Читать книгу Війни Міллігана - Дэниел Киз, Деніел Кіз - Страница 19

Дні були схожими один на інший, і життя в Лімі стало болісно монотонним. Напередодні судового слухання Річарда ранок був так само нудним, як і будь-який інший. Ґейб робив двадцять четверте відтискання на одній руці. Річард сидів у нього на плечах, наче ковбой. Боббі влаштувався на підлозі перед ними. аллен у кріслі читав «Ньюзвік» дворічної давності.

Раптом Боббі підвів очі й радісно прошепотів:

– Слухай, лосю, там же наш шмурдяк вже має бути готовий.

– То коли нап’ємося? – запитав Ґейб, не припиняючи відтискань.

– Думаю, треба забрати пляшку зі схованки до того, як прийде друга зміна. Сховаємо у чиїйсь кімнаті, а після вечері вип’ємо, – запропонував аллен. – До вечері краще не пити, бо нас викриють, якщо ми п’яні підемо до їдальні – туди ж від кола аж 2813 футів6 іти.

– Звідки знаєш так точно?

– Я рахую кроки, щоб не з’їхати з глузду. Гарантую, після того шмурдяка ви й половину такої відстані рівно не пройдете.

Ґейб зупинився, почекав, поки Річард з нього злізе, і сів.

– Ти що, справді так думаєш? Там не так уже й багато випивки. Не може ж вона бути такою міцною!

Ґейб був тихим, скоріше актором другого плану, аніж лідером, і ніхто не вбачав у ньому загрози. Але якщо його розізлити – його сила приголомшує. Він вбив чоловіка одним ударом – розбив скло авто його обличчям після того, як той усадив дві кулі Ґейбу в живіт. Ніхто навіть не запитав, чому в нього стріляли. Із в’язниці у Ліму Ґейба привезли в броньованому фургоні, бо менш міцний транспорт не викликав довіри – у його особовій справі є запис, що у гніві він відірвав від легкового авто двері.

– Я можу випити те все та ще трохи – і навіть спотикатися не буду.

– Раніше ти пив спиртне з магазину. «Джек Деніелз», «Блек Велвет», «Саузерн Комфорт». На смак воно може й міцне, але насправді там лише від 12 до 80 пруфів7 з двохсот. А шмурдяк, що ми робили у Лебанонській в’язниці, був від 120 до 160. Він міцний, як блискавка, – просто роблять його не з зерна, а з фруктів. Таким можна машину заправляти!

До них почало доходити, про що він каже.

– Чудово! Чудово! Ну, зробімо це! – Боббі ляснув Ґейба по руці.

Вони дочекалися зміни наглядачів – усі вийшли з відділення, – та підійшли до їхньої клітки в кутку, намагаючись вести себе природно. аллен стояв на варті, а Ґейб схопив Боббі за ремінь і наче пушинку підняв до стелі.

Пластикову пляшку віддали Ґейбу, бо охорона й наглядачі звикли, що він постійно ходить зі схожим бідоном із чаєм. Він відніс спиртне у свою кімнату та став з іншими у чергу на кухню.

Після вечері чотири змовники зібрались у кімнаті Ґейба. Боббі дістав картонний пакет з-під йогурта та розірвану футболку.

– Так, спочатку треба процідити м’якоть, – пояснив аллен.

Він проколов дірку в дні пакета, закрив її тканиною зсередини й почав крізь саморобний фільтр переливати напій у другу пляшку з-під молока.

– Тепер краще відійдіть, бо запах може і з ніг збити. А коли покуштуєте – зрозумієте, чому його ще називають гнилим трунком. Хоча якщо смак напою не викличе огиди, то і м’якоть можна з’їсти.

– А н-н-навіщо її їсти, якщо вона бридка на смак? – Річард кинув на нього спантеличений погляд.

– Для того, для чого ми й п’ємо, – усміхнувся аллен.

Вийшов майже галон8 випивки, і вони вирішили якомога швидше все випити й знищити докази. Боббі визирнув за двері, перевіряючи, чи все безпечно. аллен налив трохи у велику склянку з емблемою «Кока-Кола» та скуштував. На смак – як бензин з кислотою з акумулятора: рідина прошкреблась униз горлом, опалила серце й каменем впала кудись крізь шлунок. Треба було сказати іншим, що це справжня мука, але він вичавив:

– Просто… чудово!

Боббі запитально глянув на Річарда, і той відповів:

– Я зм-м-можу, н-н-нормально.

Шмурдяк випили швидко.

Після того як вони разом швиденько прибрали всі докази, хвилин двадцять у кімнаті було тихо – окрім звуків радіо. В аллена було таке враження, наче все тіло заціпило. Звуки сприймалися спотворено. У голові паморочилося. Накочувалася депресія. Рівночасно неймовірним чином він почувався щасливим, хоч і дезорієнтованим. Річард невдовзі заснув під ліжком Ґейба. Боббі ледь не впав з унітазу й оголосив, що його тіло померло десять хвилин тому. Лише Ґейб та аллен лишилися достатньо у свідомості, щоб раптом зрозуміти, що вони не продумали.

– Господи, які ми ідіоти! – вигукнув аллен. – Річарду й Боббі треба пройти через коло, щоб повернутися до кімнат! Є ідеї?

Ґейб важко піднявся на ноги й почухав свою біляву голову.

– Іди до кола й попроси у наглядача голку і нитку. Йому доведеться піти у медпункт – вони тримають голки у шафці під замком. Тим часом я їх пронесу. Головне – не дихай. І не спотикайся.

Судячи з усього, органи чуття аллена працювали не так добре, як у Ґейба, але він знав, що велетень все одно був теж п’яний. Він спробував зібрати думки докупи та обдумати план дій.

– Ну, а якщо він запитає, навіщо мені голка?

– Скажеш, що порвав сорочку й хочеш зашити.

аллен потрусив головою, щоб мислити чіткіше:

– Я ж не рвав сорочки.

Ґейб нетерпляче насупився та одним рухом відірвав кишеню від сорочки аллена.

– Рвав, – простягнув йому кишеню.

аллен зробив, як сказав Ґейб. Щойно наглядач пішов у кімнату медсестри шукати голку, Ґейб пробіг через коло, несучи Боббі під правою рукою і Річарда під лівою. аллен з полегшенням пішов до себе, обережно ставлячи одну ногу перед іншою. У кімнаті він заснув, перш ніж голова встигла торкнутися подушки.