Читать книгу Війни Міллігана - Дэниел Киз, Деніел Кіз - Страница 22

(1)

Коли Алан Ґолдсбері дізнався, що його підзахисного побили, він негайно написав скаргу в суд. Суддя Кінворсі призначив місцевого адвоката Джорджа Катмана його guardian ad litem.10 Той зателефонував у ФБР і домовився про медичний огляд свого клієнта у звичайній лікарні за межами Державної клініки Ліми. Їхній висновок був короткий: «Серйозні гематоми на грудях та обличчі. Шість довгих ран на спині, схожих на сліди від батога».

2 січня 1980 року прокурор округу Аллен Девід Боверс повідомив ЗМІ, що зі співробітників клініки Ліми знято всі обвинувачення у жорстокому ставленні до Міллігана – тобто всі рани та порізи «було завдано не представниками державної установи».

Згідно з матеріалами «Юнайтед прес інтернешенел», від подальших пояснень природи цих ушкоджень Боверс відмовився. Пізніше з’явилися чутки, нібито синці на обличчі Міллігана – це результат нещасного випадку, а батогом він бив себе сам.

Мілліган повернувся у клініку, але з колишнього відділення його перевели у тьмяний «чоловічий корпус», де пацієнти перебували під цілодобовим наглядом. Начальник клініки Габбард наказав перевести Міллігана саме сюди через те, що ФБР попередило про подальшу перевірку можливих «випадкових» ушкоджень і самопобиття.

аллену ця нова кімната нагадувала склеп – товсті стіни і жодного вікна, лише віконечко спостереження для персоналу. Під стелею були флуоресцентні лампи, але вони не горіли – замість них над віконечком світила єдина тьмяна лампочка.

Ширма розділяла кімнату на дві частини, і з-за неї постійно чулося шипіння респіратора та глибокі гортанні хрипи – наче когось примушували дихати. Монітор серцебиття постійно пищав – схоже, комусь там дійсно кепсько. аллену було цікаво, але через віконечко за ним постійно стежив медбрат, тож він не наважувався встати з ліжка та зазирнути за ширму. Він спробував відволіктися від цих моторошних звуків, але виходило погано, тому заснув лише на світанку.

Наступного ранку на кілька годин приїхала мати Біллі зі своїм новим чоловіком, Делом Муром. Усі троє гаряче обговорювали свідчення Мілкі в суді.

– Мілкі, гнила ж ти мерзота! – постійно повторював аллен.

Коли вони пішли, новий наглядач, Янгблад, провів його назад у палату та попросив показати синці і порізи. Він наче був добріший за інших.

– Я читав про вас у газетах, а вчора ввечері бачив у новинах по телевізору. Може, хоч тепер щось зміниться на краще. Тут відбувається купа дійсно протизаконних речей – і ніхто не може нічого з цим подіяти.

аллен глянув у бік ширми.

– А що з ним трапилось? Апарати всю ніч пищали – я ніяк не міг заснути.

– Повіситися хотів. Його встигли витягти, але мозок сильно постраждав від нестачі кисню. Він увесь там у трубках – овоч, якого тримають на цьому світі лише машини.

– Господи, яке жахіття…

– Його страждання от-от припиняться. Ну все, я маю йти. Відпочивайте. Я зайду після вечері.

аллен кивнув. Думка про те, що в кімнаті за ширмою лежить живий мрець, пригнічувала його. Він спробував відволіктися й почитати, але писк і звук респіраторів заважали сконцентруватися. Він закинув книжку за ліжко, накрився подушкою і задрімав.

Збудило його бряцання таць із вечерею, які розвозили на возику по відділенню. У кімнату увійшла сестра Ґрандінґ з прозорою пластиковою трубкою, шприцом для годування і пляшкою з чимось схожим на зелену крейду. Вона одягла гумові рукавички і зникла за ширмою. Апетит зовсім зник.

З-за ширми почувся голос сестри:

– Моргніть мені, – говорила вона до овоча. – Ви можете моргнути, містере Кейс? Я зараз вас годуватиму. Моргніть, якщо ви розумієте мене, Річарде.

аллен закляк від шоку. Господи, за ширмою Річард! Він схопився й побіг до ширми, збиваючи з ніг наглядача з тацею.

– НІ! – закричав він. Аби тільки це було неправдою. – Господи, ні! Ні!

Він схопив ширму – і та з тріском відірвалася від карниза. аллен побачив Річарда. Ноги підкосились, і він упав на коліна, тримаючись за бильце його ліжка. Усе його крихітне тіло було обвите трубками, наче то був якийсь робот. Піт виступив на обличчі. Він відчайдушно хапав повітря через трахеотомічну трубку. Очі з крихітними зіницями дивилися кудись у стелю.

– Річарде, тримайся! Не вмирай, ні!

Річард був упевнений, що Мілкі дасть свідчення на його користь і що його звільнять та відправлять додому. Вочевидь, судове засідання у Річарда пройшло так само, як і в Біллі, – і надії у хлопця не лишилося.

аллен важко піднявся на ноги, не відриваючи очей від Річарда. Серце у нього вкрилося кригою. Він учепився руками в бильця, щоб його не дуже трусило, але почало трястися ліжко. Такої люті, такої ненависті і такого гніву він ще ніколи не відчував – раніше це були почуття рейджена. Він вдихнув так глибоко, як тільки міг; у вухах задзвеніло – і вони разом з рейдженом заволали довгим криком, висловлюючи протест проти свавілля Мілкі.

Сестра Ґрандінґ вперла руки в боки та повернулася до нього:

– Містере Мілліган, це вас аж ніяк не стосується.

рейджен загарчав крізь стиснуті зуби:

– Забирайся геть звідси негайно, суко! Негайно!

