. Річ у тому, що назад тобі їх не віддадуть, бо ти заново стаєш у чергу на отримання тварин, і тобі не дають вибирати. У мене вже і так чотири – я не можу їх узяти, бо якщо дізнаються, що в мене більше тварин, ніж заведено, заберуть усіх. Річард каже, що довіряє тобі і що ти годуватимеш їх і говоритимеш з ними, і в них не розвинуться комплекси.

Біллі-М здивувало таке відповідальне ставлення до психічного стану тваринок, але він відчув, що для Річарда це справді важливо.

– Звісно. Опікатиму їх за будь-яких умов. І годуватиму, й прибиратиму.

Річард указав на більшого ховраха:

– Це Зигмунд, а інший – Фройд. Зигмунд завжди відповідає, коли до нього говориш. Дивися. Зигмунде, знайомся, це Біллі.

Гризун став на задні лапки і пискнув. Біллі-М був шокований. Господи, він наче й справді відповідав Річардові! Хлопець дістав їх із клітки та посадив Біллі-М на плече.

– Дозволь їм з тобою познайомитися. Їм треба понюхати. Вони не кусаються.

Піщанки почали повзати по плечах та шиї і навіть обнюхали вуха. Зрештою Зигмунд виліз з-під волосся на плече та пискнув, вочевидь, вдоволений оглядом. Фройд реагував більш стримано. Смішно, звичайно, але все наче так реально…

Річард на прощання почухав обох:

– Ну що ж, поводьтеся добре. Я до вас завтра зайду.

Боббі потягнув його до дверей:

– Ну ходімо вже, не хвилюйся. Біллі про них подбає.