Читать книгу Гріхи батьків - Джеффри Арчер - Страница 5

Гаррі лежав нагорі й витріщався на вкриту білим тиньком стелю, він міг торкнутися її, дотягнувшись пальцями. Матрац був грудкуватий, а подушка така тверда, що він зміг лише ненадовго склепити повіки. Його думки повернулися до Сефтона Джелкса. Це ж треба, як легко його надурив старий лис… «Зніміть із мого сина звинувачення в убивстві – це все, що мене хвилює», – почув він, як батько Тома Бредшоу казав Джелксу.

Гаррі намагався не думати про оті наступні шість років. Схоже, пан Бредшоу чхати на це хотів. І це коштувало йому десяти тисяч доларів?

Він викинув думки про клятого адвоката. Згадав про Емму. Він так сумував за нею, хотів написати листа, щоб повідомити, що ще живий, але знав, що не можна. Що вона робить зараз, цього осіннього дня в Оксфорді? Як просувається її робота, адже це перший рік навчання? Чи упадає за нею хтось інший?

А що з її братом Джайлзом, його найближчим приятелем? Тепер, коли Британія вступила у війну, чи покинув він Оксфорд, щоби вирушити на війну з німцями? Якщо так, то Гаррі молився, аби Джайлз залишився живим. Він стиснув п’ястук і постукав розлючено по краю ліжка. Йому не випало зіграти свою роль. Квінн не відреагував, мабуть, подумав, що Гаррі страждає від «синдрому першої ночі».

А що з Г’юґо Беррінґтоном? Хтось бачив його після того, як він зник того дня, коли Гаррі мав побратися з його донькою? Чи знайде він спосіб повернути справу на свою користь? Адже всі повірили, що Гаррі вже на тому світі? Він викинув і Беррінґтона зі своїх думок. Навряд чи цей чоловік може виявитися його батьком…

Коли ж думки юнака повернулися до матері, Гаррі всміхнувся, сподіваючись, що вона вдало скористається десятьма тисячами доларів Джелкса, котрий пообіцяв відправити ці гроші, як тільки Гаррі погодиться зайняти місце Тома Бредшоу. Маючи в банку понад дві тисячі фунтів стерлінґів, Гаррі сподівався, що мати звільниться з роботи офіціантки у «Ґранд-готелі» і купить собі якийсь будиночок, про який завжди мріяла, – це було єдиною втіхою від усієї цієї катавасії.

А що із сером Волтером Беррінґтоном, котрий завжди ставився до нього як до онука? Адже сер Волтер міг бути його дідусем. Якби так виявилося, то Гаррі міг би претендувати на спадкові маєтки Беррінґтона та родинний титул і таким чином стати сером Гаррі Беррінґтоном. Але Гаррі не тільки прагнув, аби його товариш Джайлз, законний син Беррінґтона, успадкував цей титул, а, що набагато важливіше, відчайдушно бажав довести, що його справжнім батьком був Артур Кліфтон. Тоді це дасть йому примарний шанс одружитися з коханою Еммою…

Гаррі намагався забути, де він проведе наступні шість років.

◾

О сьомій годині прозвучала сирена, що розбудила всіх в’язнів, котрі просиділи достатньо довго, щоб насолоджуватися нічним сном. «Коли спиш, ти не в тюрмі», – такими були останні слова, які Квінн пробурмотів перед тим, як зануритись у глибокий сон і гучно захропти. Та це не турбувало Гаррі. Його дядько Стен був хропуном вищого ґатунку.

Гаррі виснував кілька важливих для себе речей упродовж цієї довгої безсонної ночі. Щоб якось пережити цю даремну та жорстоку трату часу, «Том» стане взірцевим в’язнем, сподіваючись, що йому зменшать термін покарання за хорошу поведінку. Він спробує влаштуватися на роботу до бібліотеки і записати в щоденник все, що сталося до того, як його засудили, і про все, що станеться, доки перебуватиме за ґратами. Він також підтримуватиме свою форму на випадок, якщо війна в Європі все ще вируватиме, щоби бути готовим взяти в ній участь після того, як звільниться.

Коли Гаррі щойно спустився з горішніх нар, Квінн уже був одягнений.

– А що тепер? – поцікавився Гаррі, як новачок у перший день свого навчання.

