Читать книгу Кинь виклик старості. Як у 60 виглядати на 30 і почуватися на 18 - Элизабет Блэкберн - Страница 26

На зламі тисячоліть науковці звикли вважати теломери і теломеразу передумовами оновлення клітин. Але теломерні синдроми, починаючи із шокуючого відкриття, що зниження теломерази лише наполовину може мати такі сильні впливи, змусили всіх думати, що лише гени визначають, бути нашим теломерам довгими чи короткими і чи матимемо ми достатньо теломерази до оновлення зношених теломер.

Саме тоді я (Елісса) після аспірантури перейшла в докторантуру на кафедрі психології здоров’я у Каліфорнійському університеті в Сан-Франциско. Сюзан Фолкман, тепер вже колишня директорка Центру інтеграційної медицини Ошера і новаторка вивчення способів подолання стресу, запросила мене приєднатися до команди, що опитувала матерів дітей із хронічними недугами – групу під впливом величезного психологічного напруження.

Я глибоко співчувала цим матерям-доглядальницям, які виглядали надзвичайно виснаженими й старшими за свій хронологічний вік. На той час Ліз уже переїхала до кампусу Каліфорнійського університету в Сан-Франциско, і я стежила за її роботою з вивчення біологічного старіння. Я познайомилася з Ліз і розповіла їй про цих матерів-догля- дальниць, яких ми вивчали. Якби я мала фінансування, чи можливо проаналізувати теломери та теломеразу цих матерів? Чи варто дослідити здатність стресу вкорочувати теломери та призводити до передчасного старіння клітин?

Як і більшість інших молекулярних біологів свого часу, я (Ліз) дивилась на теломери з одного конкретного погляду. Я думала про стан наших теломер лише у плані молекул клітин, визначених генами, які контролюють теломери. Однак коли Елісса запитала мене про дослідження матерів-доглядальниць, я наче зненацька побачила теломери з цілковито нового погляду і під зовсім іншим кутом. Я відреагувала не лише як науковець, але й як матір. «Нам потрібно ще 10 років, лише щоб повніше зрозуміти генетику теломер», – відповіла я з певним сумнівом, але також добре уявила собі величезний стрес, якого зазнають ці жінки. Я подумала про те, як ми описуємо цих виснажених людей у постійному напруженні: змучені турботами. Матері хронічно хворих дітей – це знесилені жінки. Чи може бути так, що їхні теломери знесилені й зношені теж? «Гаразд, – погодилась я. – Проведімо це дослідження, якщо зможемо знайти співробітника моєї лабораторії, який допоможе з вимірюваннями». Руку підняла моя докторантка Цзюе Лінь. Вона взялася за розробку кращого способу точного й чутливого вимірювання теломерази у клітинах здорової людини, і ми почали працювати.

Ми відібрали групу матерів, кожна з яких доглядала за своєю хронічно хворою дитиною. Об’єкт дослідження зі сторонніми «питаннями» міг викривити результати, тому всіх матерів із серйозними проблемами з власним здоров’ям ми відсіяли. Аналогічну процедуру ми застосували й до відбору контрольної групи матерів, діти яких були здорові. Це зайняло кілька років ретельного відбору й оцінювань.

Ми взяли у кожної жінки зразок крові й виміряли теломери у лейкоцитах. Ми покликали на допомогу Річарда Кевтона з Університету Юти, який нещодавно розробив новий простіший спосіб вимірювання довжини теломер у лейкоцитах (застосувавши метод під назвою «полімеразна ланцюгова реакція»).

І от одного дня у 2004 році ми отримали результати аналізів. Я (Елісса) саме сиділа у своєму кабінеті, коли принтер роздрукував числовий аналіз. Поглянувши на точкову діаграму, я аж заклякла. Там була чітка схема даних – зв’язок, про існування якого ми лише гадали, був просто там, на тій сторінці. Вона показувала: що більшого стресу ви зазнаєте, то коротші ваші теломери і то нижчі ваші рівні теломерази.

Я одразу взяла телефон і подзвонила Ліз. «Отримані результати, – сказала я, – і відкриття там ще більш приголомшливі, ніж ми думали».

Нас цікавило питання: Чи може спосіб життя змінити теломери й теломеразу? Тепер ми мали відповідь.

Так.

Так, матері, які сприймали свій стрес як найбільший, мали найнижчі рівні теломерази.

Так, матері, які сприймали свій стрес як найбільший, мали найкоротші теломери.

Так, матері, які доглядали хворих дітей найдовше, мали коротші теломери.

Рис. 13. Довжина теломер та хронічний стрес. Що більше років минає, відколи дитині поставили діагноз (тобто що більше років хронічного стресу), то коротші теломери2

Це потрійне «так» означало, що наші результати були не просто якимось збігом чи статистичною похибкою. Воно також означало, що життєві переживання та спосіб реакції на ці події можуть змінити довжину наших теломер. Інакше кажучи, ми можемо змінити те, як старіємо, на найелементарнішому, клітинному рівні.

Чи можна прискорити, сповільнити чи розвернути старіння навспак, було темою медичних суперечок упродовж століть. Після цього першого дослідження матерів-доглядальниць ми дізналися дещо зовсім нове. Ми зрозуміли, що своїми діями можемо втримати теломери (а отже й клітини) від передчасного старіння. Ймовірно, ми можемо навіть частково повернути процес старіння клітин, зумовлений зношуванням теломер, навспак. З роками результати нашого першого дослідження отримували нові підтвердження. І багато додаткових досліджень, про які ви тут прочитаєте, завели це перше відкриття набагато далі, демонструючи, що на теломери можуть впливати багато різних життєвих факторів.

У решті цієї книжки ми розкажемо, як ви можете збільшувати рівні теломерази та захищати свої теломери. Наші рекомендації базуються на дослідженнях, одні з яких вимірювали теломери, другі – активність теломерази, а треті – і те, й інше. Ви можете приєднатися до нас у дослідницькій експедиції, що почалася з цього першого дещо поверхового погляду. Використовуйте це дослідження як орієнтир, що допоможе вам змінити спосіб мислення, піклування про організм і навіть взаємодії з іншими людьми, захищаючи теломери та насолоджуючись довгим здоров’ям.