Читать книгу Кинь виклик старості. Як у 60 виглядати на 30 і почуватися на 18 - Элизабет Блэкберн - Страница 34

Як саме виникають емоції? Раніше науковці вважали, що це радше лінійний процес – коли ми переживаємо якісь події, наша лімбічна система реагує емоціями, як-от гнів чи страх, що змушують організм реагувати прискореним серцебиттям чи спітнілими долонями. Але насправді все складніше. Мозок запрограмований провіщати ситуацію заздалегідь, а не просто реагувати на неї постфактум13. Він використовує спогади про минулі переживання, щоб постійно передбачати, що буде далі, а потім коригує ці передбачення на підставі поточної інформації від зовнішнього світу та сигналів зсередини нашого тіла. І тільки після цього наш мозок видає емоції, що відповідають усьому цьому. За лічені секунди ми підсвідомо зводимо всю цю інформацію разом і відчуваємо ту чи іншу емоцію.

Якщо наша «база даних» минулого досвіду містить багато сорому, ми, найімовірніше, очікуватимемо сорому знову. Наприклад, якщо ви відчуваєте сильне збудження й нервозність, наприклад через міцну ранкову каву, і бачите двох людей, які начебто говорять про вас, ваш мозок може швидко заготувати почуття сорому й загрози. Наші емоції – не просто реакції на світ, це наші вигадані конструкції світу14.

Розуміти, як виникають емоції, дуже корисно. Знаючи це, ви зможете мати більший вибір своїх переживань. Замість відчувати стресові реакції вашого організму та сприймати їх як шкідливі (поширене переживання в базі даних мозку), ви зможете думати про збудження вашого організму як джерело живлення, що допоможе мозкові працювати швидко та ефективно. А якщо практикувати це достатньою мірою, то врешті-решт ваш мозок трактуватиме збудження як корисне почуття. Навіть якщо ви з тих, чий мозок жорстко запрограмований сприймати більше загрози, ви можете відчувати цю негайну інстинктивну реакцію виживання, а потім переглядати історію. Ви зможете вибирати почуття виклику.

Одного разу до спортивного психолога Джима Афремова, який консультує професійних атлетів та олімпійців, звернулася спринтерка, незадоволена своїм результатом на стометрівці. Вона вже сама визначила причину, чому не бігала так добре, як хотіла. «Це все стрес, – сказала вона. – Перед кожним забігом у мене підскакує пульс. Серце готове вистрибнути з грудей. Ви маєте допомогти мені зупинити це!»

Афремов розсміявся: «Ти справді хочеш зупинити своє серце? Найгірше, що можуть зробити атлети, це намагатись позбутися свого стресу. Їм потрібно уявляти собі стрес як допомогу в підготовці до виступу. Вони мають казати собі: “Так! Мені це потрібно!” Замість намагатися вигнати метеликів з живота, атлетам потрібно змусити цих метеликів літати рівним строєм». Інакше кажучи, вони мають зробити так, щоб стрес працював на них.

Та спринтерка скористалася порадою Афремова. Уявляючи фізичні реакції як інструменти, що допоможуть їй відповідати викликам забігу, вона зуміла скинути зі свого часу кілька мілісекунд (а для стометрівки це суттєво) і встановити новий особистий рекорд.

Це звучить неймовірно просто, але дослідження підтверджують цей ефективний метод перетворення загрози на виклик. Коли учасникам дослідження казали інтерпретувати збудження їхнього організму як допомогу в досягненні успіху, вони мали кращу реакцію виклику. Одне дослідження виявило, що студенти, яких заохочували дивитися на стрес таким чином, отримували вищі бали на іспиті15. А коли людей піддавали лабораторним факторам стресу, ті, кого просили сприймати стрес як корисний, були здатні опанувати себе. Замість того щоб дивитися вбік, гратися зі своїм волоссям чи крутитися на місці – а це певні ознаки страху, – учасники дослідження підтримували прямий зоровий контакт. Їхні плечі були розслаблені, а тіла рухалися плавно. Вони відчували менше тривоги та сорому16. Усі ці переваги були наслідком лише того, що людей попросили сприймати стрес як корисний для них.

Реакція виклику не виводить вас із-під впливу стресу. Симпатична нервова система залишається дуже збудженою, але це позитивне збудження, яке переводить вас у більш дієвий, більш сфокусований стан. Щоб каналізувати ваш стрес так, аби він давав більше хорошої енергії для якоїсь події чи виступу, кажіть собі: «Я в захваті!» або «У мене калатає серце та зводить живіт. Чудово, це ознаки доброї, потужної стресової реакції». Звичайно, якщо на вас діє емоційно спустошливий стрес, який переживали наші матері-доглядальниці, такі слова можуть прозвучати надто поверхово. Натомість поговоріть із собою м’якше. Можете сказати: «Реакції мого організму намагаються допомогти мені. Вони покликані допомогти мені зосередитись на поточних завданнях. Вони свідчать, що мені не байдуже». Реакція виклику – це не якийсь самообман за принципом удаваної радості від стресової ситуації. Це розуміння, що навіть якщо часом може бути дуже складно, ви цілком можете переманити стрес на свою користь.