Читать книгу Надходить та година - Джеффри Арчер - Страница 15

Ранок Вірджинія провела у нової перукарки, де їй зробили манікюр, та забрала свою улюблену сукню від Шанель із хімчистки перед тим, як повернутися на Кедоґан-Ґарденс.

Коли споглядала на себе у дзеркало в повний зріст, їй здавалося, що вона виглядає цілком непогано як на свої сорок два, ну, сорок три… ну… Вона замовила таксі до «Гаррі» трохи раніше першої години, а коли назвала ім’я Сайруса Д. Ґранта III консьєржу, її відразу ж провели до приватного кабінету на другому поверсі.

– Ласкаво просимо, люба, – привітався Бофі, заходячи до кімнати.

Він швидко відвів її убік і прошепотів:

– Знаю, що Сайрус просто помирає від бажання зустрітися з тобою. Я вже йому сказав, що ти належиш до королівської родини.

– Я далека небога королеви-матері, з якою зустрічалася лише на офіційних заходах, правда, мій батько час від часу грає з нею у бридж, коли вона навідується до замку Ґлеміс.

– А я йому сказав, що ти пила чай з королевою лише минулого тижня.

– У Букінґемі чи у Віндзорі? – поцікавилася Вірджинія, приєднуючись до гри.

– У Белморалі. Він набагато ексклюзивніший, – Бофі вхопив ще один келих шампанського в офіціанта, який проходив повз нього.

Вірджинія зробила вигляд, що не помічає почесного гостя, якого оточували шанувальники, й розмірковувала над тим, чи прислухалися б вони до кожного його слова, якби він не був двадцять восьмим найзаможнішим чоловіком Америки. Сайрус був не вищий за п’ять футів і п’ять дюймів і, на жаль, нічим не нагадував Ґері Купера, щоб компенсувати свій низький зріст. На ньому був червоно-білий картатий піджак, сині джинси, блідо-блакитна шовкова сорочка та шкіряна краватка-мотузок. Його черевики на високих підборах робили його майже таким же високим, як Вірджинія. Помітивши це, вона мало не зареготала, але якось зуміла стриматися.

– Сайрусе, чи можу я тебе познайомити зі своєю любою подругою, леді Вірджинією Фенвік?

– Приємно познайомитися, міледі, – вклонився Сайрус.

– Будь ласка, називайте мене Вірджинія, так роблять усі мої друзі.

– Дякую, Джіні. Можете називати мене Сайрус, мене всі так називають.

Вірджинія промовчала. Бофі заплескав у долоні, а коли привернув увагу присутніх, заявив:

– Я впевнений, що всі вже хочуть обідати.

– Я також упевнений, – сказав Сайрус і покинув дам, які прислухалися до кожного його слова.

Вірджинія була в захваті від того, що опинилася у кріслі праворуч від почесного гостя.

– Як довго ви плануєте залишатися в Англії? – наважилася вона.

– Лише кілька тижнів. Я тут для того, що ви називаєте сезоном, тож поїду до Вімблдону, Генлі та, що найголовніше, до Роял-Ескота. Розумієте, у мене є кобила, яка виступає на перегонах короля Ґеорґа VI та королеви Єлизавети.

– Шляхетне захоплення.

– Хай мені грець, – сказав Сайрус. – Це вражає, Джіні.

– Нічого особливого. Я ніколи не сумую за Ескотом, а про вашого коня вже всі говорять.

– Я б запросив вас стати моєю гостею, – мовив Сайрус, – але ви, мабуть, сидітимете у королівській ложі.

– Не щодня, – заперечила Вірджинія.

– Я цікавився, чи не можете ви сьогодні сісти поруч зі мною, – довірився Сайрус, коли перед ним поставили тарілку з копченим лососем, – бо маю клопоти і відчуваю, що лише ви можете допомогти мені вирішити їх.

– Я, безумовно, зроблю все, що зможу, щоб стати в нагоді.

– Не знаю, що маю вдягнути, Джіні. – Вірджинія була здивована, аж поки він не додав: – Бо маю виглядати відповідно, щоб увійти до королівської ложі.

– Циліндр і смокінґ, – порадила Вірджинія. – А якщо вам пощастить стати переможцем, Її величність вручить вам кубок.

– Це було б найбільшою честю в моєму житті. Чи можу я називати її Ліз?

– Звісно ж, ні, – твердо сказала Вірджинія. – Навіть її родина звертається до неї з усією повагою «Ваша величносте».

– Чи треба їй кланятися?

– Обов’язково, – Вірджинія вже захопилася своїм завданням. – Але вам іще доведеться відвідати «Ґівса» на Севіл-Роу, який зможе вас одягнути.

– Одягнути мене?

– Ви маєте бути одягнені належним чином.

Біля Сайруса з’явився офіціант, який наповнив чарку віскі, а інший запропонував Вірджинії келих шампанського.

– Шкода, що у них немає моє улюбленої марки, – сказав Сайрус, перехиляючи склянку.

– Вашої улюбленої марки?

– «Мейкерс Марк». Я не зміг знайти в цьому місті жодного готелю чи ресторану, в якому були б його запаси, – сказав він, коли офіціант нахилився й запалив йому сигару.

Сайрус зробив кілька затяжок і випустив хмару диму:

– Сподіваюся, ви не проти, Джіні.

– Зовсім ні, – відгукнулася Вірджинія, коли інший офіціант забирав порожні тарілки. – Ваша дружина подорожує з вами? – поцікавилася вона, закидаючи наживку.

– Я неодружений, Джіні.

Вірджинія всміхнулася.

– Але планую це змінити, щойно повернуся до Луїзіани.

Вірджинія насупилася.

– Я знаю Еллі-Мей ще з того часу, коли ми разом навчались у середній школі, але, трясця, щойно я наважився, з’явився Вейн Геллідей та одружився з нею. Торік вони розлучилися, тому я не маю наміру дозволити їй втекти від мене вдруге.

Сайрус сягнув по гаманець і показав світлину Еллі-Мей, яка, мабуть, не вигравала жодного конкурсу краси, але, можливо, мала якісь інші, більш відчутні активи.