– Сніданок, – повідомив Квінн. – Одягайся, бери тарілку та кухоль і приготуйся до відмикання дверей. Якщо запізнитися навіть на кілька секунд, декотрі охоронці із задоволенням захряснуть двері перед твоїм носом.

Гаррі узявся натягати штани.

– І не розмовляй дорогою до їдальні, – додав Квінн. – Це привертає до тебе увагу, що дуже дратує рецидивістів. Краще взагалі не розмовляти ні з ким аж до другого року відсидки.

Гаррі засміявся б, але не був упевнений, чи Квінн жартує. Він почув, як ключ обернувся у замку, і двері камери відчинилися. Квінн вискочив, мов сірий гончак із загону, а його співкамерник відстав лише на крок. Вони приєдналися до довгої черги мовчазних в’язнів, котрі проходили майданчиком повз відчинені двері порожніх камер, перед тим як спуститися спіральними сходами на перший поверх, де снідали їхні друзі по нещастю.

Колона зупинилася ще задовго до того, як дійшла до їдальні. Гаррі спостерігав за служками в коротких білих куртках, котрі стояли коло казанів. Охоронець із кийком у довгій білій куртці стежив за всіма, щоби переконатися, що ніхто не отримав зайву порцію.

– Як приємно бачити вас знову, пане Сідделл, – тихо зронив Пет охоронцю, як тільки вони дійшли до початку черги.

Двоє чоловіків потиснули руки навзаєм, ніби давні друзі. Цього разу Гаррі не зміг помітити, як гроші переходять із рук у руки, але стриманий кивок пана Сідделла вказав на те, що угоду скріплено.

Квінн рухався в черзі, а його жерстяна миска наповнилася смаженим яйцем із твердим жовтком, купкою картоплі, швидше чорної, ніж білої, і двома скибочками черствого хліба.

Гаррі наздогнав Квінна, коли тому в кухоль хлюпнули кави. Служки виглядали спантеличеними, коли Гаррі дякував їм по черзі, ніби він був гостем на чайній виїзній вечірці.

– Дідько… – сказав він, коли останній служка збирався налити йому кави. – Я ж залишив свій кухоль у камері…

Служка наповнив кухоль Квінна до краю.

– Не забудь наступного разу, – повчав співкамерник Гаррі.

– Не базікати в черзі! – заверещав Геслер, ляснувши кийком по долоні в рукавичці. Квінн підвів Гаррі до кінця довгого столу і сів на лаву навпроти нього. Гаррі був такий голодний, що підбирав кожну крихту в своїй мисці, водномить ковтнувши найменше яйце з тих, які йому доводилося коли-небудь куштувати. Бранець навіть роздумував, чи не облизати свою миску, але потім згадав поведінку свого приятеля Джайлза у перший день їхнього навчання.

Коли Гаррі та Пет закінчили п’ятихвилинний сніданок, вони вирушили назад спіральними сходами нагору. Після того як двері в їхню камеру зачинилися, Квінн вимив свою миску та кухоль і акуратно сховав їх під ліжко.

– Коли роками живеш у приміщенні вісім на чотири, то використовуєш кожен дюйм простору, – пояснив він.

Гаррі стежив за його діями і міг лише дивуватися, скільки ж часу мине, перш ніж він зможе навчитися чогось у Квінна.

– А що тепер? – знову запитав Гаррі.

– Розподіл до роботи, – пояснив Квінн. – Я приєднаюся до Сідделла на кухні, але ми ще повинні переконатися, чи тебе пошлють у бібліотеку. Це залежатиме від того, який офіцер чергує. Проблема в тому, що у мене закінчується готівка…

Як тільки ці слова злетіли з вуст Квінна, двері знову відчинилися, і на порозі постав Геслер, ляскаючи кийком об рукавичку.

– Квінне, – сказав він, – негайно вирушай на кухню! Бредшоу – на пост номер дев’ять, приєднуйся до прибиральників.

– А я сподівався працювати в бібліотеці, пане…

– Мені байдуже, на що ти сподівався, Бредшоу! – глузливо мовив Геслер. – Я черговий по крилу і сам встановлюю тут правила! А до бібліотеки можеш заглянути у вівторок, четвер чи неділю між шостою та сьомою, як і будь-який інший в’язень. Це зрозуміло?

Гаррі кивнув.

– Ти більше не офіцер, Бредшоу, а просто в’язень, як і всі в цьому місці. І не гай часу даремно, сподіваючись мене підкупити, – додав він виходячи.

