Читать книгу Війни Міллігана - Дэниел Киз, Деніел Кіз - Страница 21
Частина 1
Божевілля
Розділ 7
Зоотерапія
Оглавление(1)
Суддя Девід Кінворсі видав розпорядження, згідно з яким слухання справи Міллігана 30 листопада 1979 року буде закритим для публіки. На задній лаві сидів представник відділу умовно-дострокового звільнення, готовий заарештувати Міллігана, щойно суддя визнає його «безпечним для оточення і самого себе» й тим самим випустить з-під опіки Департаменту психічного здоров’я.
Алан Ґолдсбері, адвокат Біллі, був схожий на професійного спортсмена з дитячим обличчям. Він сидів біля свого помічника, довготелесого Стіва Томпсона. Коли помічник шерифа привів до зали суду Біллі в кайданках, вони посунулися, звільняючи для нього місце.
За місяць до того, майже відразу після бесіди з доктором Мілкі, аллен попросив Ґолдсбері обов’язково викликати лікаря на слухання. «Мілкі пообіцяв дати свідчення і повідомити, що зі мною все гаразд. Він скасував «Стелазин» і перевів мене у відділення «А». Я йому довіряю. І нагадайте йому взяти свої записи за 30 жовтня».
Однак у залі суду Мілкі, звіряючись з медичними документами, заявив, що поставив Міллігану діагноз розладу особистості, а також що пацієнт поводиться антисоціально, проявляє психоневротичну тривожність, має ознаки депресії та дисоціації. За його словами, він двічі проводив огляд Міллігана в лікарні – востаннє 30 жовтня, – а також протягом тридцяти хвилин перед засіданням. Прокурор запитав Мілкі, чи відповідає нинішній стан Біллі його спостереженням у клініці, на що той відповів:
– Так, він психічнохворий.
– Які симптоми ви спостерігаєте?
– Він поводиться неприйнятно. Він правопорушник, відповідальний за зґвалтування й пограбування. Він конфліктує з оточенням – таку людину неможливо виправити покаранням.
Мілкі також пояснив, що Мілліган становить небезпеку для себе й людей навколо, а тому єдине придатне для нього місце – заклад із максимальним рівнем безпеки, тобто Ліма.
– Як до нього ставилися?
– З професійною зневагою.
Цей свій термін він не пояснив, але під час подальшого перехресного допиту, який проводив Ґолдсбері, Мілкі з презирством повідомив, що не згоден з визначенням СМО, яке наведено у другому виданні «Діагностики та статистики» (DSM-II).
– Я виключаю імовірність того, що Мілліган хворий на синдром множинної особистості так само, як міг би виключити сифіліс на основі його аналізу крові. Жодних симптомів у нього немає.
Свідчення Мілкі суперечили твердженням доктора Джорджа Ґардінґа, доктора Девіда Кола, доктора Стелли Керолін та психолога Дороті Тернер, і тому суддя Кінворсі викликав Біллі давати свідчення.
Це вперше Біллі дозволили свідчити від свого імені. Він підвівся, розправив плечі й спокійно і впевнено зайняв своє місце. Усіх присутніх він привітав кивком і стриманою усмішкою. Кайданки заважали йому одночасно покласти одну руку на Біблію та підняти іншу вгору, тому йому довелося зігнутись у три погибелі. Він присягнувся казати всю правду й нічого, крім правди, і всім, хто з ним працював, стало ясно, що свідчити вийшов Учитель – бо лише сума всіх особистостей могла знати всю правду.
Ґолдсбері почав ставити йому запитання щодо лікування в Лімі.
– Ви проходите терапію гіпнозом?
– Ні.
– Групову терапію?
– Ні.
– Музичну терапію?
Учитель розсміявся.
– Купку пацієнтів просто приводили у кімнату, де стояло піаніно, та наказували сидіти. Терапевта з нами не було – ми самі годинами там сиділи.
Потім під час перехресного допиту прокурор запитав його:
– Чи не було б для вашого лікування краще, аби ви співпрацювали з лікарями?
– Я не можу сам собі провести терапію, – понуро похитав головою Учитель. – Відділенням «А» керують, наче загоном для овець. Тобто просто виганяють і заганяють назад.
