Читать книгу Надходить та година - Джеффри Арчер - Страница 10

– Боюся, що це неможливо, – сказав Джайлз.

– Чому ні? – здивувався Ґріфф. – Більшість людей навіть не згадають, що сталося в Берліні, і погодься, що ти не єдиний розлучений депутат парламенту.

– Двічі, й обидва рази за перелюб, – нагадав Джайлз.

Це змусило на мить замовкнути його парламентського агента.

– Боюся, є ще одна проблема, про яку я тобі не розповів.

– Нумо здивуй мене, – перебільшено зітхнув Ґріфф.

– Я намагаюся відновити контакти із Карін Пенґеллі.

– Тобто?

– Зараз їду до Корнуолла, щоб дізнатися, чи може її батько допомогти.

– Ти з глузду з’їхав?

– Цілком можливо, – зізнався Джайлз.

Агент від округу Бристольські доки затулив обличчя руками.

– Це була пригода на одну ніч, Джайлзе. Чи ти забув?

– У цьому й проблема. Я не забув, і є лише один спосіб дізнатися, чи для неї це було чимось більшим.

– Я розмовляю із чоловіком, котрий отримав воєнний хрест, утік від німців, а потім завоював грізну репутацію міністра, і коли йому кидають рятувальне коло, що дозволяє йому повернутися до Палати громад, відхиляє це?

– Знаю, що це не має жодного сенсу, – погодився Джайлз. – Але якщо це була лише пригода на одну ніч, маю тобі сказати, що я ще зроду не мав такої ночі.

– За що вона, без сумніву, отримала гарну винагороду.

– То що ти робитимеш, бо я вже прийняв своє рішення? – проігнорував коментар Джайлз.

– Якщо ти справді не маєш наміру боротися за це місце, мені доведеться зібрати підкомітет для відбору нового кандидата.

– У вас буде потік заявок, і хоча інфляція сягає десяти відсотків, а єдиним рішенням торі є триденний тиждень, зможете обрати навіть пуделя з червоною кокардою.

– Саме тому не треба викидати рушник.

– Ти не почув жодного слова, яке я сказав?

– Вислухав кожне слово. Але якщо ти справді все вирішив, сподіваюся, що ти зможеш проконсультувати того, кого ми виберемо кандидатом.

– Але що я можу їм сказати такого, чого не можеш сказати ти, Ґріффе? Погодься, ти організовував вибори, ще коли я ходив у коротких штанцятах.

– Але не як кандидат, це унікальний досвід. То ти будеш його супроводжувати…

– Або її… – посміхнувся Джайлз.

– …або її, – погодився Ґріфф, – коли вони вийдуть на вулиці та обходитимуть оселі?

– Якщо ти думаєш, що це допоможе, я згоден, тільки гукніть.

– Це може забезпечити різницю між перемогою та досягненням достатньої більшості, щоб унеможливити на наступних виборах перемогу торі.

– Боже милий, як Лейбористській партії пощастило з тобою, – сказав Джайлз. – Я допоможу чим зможу.

– Спасибі, – подякував Ґріфф. – Перепрошую за свою попередню витівку. Правда в тому, що я завжди був циніком. Гадаю, це нерозлучне з цією роботою. Тож будемо сподіватися, що цього разу я помиляюся. Май на увазі: я ніколи не вірив у казки. Тож якщо ти все ж передумаєш і захочеш балотуватися, я можу відкласти призначення комісії з відбору кандидатів щонайменше на кілька тижнів.

– Ти ніколи не здаєшся?

– Не тоді, коли існує хоч найменший шанс, що ти станеш кандидатом.

* * *

Коли Джайлз сидів сам-один у вагоні першого класу дорогою до Труро, то ретельно задумався над тим, що сказав Ґріфф. Чи пожертвує він своєю політичною кар’єрою заради жінки, яка, можливо, навіть не згадувала про нього після Берліна? Чи дозволить він своїй уяві перевершити його здоровий глузд? І якби він знову зустрів Карін, чи не луснула б бульбашка?

Існувала також імовірність, дуже сильна, яку він намагався заштовхати у глиб душі, що Карін була не більше, ніж знаряддям Штазі, і просто виконувала свою роботу, доводячи, що його ветеран-агент був не циніком, а реалістом. На той час, коли «Пензанс-флаєр»[12] в’їхав на станцію Труро відразу ж після шостої, Джайлз мудрішим не став.

Він дістався на таксі до «Мейсон-армз», де домовився про зустріч із Джоном Пенґеллі пізніше того ж вечора. Підписавши реєстраційну картку, піднявся сходами до свого номера й розпакував несесер на ніч. Прийняв ванну, перевдягнувся й спустився в бар за кілька хвилин до сьомої, оскільки не хотів змушувати батька Карін чекати.

