Читать книгу Гріхи батьків - Джеффри Арчер - Страница 8

Емма Беррінґтон
1939–1941
6

Оглавление

– Себастьян Артур Кліфтон, – оголосила Емма, передаючи сплячого малюка його бабусі.

Мейзі засяяла, коли вперше взяла онука на руки.

– Вони не дозволили мені зустрітися з вами, коли відправляли до Шотландії, – виправдовувалася Емма, навіть не намагаючись приховати свого обурення. – Тому я зателефонувала вам, як тільки повернулася до Бристоля.

– Це було дуже мило, – похвалила Мейзі, пильно споглядаючи маленького хлопчика і намагаючись переконати себе, що Себастьян успадкував світле волосся і яскраво-блакитні очі батька.

Емма сиділа за кухонним столом, усміхалася і пила чай – «Ірл Ґрей», як запам’ятала Мейзі. А канапки з огірками та лососем, що полюбляв Гаррі, мабуть, виснажили її раціон. Роздивившись по кімнаті, очі гості опинилися на полиці коминка, де вона помітила світлину сепією рядового вояка часів Першої світової війни. Еммі дуже хотілося побачити відтінок його волосся, схований під шоломом, або хоча б колір його очей. Вони були блакитними, як у Гаррі? Чи карими, як у неї? Артур Кліфтон справляв враження зухвальця в армійській уніформі. Квадратна щелепа та рішучий вигляд демонстрували, що він із гордістю служить своїй країні. Її погляд зупинився на свіжій фотографії Гаррі, коли той співав у хорі школи Святого Беди, перед тим як зламався його голос. А поруч до стіни горнувся конверт, без сумніву підписаний рукою Гаррі. Дівчина припускала, що це останній лист, який він написав матері перед смертю. І задумалася: чи дозволить Мейзі його прочитати? Вона підвелася і підійшла до коминка, з подивом виявивши, що конверт не відкривали.

– Мені було дуже прикро почути, що ви були змушені покинути Оксфорд, – ризикнула поспівчувати Мейзі, коли побачила, як Емма дивиться на конверт.

– З огляду на вибір – продовжувати навчання чи народити дитину від Гаррі – я ні на мить не сумнівалася, – відказала Емма, все ще прикипівши очима до листа.

– І сер Волтер казав мені, що твій брат Джайлз вступив до Вессекського полку, але, його, на жаль…

– Бачу, ви маєте листа від Гаррі, – перервала потік цих слів Емма, не в змозі більше стримуватися.

– Ні, це не від Гаррі, – сказала Мейзі. – Це – від лейтенанта Томаса Бредшоу, котрий служив разом із ним на «Девонці».

– І що повідав лейтенант Бредшоу? – запитала Емма, добре усвідомлюючи, що конверт не відкривали.

– Уявлення не маю… – визнала Мейзі. – Його мені приніс доктор Воллес і сказав, що це – лист-співчуття. Я не відчувала потреби у додатковому нагадуванні про смерть Гаррі, тому й не відкрила цього послання.

– Але хіба це не може пролити світло на те, що сталося на «Девонці»?

– Дуже в цьому сумніваюся, – відповіла Мейзі, – адже вони зналися між собою лише кілька днів.

– А ви б не заперечували, якби я прочитала вам цього листа, пані Кліфтон? – запропонувала Емма, припускаючи, що Мейзі неабияк збентежиться, якщо зізнається, що не вміє читати.

– Ні, дякую, люба, – відмахнулася Мейзі. – Зрештою, Гаррі це не поверне, хіба ні?

– Погоджуюсь, – не здавалася Емма, – але, можливо, ви дозволити мені прочитати його для свого спокою.

– Німці всю ніч закидали бомбами доки, – змінила Мейзі тему. – Сподіваюся, що Беррінґтон не надто постраждав.

– Ми уникнули прямого удару, – повідомила Емма, неохоче сприймаючи, що їй не дозволять прочитати цього листа. – І я сумніваюся, що навіть німці наважаться скинути бомбу на дідуся.

Мейзі засміялася, і на мить Емма подумала, чи не схопити конверт із коминка і розірвати його, перш ніж Мейзі встигне її зупинити. Але Гаррі цього не схвалив би. От якби Мейзі захотіла на мить вийти з кімнати, то Емма скористалася б чайником, відпарила конверт, щоб розпечатати, перевірити підпис і покласти на своє місце, перш ніж господиня встигне повернутися.