У Афінах у мене теж траплялася регресія, але я навчився з цим боротися. Там лікарі знали, як мене лікувати. І робили це не шляхом покарань, а за допомогою терапії та ліків.
Суддя Кінворсі оголосив, що ухвалить рішення у цій справі за два тижні.
Через десять днів, 10 грудня 1979 року, Кінворсі ухвалив рішення, згідно з яким Біллі має лишитись у лікарні Ліми, але його мають лікувати відповідно до його діагнозу синдрому множинної особистості. Це вперше в історії суду Огайо суддя наказав психіатрам у клініці, як саме вони мають лікувати пацієнта.
(2)
Рішення судді лишити Міллігана в Лімі розчарувало хлопця – він був переконаний, що тепер наглядачі й охорона докладатимуть подвійних зусиль, щоб робити його життя нестерпним.
За кілька днів після того, як рішення суду опублікували в пресі, у відділенні «А» призначили нового головного наглядача. Він увійшов у загальну кімнату й поважно прокрокував кілька разів уздовж шеренги пацієнтів. Усі розглядали його холодні очі, тоненькі вуса і стиснуті в нитку губи. На поясі в нього висів шматок електричного дроту, частково прихований піджаком – батіг.
– Я – новий головний наглядач, містер Келлі. Я – ваш бог, ваш повелитель і вчитель! Запам’ятайте це. Поки пам’ятатимете – все у нас буде добре. Якщо якось вранці хтось прокинеться і відчує себе крутим покидьком – прошу до мене в коло. Я підготував для таких сюрприз, – він спинився і впився гострим поглядом у аллена. – Тебе це також стосується, Міллігане.
аллен повернувся у свою кімнату і вирішив триматися від Келлі якнайдалі – новий наглядач налякав його, хоча й не розізлив. Здавалось, аллена взагалі більше нічого не злило – це можна було пояснити лише тим, що рейджен десь поряд зі сценою.
Раптом почувся короткий стук у його металеві двері. Вони відчинились, і у кімнату зазирнув Ґейб з блідим обличчям.
– Боббі повернувся, – мовив він слабким голосом. – Він у себе…
аллен кинувся коридором до кімнати Боббі, розчинив двері і завмер, не здатен повірити своїм очам. Очі Боббі закривали чорно-сині набряки. Зі зламаного носа текла кров. Побиті губи набрякли.
– Бісові садисти! Сучі діти! – заволав аллен.
Груди Боббі щільно вкривали синці. Обидві руки були замотані бинтами – назовні визирали лише сині пальці. На правій руці на вказівному пальці не було нігтя.
– Може, воно було того варте, Боббі. Рузолі не віддав Богу душу, але ми навряд чи його побачимо.
Наступного ранку кевін опинився в кімнаті з умивальниками. Сонце ще не встало, і зсередини на вікнах намерзла паморозь. Він поморщився і потер носа – шкіру запекло, наче він його відморозив. У жерстяному дзеркалі побачив налиті кров’ю очі. Спробував умитися холодною водою, але це не допомогло. Ноги вже боліли від холоду, настрій був кепський. кевін глянув униз і побачив, що стоїть босий на підлозі. Добре, що комусь хоч вистачило мізків одягти дві пари шкарпеток. Він попрямував назад у свою кімнату, але вперся в зачинені двері – хоча кімнати всіх інших пацієнтів були відкриті.
– Якого дідька?!
Розлючений, він пішов у коло. Не те щоб йому дуже хотілося спілкуватися з новим головним, але доведеться бути ввічливим, щоб уникнути зайвих проблем для Біллі. Він прокашлявся, щоб привернути до себе увагу й заговорив:
– Містере Келлі, я вийшов умитися до сніданку, а коли повернувся – виявилося, що мою кімнату зачинено.
– І що? – гаркнув той.
– Я б хотів взутися, перш ніж іти снідати.
– Обійдешся!
– Що?
– Я сказав: обійдешся!
Мабуть, хтось щось накоїв. Можливо, це через те, що Учитель на суді погано говорив про доктора Мілкі, доктора Лінднера та клініку.
– Але я ж не зробив нічого поганого! Я хочу подати скаргу!
– Ану пішов геть із кола! – заволав Келлі.
– Та пішов ти в сраку! Хочеш, щоб я вийшов, – тобі доведеться мене винести, йолопе!