Коли Джайлз увійшов до бару, то помітив чоловіка, що сидів за столиком у кутку, на якого він не звернув би уваги, якби той не піднявся і не помахав рукою.

Джайлз рушив, щоб приєднатися до нього, і потиснув простягнуту руку. Представлятися необхідності не було.

– Дозвольте запропонувати вам випити, сер Джайлз, – сказав Джон Пенґеллі з виразним акцентом Вест Кантрі[13]. – Місцеве гірке цілком непогане, але ви можете віддати перевагу віскі.

– Пів пінти гіркого буде просто чудово, – погодився Джайлз, сідаючи за маленький, забруднений пивом стіл.

Поки батько Карін замовляв трунки, Джайлз уважніше придивився до нього. Йому, мабуть, було років п’ятдесят, може, й п’ятдесят п’ять, хоча волосся вже цілком посивіло. Його твідовий піджак «Гарріс» був добряче поношений, але все ще ідеально сидів на плечах, що дозволило припустити, що чоловік набрав не більше кількох фунтів зі своїх армійських днів і, можливо, регулярно займався спортом. Хоча він і здавався стриманим, навіть невпевненим, чоловікові явно не було чужим це місце, бо один із місцевих жителів, котрий сидів у барі, привітав його, ніби давно загубленого брата. «Як же йому було самотньо, – подумав Джайлз, – маючи дружину та доньку, котрі не змогли бути з ним з однієї-єдиної причини: бо вони опинилися по інший бік стіни».

За кілька хвилин Пенґеллі повернувся, несучи дві гальби по пів пінти, одну з яких поставив на стіл перед Джайлзом.

– Як мило з вашого боку здійснити таку довгу подорож, сер Беррінґтон.

– Будь ласка, називайте мене Джайлз, оскільки сподіваюся, що ми будемо не лише приятелювати, але й зможемо допомагати один одному в справах.

– Коли ти старий солдат…

– Не такий уже й старий, – Джайлз ковтнув пива. – Не забувайте, що ми обоє були на минулій війні, – додав він, намагаючись заспокоїти співбесідника. – Краще розкажіть, як ви зустрілися зі своєю дружиною?

– Це було після війни, коли мій підрозділ дислокувався у Берліні. Я служив капралом на складі, де Ґрета була пакувальницею. Єдина робота, яку змогла отримати. Напевно, це було кохання з першого погляду, бо вона не знала ні слова англійською, а я не міг спілкуватися німецькою.

Джайлз посміхнувся.

– Але вона була яскрава. Втямила мою мову набагато швидше, ніж я її. Природно, я із самого початку знав, що це буде справа непроста. Не в останню чергу тому, що мої товариші вважали, що будь-яка німецька спідниця годиться лише для одного, але Ґрета була не така. На момент завершення мого відрядження я збагнув, що хочу побратися з нею, якими б не були наслідки. Тоді у мене й почалися проблеми. Переспати з жінкою за межами інституту[14] – це одне, але бажання одружитися з нею – це неабиякий клопіт, внаслідок чого вам не довіряла жодна зі сторін.

Коли я повідомив черговому офіцеру, що маю намір одружитися з Ґретою, навіть якщо це означатиме, що мені доведеться залишитися в Берліні, вони поставили на моєму шляху всі можливі перепони. За кілька днів мені вручили демобілізаційні документи й поінформували, що мене відправлять упродовж тижня. Я був у відчаї, навіть думав про дезертирство, що означало б роки за ґратами, якби мене спіймали. А потім адвокат у казармі повідомив мені, що вони не можуть заборонити мені пошлюбити Ґрету, якщо вона буде вагітна. Я їм так і сказав.

– І що сталося тоді? – запитав Джайлз.

– Розверзлося пекло. Мої документи вже прийшли. Ґрета втратила роботу, і я не міг знайти роботу для себе. Не допомогло й те, що за кілька тижнів вона й справді завагітніла Карін.

– Я хочу почути про Карін все, але не раніше, ніж замовлю ще.

Джайлз узяв два порожніх кухлі й пішов до шинквасу.

– Повторіть те саме, але цього разу по пінті.

Пенґеллі довго мовчав, перш ніж продовжити свою розповідь.

– Карін зробила всі наші жертви стерпними, навіть підозри та насмішки, які нам обом довелося пережити. Якщо я обожнював Ґрету, то Карін – поклонявся. Десь приблизно через рік мій старий черговий офіцер на складі попросив мене замінити службовця, який опинився на лікарняному, – час чудово зцілює, – і мене запросили стати цивільним офіцером зв’язку між британцями та німецькими робітниками, бо на той час завдяки Ґреті я вже доволі вільно спілкувався німецькою. Британці мають багато чудових чеснот, але вони ледачі, коли справа доходить до вивчення чужих мов, тому я хутко став незамінним. Заробітна плата була не дуже великою, але я витрачав кожне пенні на Карін і кожну вільну хвильку проводив із нею. І, як і всі жінки, вона знала, що я ласий на обійми. Це кліше, але вона змогла обвести мене навколо мізинця.