– Геслер – один із небагатьох охоронців, котрий не бере хабарі, – прошепотів Квінн. – Твоя єдина надія зараз – пан Свонсон, начальник в’язниці. Запам’ятай лише: він вважає себе інтелектуалом. Це мабуть, через те, що може прочитати рукописний текст. Окрім того, він також затятий баптист. Алілуя…

– А коли у мене з’явиться можливість з ним побачитися? – спитав Гаррі.

– Та будь-коли. Просто не забудь повідомити йому, що хочеш працювати в бібліотеці. Але на кожного в’язня він витрачає лише п’ять хвилин.

Гаррі опустився на дерев’яний стілець і обхопив голову руками. Якби не десять тисяч доларів, які Джелкс пообіцяв надіслати його матері, він використав би свої п’ять хвилин, аби розповісти начальнику правду про те, як опинився в Лейвенгемі…

– Тим часом я постараюсь якось перетягти тебе до кухні, – додав Квінн. – Це, може, й не те, на що ти сподівався, але краще, ніж прибирати в крилі.

– Спасибі… – щиро подякував Гаррі.

Квінн кинувся до кухні, не ждучи додаткових вказівок. Гаррі ж спустився сходами на перший поверх і пішов шукати пост номер дев’ять.

Дванадцятеро чоловіків – усі новачки, тісно згуртувалися і чекали вказівок. Ініціативу в Лейвенгемі не виказували – це могли потрактувати як вияв того, що в’язень хоче видатися розумнішим за офіцера.

– Візьміть відра, наповніть їх водою і прихопіть із собою швабри! – наказав Геслер.

Він усміхнувся зневажливо, занісши ім’я Гаррі в записник.

– Ти з’явився останнім, Бредшоу, тому чиститимеш лайно в нужнику весь наступний місяць.

– Але ж я не був останнім! – запротестував Гаррі.

– А я впевнений, що був, – наполіг Геслер, й глузлива усмішка не зійшла з його обличчя.

Гаррі наповнив відро холодною водою і схопив швабру. Йому не потрібно підказувати, в якому напрямку рухатися: смердючий запах убиральні чутно було оддалік. Його знудило ще до того, як він увійшов до великого квадратного приміщення з тридцятьма дірками в підлозі. Він затулив ніс, але йому все одно доводилося щомиті вискакувати в коридор, щоби вдихнути повітря. Геслер стояв неподалік збоку і реготнув.

– Нічого, звикнеш до цього, Бредшоу, – сказав він. – Із часом…

Гаррі вже пошкодував, що з’їв свій сніданок, який виблював за лічені хвилини. Десь годиною пізніше він почув, як якийсь офіцер покликав:

– Бредшоу!

Гаррі вискочив із вбиральні блідий як полотно.

– Я тут! – вигукнув він.

– Начальник хоче бачити тебе, швидше!

Із кожним кроком Гаррі вже міг дихати глибше, а коли дійшов до кабінету начальника в’язниці, то почувався задовільно.

– Зачекай, доки тебе не покличуть, – застеріг наглядач.

Гаррі сів коло двох в’язнів, а ті швидко відвернулися від нього. Він зрозумів чому. Намагався зібратися з думками, поки в’язні почергово заходили й виходили з кабінету начальника. Квінн мав рацію: кожна співбесіда тривала близько п’яти хвилин, а інколи навіть менше. Гаррі зрозумів: не можна згаяти жодної секунди відведеного часу.

– Бредшоу! – вигукнув офіцер і відчинив двері.

Гаррі зайшов у кабінет начальника і залишився стояти за кілька кроків від великого, оббитого шкірою столу. Поки господар кабінету сидів, Гаррі зміг помітити, що той не в змозі застібнути середній ґудзик своєї спортивної куртки. Його волосся було пофарбоване в чорне, так він намагався виглядати молодшим, хоча це лише робило його смішним. Що там Брут казав про марнославство Цезаря? Запропонуйте йому вінок і хваліть так, ніби він бог, і це стане початком його падіння…

Свонсон відкрив справу Бредшоу і кілька хвилин вивчав її, перш ніж поглянути на в’язня.

– Бачу, що вас засудили до шести років за дезертирство. Я раніше такого не зустрічав, – зізнався він.

– Так, сер, – підтвердив Гаррі, не бажаючи гаяти жодної миті дорогоцінного часу.

