Читать книгу Гріхи батьків - Джеффри Арчер - Страница 13

Коли сер Волтер Беррінґтон відвідав онука, щоб повідомити йому страшні новини про те, що Гаррі Кліфтон загинув у морі, Джайлз відчув таке оніміння, ніби втратив кінцівку. Насправді він був би радий втратити цю кінцівку, якби це могло повернути Гаррі. Вони були нерозлучними ще з дитинства, і Джайлз завжди вважав, що вони залишаться такими на все життя. Безпідставна, непотрібна смерть Гаррі зробила Джайлза ще рішучішим уникнути помилки зі свого боку.

Джайлз якраз перебував у вітальні, слухаючи виступ пана Черчилля по радіо, коли Емма запитала його:

– Ти плануєш іти на війну?

– Авжеж, до Оксфорда більше не повернуся. І маю намір записатися негайно.

Його мати була явно цим здивована, але сказала, що розуміє намір сина. Емма обняла його і сказала:

– Гаррі пишався б тобою.

Ґрейс, яка рідко виявляла якісь емоції, розплакалась.

Наступного ранку Джайлз заїхав у Бристоль і демонстративно припаркував свій жовтий «ем-джі»[5] біля вхідних дверей вербувального пункту. Він зайшов досередини, сподіваючись, що слово «рішучий» написане на його чолі. Сержант-майор ґлостерширців, старий полковий старшина капітана Джека Тарранта, став дуже уважним у мить, коли побачив молодого пана Беррінґтона. Він вручив Джайлзу анкету, яку той покірно заповнив, а за годину його запросили зайти за завісу для огляду армійським лікарем.

Останній поставив галочку у кожен квадратик після того, як ретельно перевірив у рекрута вуха, ніс, горло, грудну клітку та кінцівки, перш ніж наприкінці перевірити зір. Джайлз стояв за білою лінією та називав літери й цифри на вимогу; врешті-решт, він міг відбити шкіряну кулю, що мчала на нього зі швидкістю дев’яносто миль на годину, далі за друзів. Парубок був упевнений, що пройде медогляд, доки лікар не поцікавився у нього, чи знає він про якісь спадкові недуги або захворювання в його родині. Джайлз правдиво відповів:

– Мій батько і дідусь – дальтоніки.

Лікар провів ще одну серію тестів, і Джайлз помітив, що «гм» та «ага» перетворилися на цокання язиком.

– Мені шкода, що маю вам це сказати, пане Беррінґтон, – заявив медик, коли закінчив свій огляд, – але, зважаючи на історію захворювань вашої родини, не зможу рекомендувати вас на стройову службу. Проте, звісно, ніщо не може завадити вам пристати на канцелярську роботу.

– Хіба ви не можете просто поставити галочку, лікарю, і забути, що я коли-небудь згадував цей клятий факт? – відчайдушно намагався переконати медика Джайлз.

Лікар проігнорував його протест і в останньому рядку бланка написав «С3» – непридатний для стройової служби.

Джайлз повернувся до садиби в обід.

Його мати Елізабет нічого не сказала на те, що він сам випив майже пляшку вина. Молодик повідомив усім, хто цікавився, та кільком, хто цього не зробив, що його не взяли у ґлостерширці, бо не розрізняє кольорів.

– Але це не завадило дідусеві боротися з бурами, – нагадала йому Ґрейс після того, як йому подали другу порцію пудингу.

– Вони, мабуть, тоді не мали уявлення, що така хвороба існує, – сказав на це Джайлз, намагаючись не помічати її колючки.

Та Емма завдала удару нижче пояса.

– Ти ніколи й не прагнув записатися в перший призов, чи не так? – сказала вона, пильно зазираючи братові в вічі.

Джайлз задивився на свої черевики, коли вона відправила його у нокаут.

– Шкода, що немає твого приятеля з доків, аби він нагадав, що також був дальтоніком.

Коли мати Джайлза почула ці слова, їй явно полегшало, але вона і цього разу нічого не сказала. Ґрейс більше не розмовляла з братом до того, як повернулася до Кембриджу.

