Читать книгу Гріхи батьків - Джеффри Арчер - Страница 7

Коли Лойд підвівся, щоб привітати його о дев’ятій ранку з посадою заступника бібліотекаря, Гаррі збагнув, що бачив цього чоловіка, лише коли той сидів. Лойд був вищий, ніж Кліфтон очікував, значно виший за шість футів. Незважаючи на убогу тюремну їжу, він перебував у хорошій формі і був одним із небагатьох в’язнів, котрі голилися щоранку. Своєю сутулою спиною і чорним, як смоль, волоссям він більше нагадував постарілого кумира жіночок, ніж чоловіка, котрий відбував п’ять років за шахрайство. Квінн не знав подробиць цього злочину, а це означало, що ніхто, окрім наглядача, не знав усієї історії уповні. А правило у в’язниці було просте: якщо в’язень не розповідав сам, за що засуджений, його й не питали.

Лойд витлумачив Гаррі розпорядок дня, який новий заступник бібліотекаря опанував ще до того, коли вони вирушили вечеряти того вечора. Упродовж наступних кількох днів він продовжував розпитувати Лойда, як відбирати книжки, про штрафи та як спонукати в’язнів дарувати власні книги бібліотеці, коли їх випускають, про що досі навіть гадки не мав. Більшість відповідей Лойда були скупими, тому Гаррі нарешті дозволив йому повернутися до місця відпочинку за своїм столом, добре схованим за примірниками «Нью-Йорк таймс».

Хоча в Лейвенгемі було десь близько тисячі в’язнів, однак навряд хоч кожен десятий міг читати та писати. Тож не всі прагнули відвідати бібліотеку у вівторок, четвер або неділю.

Незабаром Гаррі виявив, що Макс Лойд був як ледачим, так і не дуже порядним. Він не заперечував проти купи ініціатив, що їх пропонував його новий заступник, доки це не додавало зайвої роботи йому самому.

Головним завданням Лойда, здавалося, було тримати філіжанку кави на столі – на випадок того, якщо завітає якийсь офіцер. Після того як учорашній примірник «Нью-Йорк таймс» доправляли до бібліотеки, Лойд опинявся за своїм столом. Спершу він переглядав перелік книжкових новинок, а коли закінчував його вивчати, зосереджував свою увагу на рекламних оголошеннях, а потім на новинах і, нарешті, на спорті.

По обіді він розпочинав розв’язувати кросворд, який Гаррі закінчував наступного ранку. На той час, коли газета потрапляла в руки Гаррі, новини вже застарівали на два дні. Він завжди починав із міжнародних новин, оскільки хотів з’ясувати, як просувається війна в Європі. Так він дізнався про вторгнення до Франції і про те, що Невілл Чемберлен подав у відставку з посади прем’єр-міністра, а Вінстон Черчилль його замінив.

Це не був вибір кожного, але Гаррі ще не забув промови Черчилля, коли той вручав нагороди в Бристольській ґімназії. Він не сумнівався в тому, що Британію очолив хороший лідер. І Гаррі знову проклинав долю, що він зараз – лише заступник бібліотекаря в американській буцегарні, а не офіцер Королівського флоту. Упродовж останньої години дня, коли Гаррі не мав іншої роботи, він заповнював свій щоденник.

◾

Гаррі знадобилося трохи більше місяця, щоби реорганізувати розміщення всіх книжок за відповідними категоріями: окремо художня література й окремо – все інше.

Упродовж наступного місяця він розбив їх на ще менші підгрупи. Тож в’язням більше не доводилося гаяти часу на пошуки якоїсь книги, приміром, із обробляння дерева. Він пояснив Лойду, що коли мова заходить не про белетристику, категорія важливіша за ім’я автора. Лойд лише стенув на це плечима.

У неділю вранці Гаррі ладнав візочок й прошкував усіма чотирма блоками, забираючи книжки в ув’язнених, адже декотрі не повертали їх більше року. Він очікував, що рецидивісти у блоці Д обурюватимуться, навіть намагатимуться затіяти бійку при вторгненні. Насправді ж усі хотіли познайомитися з чоловіком, котрий перевів Геслера до Пірпойнту.

При зустрічі з колегією Геслеру запропонували вищу посаду в Пірпойнті, і він прийняв це підвищення по службі, оскільки це було ближче до рідного міста. Хоча Гаррі зроду не патякав, що саме він доклав руку до переведення Геслера, Квінн уже подбав про те, щоби цю історію передавали з вух у вуха, поки вона не перетворилася на леґенду.