– Тільки не запевняйте, що невинні, – продовжив Свонсон. – Лише один із тисячі може бути таким. Всі факти свідчать проти вас.

Гаррі кивнув.

– Але якщо будете поводитися належним чином, – Гаррі згадав про вбиральню, – і це не спричинить якихось проблем, то не бачу причин, щоб вас тримати тут аж шість років.

– Дякую, сер.

– У вас є якісь захоплення? – поцікавився байдужкувато Свонсон.

– Читання, мистецтвознавство та хоровий спів, сер.

Начальник подивовано зиркнув на Гаррі: чи той часом не знущається з нього? Він вказав на рамку, що висіла на стіні за його робочим столом, і запитав:

– Можете доповнити нижній рядок, Бредшоу?

Гаррі вгледівся у цитату: «Свої очі я зводжу до гори, звідки прийде мені допомога». Він мовчки подякував панні Елеонор Е. Мандей, за години, які провів на її хорових заняттях.

– «Мені допомога від Господа, що створив небо й землю!» Псалом сто двадцять перший[3].

Начальник усміхнувся.

– Скажіть, Бредшоу, хто ваші улюблені автори?

– Шекспір, Діккенс, Остін, Троллоп і Томас Гарді.

– Хіба жоден із наших земляків недостатньо хороший для вас?

Гаррі мало не вилаявся вголос, припустившись такої очевидної помилки. Він поглянув на заповнену книжкову полицю.

– Авжеж, – сказав він. – Вважаю Скотта Фіцджеральда, Гемінґвея та О. Генрі незрівнянними, а Стейнбека – найкращим сучасним письменником Америки.

Він сподівався, що правильно вимовив це ім’я і поклав собі прочитати «Про мишей і людей», перш ніж наступного разу зустрінеться з начальником.

Посмішка знову з’явилась на вустах Свонсона.

– Яку роботу вам призначив Геслер? – запитав він.

– Прибирання крила. Хоча я хотів би працювати в бібліотеці, сер…

– Он як? – здивувався начальник. – Тоді дізнаюся, чи є там вакансія…

Господар кабінету щось занотував у блокноті, що лежав перед ним.

– Дякую, сер.

– Вас повідомлять про це сьогодні ж, – сказав начальник, ховаючи теку.

– Дякую, сер, – повторив Гаррі.

Він швидко пішов до дверей, усвідомлюючи, що на нього витратили більше часу, ніж стандартно відведені п’ять хвилин. Як тільки він вийшов у коридор, черговий провів його до крила. Гаррі був удячний, що Геслера ніде не було видно, а прибиральники вже перебралися на другий поверх на той момент, коли він знову до них приєднався.

Задовго до того, як пролунав сигнал до обіду, Гаррі вже був виснажений до краю. Він став у чергу до казанів і виявив, що Квінн уже прилаштувався за прилавком, обслуговуючи в’язнів. Чимала порція картоплі та вареного м’яса одразу ж потрапила у миску Гаррі. Він сидів сам-один за довгим столом і поглинав їжу. Кліфтон мріяв, щоб Геслер більше не з’явився цього дня, інакше доведеться повертатися назад до вбиральні…

Чергування Геслера вже закінчилося, коли Гаррі збирався до роботи. Отож інший наглядач послав новачка мити туалети. Гаррі провів решту дня, підмітаючи коридори та випорожняючи сміттєві баки. Єдине, про що він думав, було те, чи дав начальник вказівку перерозподілити його до бібліотеки.

Якщо цього не станеться, Гаррі сподівався хоча б на роботу при кухні.

Коли Квінн повернувся до їхньої камери по обіді, вираз його обличчя не залишив Гаррі сумнівів, що він не приєднається до Квінна.

– Було одне вакантне місце на митті посуду… – почав той.

– Може, я? – спохопився Гаррі.

– Але коли пан Сідделл назвав твоє ім’я, Геслер його одразу ж відхилив. Сказав, що тобі доведеться прибирати крило щонайменше три місяці, перш ніж він розгляне можливість переведення на кухню…

– Що не так із цим чоловіком? – відчайдушно запитав Гаррі.

– Подейкують, що він намагався стати офіцером військово-морського флоту, але не склав іспит і був змушений влаштуватися на тюремну службу. Отож за наслідки має відповідати лейтенант Бредшоу…