Але Мейзі ніби прочитала її думки, бо залишалася біля коминка і не відходила від нього ні на крок.

– Дідусь передає вам вітання, – сказала Емма, все ще відмовляючись здаватися.

Мейзі почервоніла і стала базікати про своє нове призначення у «Ґранд-готелі». Емма не відводила свого погляду від конверта. Вона уважно перевірила літери M, К, С, Г і Л в адресі, знаючи, що їй доведеться зберегти накреслення цих літер у пам’яті, неначе сфотографувавши, доки не повернеться до садиби. Коли Мейзі віддала їй маленького Себастьяна, пояснивши, що, як це не сумно, але їй доведеться повертатися до роботи, Емма неохоче підвелася, востаннє поглянувши на конверт.

Повертаючись до садиби, Емма намагалася зберегти в думках взірець почерку, вдячна, що Себастьян саме солодко заснув. Як тільки машина загальмувала на гальці перед вхідними дверима, Гадсон відчинив задні дверцята, щоб Емма вийшла та занесла сина до обійстя. Мати віднесла його прямо до дитячої кімнати, де їх чекала нянька Беррінґтонів. На її здивування, Емма поцілувала малюка в чоло і мовчки вийшла.

Опинившись у своїй кімнаті, Емма відімкнула центральну шухляду свого письмового столу та витягнула звідти стосик листів, які Гаррі писав їй упродовж багатьох років.

Перше, що вона перевірила, була велика літера Г підпису Гаррі, така ж пряма та смілива, як і Г на невідкритому конверті Мейзі. Це додало їй певності продовжувати своє розслідування. Відтак вона стала шукати велику К і врешті-решт знайшла її на різдвяній листівці, та ще й з великою М – такою самою М і К, що й Мейзі Кліфтон на конверті.

«Гаррі мав би залишитися живим!» – постійно повторювала вона собі. Знайти слово «Бристоль» було легко, а от «Англія» – складніше, поки вона не натрапила на лист, написаний в Італії, коли вони обоє ще навчалися в школі. Дівчині знадобилося більше години, щоби акуратно вирізати всі тридцять дев’ять літер і дві цифри, перш ніж вона змогла відтворити адресу на конверті:

Пані Мейзі Кліфтон

27 Стілл-Гаус-лейн

Бристоль

Англія

Стомлена Емма впала на своє ліжко. Вона навіть уявлення не мала, хто такий той Томас Бредшоу. Але одне було певне: нерозкритий лист, що стоїть на коминку Мейзі, написав Гаррі. І він чомусь не хотів, аби вона дізналася, що її чоловік усе ще живий. Жінці стало цікаво: чи вирішив би він інакше, якби знав, що вона вагітна його дитиною, до того, як податися у той доленосний рейс.

Емма відчайдушно хотіла поділилася новиною про те, що Гаррі може бути живий, зі своєю матір’ю, дідусем, Ґрейс і, звісно ж, із Мейзі. Але вона тямила, що їй доведеться мовчати, доки не отримає переконливішого доказу, ніж нерозкритий лист. І в її свідомості почав формуватися план.

Того вечора Емма не пішла на вечерю, а залишилася в своїй кімнаті і намагалася осягнути, чому Гаррі хотів, щоб усі, окрім його матері, повірили, що він загинув тієї ночі.

Коли вона нарешті лягла до ліжка опівночі, то могла лише припустити, що це, мабуть, було заради того, що він вважав справою честі. Можливо, він уявляв собі бідолашну, розчаровану дівчину, що це звільнить її від будь-яких зобов’язань, які вона може відчувати щодо нього. Хіба він не збагнув, що з першої миті, коли вона вперше поглянула на нього на дні народження її брата – а їй тоді було лише десять років, – вона ніколи не матиме іншого чоловіка у своєму житті?

Сім’я Емми дуже зраділа, коли вона заручилася з Гаррі вісім років по тому, за винятком її батька, котрий так довго жив у брехні, яка не розкрилася аж до дня їхнього шлюбу. Вони стояли біля вівтаря з наміром скласти обітниці, коли Старий Джек довів церемонію до несподіваного і швидкого завершення. Звістка про те, що батько Емми може бути й батьком Гаррі, не знищила її кохання до Гаррі, бо цього ніколи не станеться. Ніхто не здивувався, що Гаррі повівся, як джентльмен, а батько Емми залишався вірним своєму характеру і поводився, як хам. Перший стояв і стійко терпів, а другий вискочив із задніх дверей захристя, і з того часу його ніхто не бачив.