◾

Наступного дня Джайлз подався до Оксфорду, намагаючись переконати себе, що всі приймуть як вагому причину те, чому він не зміг записатися до війська і мав намір продовжити своє життя студента. Коли ж увійшов у браму коледжу, то виявив, що квадратне подвір’я більше нагадує вербувальний пункт, ніж університет, із молодиками в одностроях, котрі хильнули зайвого. На думку Джайлза, єдиною перевагою ситуації було те, що вперше в історії університету там опинилося стільки ж жінок, скільки й чоловіків. На жаль, більшість із них лише бажали пройтися під лікоть з кимось в уніформі.

Старий шкільний товариш Джайлза Дікінс був одним із небагатьох, хто не почувався незручно через те, що не записався в рекрути. Та Дікінсу і не було сенсу здавати медичні тести. Це був один із рідкісних іспитів, за який він не зумів би отримати галочку в жодному квадратику. Але потім він раптово зник, перебравшись до Блечлі-парку[6]. Ніхто не міг сказати Джайлзу, що там діється, настільки там усе було вкрито таїною, а Дікінс попередив його, що той за жодних обставин не зможе навідувати свого приятеля.

Минали місяці, і Джайлз став більше часу проводити наодинці в пабі, ніж у переповненій лекційній залі, тоді як Оксфорд почав наповнюватися вже демобілізованими з фронту – дехто з однією рукою, інші – з однією ногою, кілька сліпих, і вони навчалися в його коледжі. Парубок намагався поводитися так, ніби цього не помічає, а до кінця курсу все більше й більше почувався не на своєму місці.

◾

Наприкінці курсу Джайлз поїхав до Шотландії, аби бути присутнім на хрестинах Себастьяна Артура Кліфтона. На церемонію, яку провели в каплиці замку Малджерлі, запросили лише найближчих родичів і кількох близьких друзів. Батька Емми та Джайлза серед них не було.

Джайлз дуже здивувався і водночас зрадів, коли Емма попросила його стати хрещеним батьком для сина, хоча й дещо збентежився, коли вона визнала, що єдиною причиною тієї пропозиції стало те, що, незважаючи на все, вона не сумнівалася, що саме такий вибір зробив би Гаррі.

Наступного ранку, коли Джайлз спустився на сніданок, то помітив світло, яке линуло з кабінету його діда. Коли ж проходив повз ці двері на шляху до їдальні, то почув своє ім’я. Парубок зупинився і підійшов ближче до напіввідчинених дверей.

Він заціпенів від жаху, коли почув, як сер Волтер сказав:

– Мені боляче, що повинен це сказати, але який батько – такий і син.

– Згоден, – приєднався до його думки лорд Гарві. – Я завжди високо цінував хлопчика, і це робить усю цю кляту справу ще неприємнішою.

– Ніхто, – зауважив сер Волтер, – не міг пишатися більше мене як голови правління, коли Джайлза призначили головним старостою Бристольської ґімназії.

– Я припускав, – додав лорд Гарві, – що він зможе використати свої чудові нахили до лідерства та проявів мужності, які він так часто демонстрував на ігровому полі, і на полі бою.

– Єдине хороше, що з усього цього випливає, – визнав сер Волтер, – це те, що я все більше не вірю в те, що Гаррі Кліфтон міг бути його сином, – сказав він.

Джайлз минув передпокій, пройшов повз їдальню та вийшов надвір. Він сів у свою автівку і розпочав довгу подорож назад, на захід країни.

Наступного ранку він припаркувався біля вербувального пункту. І знову став у чергу, цього разу не до ґлостерширців, а по той бік Ейвона, де набирали рекрутів до Вессекського полку.

Після того як юнак заповнив анкету, його передали іншому суворому лікарю. Цього разу, коли медик запитав: «Чи знаєте ви якісь спадкові недуги або захворювання у вашій родині, які могли б завадити вам вступити на дієву службу?», він відповів: «Ні, сер».