«Мене також», – подумав Джайлз, зробивши ще один ковток пива.

– На мою радість, – правив далі Пенґеллі, – англійська школа в Берліні дозволила Карін скласти вступний іспит, і кілька тижнів по тому їй запропонували роботу. Усі вважали, що вона англійка. Вона навіть мала мій корнуолльський акцент, як ви могли помітити. Тож відтоді мені вже не доводилося турбуватися про її освіту. Коли вона перейшла до шостого класу, навіть подейкували про її вступ до Оксфорду, але це було ще до того, як звели мур. Коли спорудили це чудовисько, Карін довелося задовольнитися місцем у Східнонімецькій мовній школі, яка, чесно кажучи, є нічим іншим, як центром вербування Штазі. Єдине здивування викликало її бажання вивчати російську як свою першу мову, але на той час її англійська та німецька вже були для неї рідними. Коли ж Карін закінчила навчання, то єдина серйозна пропозиція, яку вона змогла отримати як перекладачка, надійшла від Штазі. Вони добре попрацювали, тож не залишили їй особливого вибору. Щоразу, коли вона писала, то повідомляла, як їй подобається її робота, особливо міжнародні конференції. Це дало їй можливість зустріти багато цікавих людей із усіх чотирьох секторів міста. Їй зробили пропозицію двоє американців та один західний німець, але Карін сказала, що як тільки зустріла вас, то одразу ж закохалася. Її потішило те, що ви враз вхопили її акцент, хоча вона ніколи не бувала за межами Берліна.

Джайлз посміхнувся, згадуючи ту бесіду.

– Незважаючи на мої кілька спроб повернути свою родину, влада Східної Німеччини цього так і не дозволила, хоча нещодавно Ґрета серйозно занедужала. Гадаю, вони не довіряють мені навіть більше, ніж британці.

– Я зроблю все, що зможу, аби допомогти, – пообіцяв Джайлз.

– Карін пише регулярно, але не всі її листи доходять. У тому, що дійшов, вона повідомила, що зустріла когось особливого, але це катастрофа, бо він не тільки одружений, а ще й англієць і пробув у Берліні всього кілька днів. А найгірше те, що вона навіть не була впевнена, чи він відчуває те саме, що й вона.

– Як вона помилялася, – тихо видихнув Джайлз.

– Певна річ, вона не згадала вашого імені чи того, чому ви відвідували російський сектор, бо вона надто добре усвідомлювала, що влада читатиме її листи. Лише коли ви зв’язалися зі мною, я второпав, що це, мабуть, про вас вона писала.

– Але як до цього був причетний Алекс Фішер?

– За кілька днів після того, як ви подали у відставку з посади міністра, він несподівано з’явився у Труро. Коли він вистежив мене, то заявив, що ви публічно зреклися Карін, вважаючи її повією або шпигункою Штазі, і що ви дали зрозуміти головному батогу[15], що ніколи не захочете бачити її знову.

– Але я відчайдушно намагався з нею контактувати, навіть їздив у Берлін, але мене завернули на кордоні.

– Тепер я це знаю, але тоді…

– Авжеж, – зітхнув Джайлз, – Фішер умів бути дуже переконливим.

– Особливо коли він майор, а ти просто капрал із двома личками, – сказав Пенґеллі. – Звісно, я спостерігав за кожним днем судового розгляду пані Кліфтон у газетах і, як і всі решта, прочитав листа, якого Фішер написав перед самогубством. Якби це допомогло, я був би радий сказати будь-кому, що в цьому не було й дрібки правди.

– Добре було б, Джоне, хоча боюся, що для цього вже запізно.

– Але лише вчора я почув по радіо, сер Джайлз, що ви все ще розмірковуєте про участь у довиборах у Бристолі.

– Уже ні. Я відкликав свою кандидатуру. Не можу нічого робити, поки знову не побачу Карін.

– Природно, що як її батько я вважаю, що вона того варта, але це все одно пекельна жертва.

– Ви гірші за мого агента, – Джайлз уперше засміявся.

Він ковтнув іще пива, і чоловіки сиділи якийсь час мовчки, перш ніж Джайлз наважився запитати:

– А Карін справді вагітна?

– Та де там. Це й допомогло мені зрозуміти, що все, сказане Фішером про вас, – купа брехні і його єдиною метою була помста.

– А я хотів би, щоб вона була вагітною, – тихо зронив Джайлз.

– Чому?

– Тому що було б набагато легше вивезти її звідти.

– Останні замовлення, панове.