Він відірвав від ліжка бильце і почав розмахувати ним навколо себе, відганяючи наглядачів. Очі місіс Ґрандінґ перелякано розширилися. рейджен розтрощив вікно. Вони спробували скрутити його, але він один за одним відправив усіх наглядачів у нокаут.

– За що?! Господи, за що?! Чому?!

Кілька наглядачів одночасно накинулися на рейджена і схопили його за ноги й руки. Їм удалося втягли його в душову кімнату, і один з наглядачів устромив йому в шию шприц. Очі заступила темрява.

(2)

томмі прокинувся й закліпав очима. Він відчув, як його хтось піднімає, кладе на качалку і прив’язує. Він звільнив руки з ременів, але наглядач швидко знов його прив’язав – цього разу міцніше, – а також затягнув ремені на ногах. томмі знов звільнився, і їм довелося прив’язати його за руки, ноги та груди. Його везли геть із чоловічого корпусу.

томмі знав, що його перевозять у відділення інтенсивної терапії – це дев’яте відділення. Тут найвищий ступінь охорони, і, по суті, він буде просто цілими днями сидіти на стільці. Е, ні. Звідти він утече.

Раптом томмі збагнув, що його везуть не у відділення № 9, а на якусь платформу для завантаження. Він спробував звільнити руки, але наглядачі постійно підтягували ремені дедалі тугіше. Якась огидна жінка засунула йому в горло пігулку. Качалку затягли на платформу і завезли у фургон. Усередині томмі побачив електричні дроти, і відразу все зрозумів. Він у «Барбекю на колесах».

Усі казали, що використання шокотерапії в Лімі протизаконне, але від інших пацієнтів він чув, що обійти правила тут вдається за допомогою електрошоку на колесах, який начебто не є частиною клініки.

За першим же сигналом тривоги машину просто відключали від мережі та відганяли подалі. Дехто з пацієнтів-зомбі неодноразово бував у «Барбекю на колесах», але томмі був переконаний, що рейджен не дозволить і йому перетворитися на овоч.

Він не помітив, як хтось підійшов до нього ззаду, аж раптом над головою з’явилася Біблія й боляче вдарила по лобі. А потім знов. І ще раз. Кожен удар супроводжувався голосом, який закликав:

– Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа заклинаю тебе, демоне! Облиш це тіло й душу!

Голос був схожий на Лінднера. томмі навіть був майже упевнений, що це він, але побачити його не вдавалося. До голови, наче навушники, причепили електроди, змащені якимось провідним гелем, а потім смикнули важіль. томмі почув, як навколо все загуло. У голові була єдина думка: ну хоч Річард поки відпочине від цих виродків…

А потім був удар. Перш ніж усе поглинула темрява, томмі встиг покликати на допомогу. Але рейджен не відповів.

Він отямився від пульсуючого болю у шиї та розплющив очі. Навколо стояли нечіткі люди, які ніяк не хотіли ставати чіткішими. Зап’ястя і ноги утримували залізні кайдани. Він був голий, за винятком простирадла, яким його прив’язали до столу через груди – наче розіп’яли на шматку заліза. Усе тіло розпікав біль. У обидва стегна щось вкололи.

Чийсь голос промовив:

– Вам, містере Мілліган, таки вдалося влаштувати виставу. Ви засунули свого носа в геть усі справи, які вас не стосуються. Ви не підкорюєтеся наказам. Ви ганьбуєте наш заклад у суді. Ваші адвокати завдали чимало неприємностей своїми скаргами у суд, дорожну поліцію та ФБР. Так от що я вам скажу, містере Мілліган: ви тут згнієте. Ви благатимете про смерть. Третій страйк, містере Мілліган! Аут!

Наступного дня доктор Лінднер зробив запис щодо переведення Міллігана у відділення № 9.

ІСТОРІЯ ХВОРОБИ

(доктор медичних наук Льюїс А. Лінднер)

19 грудня 1979 року, 9:30

…Беручи до уваги явні симптоми психозу, що були виявлені у пацієнта [Міллігана] під час вечірнього огляду вчора, я дійшов висновку, що йому потрібен більш упорядкований догляд. У зв’язку з цим я пропоную його терапевтичній команді перевести пацієнта до палати в закритому корпусі…

У історії хвороби є також звіт одного з наглядачів, у якому описується поведінка Міллігана, – він став одним з доказів необхідності переведення Біллі у відділення з максимально суворим наглядом.

ЗВІТ СВІДКА

Мене викликали у Ч. В. [чоловіче відділення], де п-та утримували задля того, щоб не дати йому завдати собі шкоди. П-т намагався звільнитися від ременів. Довелося перевести його у відділення № 9. П-т не говорив, але постійно намагався звільнитися від ременів. Довелося додатково прив’язати його полотном через груди, а пізніше ще й додатковим ременем через талію до обох боків ліжка. Приблизно о 2:00 він почав зв’язно говорити: попросив води і запитав, чи нікому не зашкодив. Під час цього інциденту ніхто не постраждав.

Підпис: Джордж Р. Неш, ПАС-ІІІ

Усі знали, що відділ інтенсивної терапії – це діра. А дев’яте відділення інтенсивної терапії – відділення з найсуворішим наглядом у всій клініці – це діра в дірі. Біллі Міллігана зв’язали та закрили в ізоляторі в найглухішому закутку дев’ятого відділення. У Лімі не існувало більш закритого та недоступного місця, ніж цей ізолятор.

Тут він не зможе нікого турбувати і його будуть повністю контролювати. Ніхто його більше не побачить і не почує. Жодної надії на порятунок.

10

Опікун-представник у судовому процесі.