Флік та Оггі схопили його під руки і жбурнули в ізолятор, розташований за столом. кевін чекав, що йому на порятунок прийде рейджен, але захисник не з’являвся. За ним грюкнули залізні двері. кевін опанував себе і спробував лишитися на сцені: якщо рейджен не квапиться допомагати, йому доведеться самостійно захищати себе від цих садистів.
артур був вражений здатністю кевіна адекватно поводитись у різних ситуаціях. Йому вдалося довести свою корисність родині, за що артур позбавив його статусу небажаного й долучив до привілейованої групи.
денні сидів на металевій пластині, що слугувала ліжком в ізоляторі. Йому було страшно і холодно. Він підтягнув під себе ноги, щоб хоч трохи зігрітися. Тут, мабуть, було градусів сорок9.
– Що трапилося? – вголос гукнув він. – Хто що тут накоїв?
Треба бути сміливим. Йому вже майже п’ятнадцять, і треба довести старшим, що він достатньо дорослий для того, щоб йому довіряли діяти самостійно. З-за дверей почулося човгання – значить, пацієнти йдуть на кухню. Щоправда, незрозуміло, на сніданок чи на обід – денні вже давно не був на сцені.
Почулося цокання підборів, і Келлі крикнув через двері ізолятора:
– Міллігане! Твоя таця!
денні підвівся, щоб узяти їжу, аж раптом двері розчинилися: Келлі схопив його за волосся і притис до підлоги. Ніякої таці у нього не було – новий головний наглядач надурив його!
Келлі вихопив свій дріт-батіг і лишив на спині денні три пекучі смуги. А потім, не перестаючи гуляти батогом по спині, кілька разів устромив носки ковбойських чобіт йому під ребра. денні мішком звалився на унітаз, а Келлі вийшов, хряснув за собою дверима і миттю зачинив їх на ключ.
денні катався по підлозі під залізним ліжком. Тіло били дрижаки.
– За що?! Що я такого зробив?! Чому дорослі чоловіки завжди ображають хлопчиків? – здавалося, з очей котяться не сльози, а кров. – рейджене! Де ж ти?! – плакав він.
Десь за півгодини прийшов черговий психолог і випустив денні. Серед його обов’язків було стежити, щоб пацієнти в ізоляторах могли витримати покарання. Синці денні він ніяк не прокоментував.
Витираючи кров з носа, денні поплентався у свою кімнату. Їсти вже не хотілося. Ще в коридорі він помітив, що у дверях стояли начальник Келлі й товстун Оггі. Стало страшно, але він не спинився. Аж раптом побачив, що в коридорі валяється клітка Зигмунда та Фройда. Папір, з якого вони влаштовували собі гніздо, теж лежав назовні.
денні боком пройшов повз наглядачів, намагаючись знайти піщанок Річарда – вони ж мають бути десь тут.
– Міллігане, нам начхати, що там сказав суддя, – з усмішкою мовив Келлі. – Тут усе зміниться. Тож у мене для тебе повідомлення: другий страйк!
Він вийшов геть і зацокотів чоботами об підлогу.
денні з острахом оглядав кімнату і пошепки звав гризунів. Він подивився під ліжком, перевірив усі кутки – марно. Зрештою денні опустився на коліна і зазирнув в унітаз – обидва були там. Він тремтячими руками дістав тваринок, сподіваючись, що вони ще живі. Хлопчик відчайдушно благав, аби це все було лише сном. Річард довірив йому своїх улюбленців, і денні сам уже встиг до них прив’язатися.
Він обережно поклав Зигмунда на шафку і спробував легенько надавити на спинку, щоб видавити воду. Виявилося, що хтось наступив на звірятко чоботом, перш ніж кинути у воду.
Треба розповісти про все Боббі Стілу. Він завжди знає, що робити. денні побіг у кімнату друга аллена, але там нікого не було. Усі його речі кудись поділися.
денні запитав у Джоуї Мейсона, куди подівся Боббі.
– Вранці повезли у в’язницю, – пояснив той.
Господи, Річард повернеться після суду й дізнається, що Зигмунда та Фройда більше немає, а Боббі тут уже не буде, щоб утішити його. Від цієї думки стало так кепсько, що денні заплющив очі й пішов геть зі сцени.
9
Близько 5 °С за Цельсієм.