Під час своїх вояжів блоками у пошуках зниклих книг Гаррі часто підслуховував теревені, які записував у свій щоденник увечері.

◾

Іноді до бібліотеки заходив начальник, не в останню чергу через те, що коли Гаррі з’явився перед комісією, то назвав ставлення пана Свонсона щодо освіти в’язнів сміливим, творчим і далекоглядним. Гаррі не міг навіть уявити, яку неймовірну кількість незаслужених лестощів начальник із задоволенням поглинав.

Після перших трьох місяців його роботи запити на книжки зросли на чотирнадцять відсотків. Коли Гаррі запитав у начальника дозволу організувати вечірні читання, Свонсон на мить повагався, але поступився, бо Гаррі знову повторив слова: «сміливо, творчо та далекоглядно».

На першому читанні до Гаррі навідалися лише троє в’язнів, одним із них був Пет Квінн, він уже вмів читати та писати. А до кінця наступного місяця група уже зросла до шістнадцятьох, хоча кілька слухачів були готові майже на все, аби лише вийти зі своїх камер хоч на годину ввечері. Однак Гаррі вдалося залучити кількох молодших в’язнів, постійно нагадуючи: оскільки вони не ходили до «правильної» школи або взагалі хоч до якоїсь школи, це ще не означає, що вони телепні. Або навпаки, як влучно зауважив Квінн.

Незважаючи на всю додаткову завантаженість, Гаррі виявив, що йому все ще залишається час для себе, тому поставив собі завдання читати хоч дві нові книжки за тиждень. Після того як освоїв кількох американських класиків у бібліотеці, звернув увагу на детективи – найпопулярніший жанр з-поміж усього, вони займали сім із дев’ятнадцяти стелажів бібліотеки.

Гаррі завжди подобався Конан Дойл, і він із нетерпінням чекав знайомства з його американськими суперниками. Він почав із «Пройдисвітів» Ерла Стенлі Ґарднера, перш ніж перейти до «Глибокого сну» Реймонда Чандлера. Він почувався трохи винним через те, що йому сподобалося. Що на це сказав би пан Голкомб?

Упродовж останньої години перед закриттям бібліотеки Гаррі продовжував поновлювати записи в щоденнику. Одного вечора його захопив зненацька Лойд, котрий після того, як прикінчив газету, запитав, чи може він почитати цей опус. Гаррі знав, що Лойд раніше був літературним аґентом у Нью-Йорку і саме тому потрапив на роботу до бібліотеки. Іноді він називав імена авторів, котрих репрезентував, про більшість із яких Гаррі ніколи не чув. Про те, як він опинився в Лейвенгемі, Лойд розповів лише одного разу, спостерігаючи за дверима, щоб переконатися, що їх ніхто не чує.

– Трохи не пощастило, – пояснив Лойд. – Я добросовісно вклав частину грошей своїх клієнтів на фондовій біржі. А коли все пішло не за планом, мені довелося якось виходити з халепи.

Коли Гаррі тієї ж ночі повторив цю історію Квінну, той звів очі до неба.

– Швидше за все, він розтринькав ці грошенята на перегони і тямких леді.

– Тоді навіщо вдаватися до таких деталей? – не зрозумів Гаррі. – Адже він зроду нікому не казав, чому опинився тут?

– Іноді ти буваєш такий наївний, – зітхнув Квінн. – Лойд знає, що через твій переказ є куди більше шансів на те, що решта повірять у його історію. Будь певен, що ніколи не зможеш укласти з цим чоловіком якоїсь певної угоди, адже злодії мають по шість пальців на кожній руці…

Цю фразу Гаррі одразу записав у своєму щоденнику. Але він не прислухався до порад Квінна – почасти тому, що не міг уявити собі, яку уклав би угоду з Максом Лойдом, окрім того, чия черга наливати начальнику каву, коли той з’явиться.

◾

До кінця першого року його перебування в Лейвенгемі Гаррі заповнив своїми спостереженнями про життя за ґратами вже три зошити і міг лише гадати, скільки ще сторінок цього щоденного літопису з’явиться, перш ніж він відбуде своє покарання. Бранець дуже здивувався, коли Лойд захопився його писаниною, прагнучи прочитати наступну порцію. Він навіть припустив, що її можна показати видавцеві. Гаррі зареготав.

– Не можу уявити, щоби хтось зацікавився моїми нотатками!

– Ти й справді не можеш, – зауважив Лойд.