Гаррі дав зрозуміти ще задовго до того, як попросив Емму стати його дружиною, що коли оголосять війну, він не вагаючись покине Оксфорд, аби вступити до Королівського флоту. Він був упертюхом навіть у хороші часи, а це були часи найгірші. Емма второпала, що немає сенсу намагатися відмовити його, оскільки нічого, що вона могла сказати чи зробити, не змінило б його наміру. Він також попередив, що не розглядає варіанта повернення до Оксфорду, аж доки німці не здадуться.

Емма також рано покинула Оксфорд, але, на відміну від Гаррі, у неї не залишилося вибору. Для неї не було шансів повернутися. Вагітність не схвалювали в Сомервіллі, тим більше серед незаміжніх. Це рішення, мабуть, розбило серце її матері.

Елізабет Беррінґтон так прагнула, щоб її донька здобула академічні знання… Адже їй не відмовлять із іншої причини, хіба через її стать. Промінчик світла з’явився на горизонті за рік, коли молодша сестра Емми, Ґрейс, здобула відкриту стипендію коледжу Гіртон у Кембриджі, і того дня, коли приїхала туди, вона затьмарила всіх найздібніших юнаків.

Як тільки стало очевидним, що Емма в тяжі, її відвезли до маєтку дідуся в Шотландії, щоб вона могла народити дитину Гаррі. Беррінґтони не приносять незаконного потомства, принаймні в Бристолі. Себастьян уже повзав навколо замку, перш ніж блудній доньці дозволили повернутися до садиби. Елізабет хотіла, щоби донька з онуком залишалися в Малджерлі, аж поки не закінчилася війна, але з Емми було досить переховування у віддаленому шотландському замку.

Одним із перших, кого вона навідала після повернення на захід країни, був її дідусь, сер Волтер Беррінґтон.

Саме він повідомив їй, що Гаррі став членом екіпажу «Девонця» і планував повернутися до Бристоля упродовж місяця, оскільки мав намір записатися звичайним моряком на «Рішучий». Але Гаррі так і не повернувся, й минуло шість тижнів, перш ніж вона дізналася, що коханий загинув у морі…

Сер Волтер узяв на себе обов’язки навідати кожного члена сім’ї поодинці, щоб повідомити їм трагічні новини. Він почав із пані Кліфтон, хоча й знав, що вона вже чула, що сталося, від доктора Воллеса, котрий привіз листа від Томаса Бредшоу. Потому він поїхав до Шотландії, щоб повідомити звістку Еммі. Сер Волтер дуже здивувався, що його онука не зронила й сльозинки, але Емма просто відмовилася повірити в те, що Гаррі більше немає…

Як тільки сер Волтер повернувся до Бристоля, він відвідав Джайлза і повідомив свіжі новини йому. Найближчого приятеля Гаррі аж заціпило, і ніхто з родини не міг нічого сказати або зробити, щоби втішити його. Лорд і леді Гарві сприйняли звістку про смерть стоїчно.

За тиждень, коли сім’я відвідала панахиду капітана Джека Тарранта в Бристольській ґімназії, лорд Гарві відчув: він радий, що Старий Джек так і не дізнався, що сталося з його протеже.

Єдиною особою в родині, котру аристократ відмовився відвідати, був його син, котрий зник. Він виправдовувався, що не знає, як його знайти, але коли Емма повернулася до Бристоля, зізнався їй, що навіть якби й знав, то не переймався б. І додав, що її батько, ймовірно, є єдиним, котрий зрадів би, що Гаррі вже на тому світі. Емма нічого на це не сказала, але не сумнівалася, що він має рацію.

Кілька днів після свого візиту до Мейзі на Стілл-Гаус-лейн Емма більшість часу проводила у своїй кімнаті, повсякчас міркуючи, як їй вчинити далі. Вона виснувала: немає жодного способу дізнатися про зміст листа, що лежав на полиці коминка більше року, не завдаючи шкоди своїм стосункам із Мейзі. Однак Емма вирішила не лише довести всьому світу, що Гаррі досі живий, але й знайти його, де б він не був. Зважаючи на це, вона вирішила ще раз зустрітися з дідусем. Зрештою, сер Волтер Беррінґтон був єдиним, окрім Мейзі, хто зустрічався з доктором Воллесом. Тому він, безумовно, має найбільше шансів розгадати таємницю того, хто такий Томас Бредшоу.

Гріхи батьків

Подняться наверх