Читать книгу Кинь виклик старості. Як у 60 виглядати на 30 і почуватися на 18 - Элизабет Блэкберн - Страница 32

Частина II. Клітини дослухаються до думок
Розділ 4. Як стрес дістається ваших клітин
Не загрожуйте теломерам – кидайте їм виклик

Оглавление

Проаналізувавши дані дослідження доглядальниць, ми побачили дещо цікаве. Деякі з матерів повідомляли про менший стрес і мали довші теломери. Ми міркували, чому вони відчувають менший стрес? Адже вони доглядали дітей так само довго, як й інші матері групи. Вони мали аналогічну кількість повсякденних обов’язків (прийоми в лікаря, уколи й інше лікування, гамування істерик, годування з ложечки чи через зонд, зміна підгузків, купання тощо) і витрачали на їхнє виконання не менше годин на день.

Щоб зрозуміти, що захищало теломери цих матерів, ми захотіли побачити, як люди реагують на стрес у реальному часі, на власні очі. Ми вирішили запросити до лабораторії більше жінок і піддати їх стресу. Добровільним учасницям дослідження, які приходили до нашої стресової лабораторії, казали щось на кшталт: «Ви виконуватимете деякі завдання перед двома екзаменаторами. Ми просимо вас постаратися з усіх сил. Ви підготуєте п’ятихвилинну промову, а потім виступите з нею і виконаєте в голові деякі підрахунки. Ви можете зробити для своєї промови нотатки, але всі підрахунки робитимете подумки». Звучить легко? Насправді ні, особливо коли робити це перед аудиторією.

Одну за одною учасниць заводили до кімнати тестування. Кожна ставала посеред кімнати перед двома дослідниками, які сиділи за столом. Дослідники дивилися на учасниць із виразом обличчя, який найкраще можна описати як «кам’яний». Жодних усмішок, кивків чи заохочень. Формально кам’яний вираз обличчя нейтральний: ані позитивний, ані негативний, але ж більшість з нас звикли бачити, як інші люди усміхаються, кивають, коли ми говоримо, чи хоча б намагаються здаватись приємними. Порівняно з нашими звичайними взаємодіями, кам’яний вираз обличчя може створювати враження несхвального чи суворого.

Дослідники пояснювали завдання, кажучи щось на кшталт: «Будь ласка, візьміть число 4923 і відніміть від нього 17, оголосіть результат. Потім від отриманого числа відніміть 17 і повторюйте цю дію далі, якомога більше разів, протягом п’яти хвилин. Важливо виконувати це завдання швидко і точно. Ми оцінюватимемо вас за різними показниками. Час пішов».

Коли кожна учасниця починала підрахунки, дослідники пильно дивилися на неї, тримаючи напоготові олівці, щоб занотувати відповідь. Якщо жінка затиналась (а затиналися майже всі), дослідники обертались один до одного і перешіптувались.

Потім учасниця переходила до своєї п’ятихвилинної промови, а ті самі дослідники оцінювали її та поводились аналогічно. Якщо жінка завершувала передчасно, вони вказували на таймер і казали: «Будь ласка, продовжуйте!» А поки вона говорила, дослідники перезиралися, злегка супили брови та хитали головами.

Цей лабораторний стресотест, який розробили Клеменс Кіршбаум і Дірк Геллгеммер, базовий для психологічних досліджень і спрямований безумовно не на оцінку математичних та ораторських навичок. Натомість він покликаний стимулювати стрес. Що робить його таким стресовим? Підрахунки про себе й публічні виступи без підготовки – вже непросте завдання.

Однак найстресовіший елемент – це так званий стрес соціальної оцінки. Всі, хто намагається виконати завдання перед аудиторією, імовірно, відчувають великий стрес щодо свого виконання. А коли ця аудиторія осудлива, стрес іще більший. Навіть якщо фізичному виживанню добровільних учасниць нашого дослідження ніщо не загрожувало і вони перебували в безпеці у чистій, добре освітленій університетській лабораторії, цей тест міг породити сильну стресову реакцію.

Ми пропустили через цю процедуру і доглядальниць, і контрольну групу. Ми оцінювали їхні думки у два різні моменти під час лабораторного стресу: одразу коли учасниці дізнавались, що саме потрібно буде робити, й негайно після виконання обох завдань. Ми виявили, що хоча всі жінки відчували деякий стрес, не всі мали однакову реакцію. І лише один вид стресової реакції був безпосередньо пов’язаний із нездоровими теломерами6.

Реакція загрози: тривога, сором – і старіння

Деякі з цих жінок відповідали на лабораторні фактори стресу так званою реакцією загрози. Це давня еволюційна реакція, яка вмикалась у разі надзвичайно критичної ситуації. Загалом реакція загрози мала запускатися, коли ми стикалися ніс до носа з хижаком, що явно намірявся нас з’їсти. Ця реакція готувала наше тіло й розум до травми від нападу. Як ви можете здогадатись, якщо така реакція продовжує вмикатися без перерви, вона точно не сприяє здоров’ю теломер.

Якщо ви вже підозрюєте, що маєте надмірну реакцію загрози під час стресу, не хвилюйтесь. Ми покажемо вам деякі перевірені способи зробити звичну реакцію загрози здоровішою. Однак насамперед важливо розуміти, який вигляд має ця реакція та як вона відчувається. У фізичному аспекті реакція загрози змушує ваші кровоносні судини звужуватися, щоб ви втратили менше крові від рани, але водночас зменшує кровопостачання мозку. Ваші наднирники виділяють кортизол, що дає вам потрібну для енергії глюкозу. Ваш блукальний нерв, який проходить прямою лінією від мозку до внутрішніх органів і зазвичай допомагає почуватися спокійно й безпечно, призупиняє свою активність. Як результат, у вас прискорюється пульс і зростає тиск. Ви можете зомліти чи навіть обмочитися. Гілка блукального нерва живить мімічні м’язи, і коли цей нерв не активний, людям стає важче точно інтерпретувати ваш вираз обличчя. Якщо ж інші набувають такого самого невизначеного виразу, який залишає чимало простору для фантазій, ви, своєю чергою, можете вважати їх більш ворожими. Ви зазвичай завмираєте на місці, нездатні битися чи тікати, а ваші руки та ноги клякнуть, ще більше ускладнюючи рухи.

Повномасштабна реакція загрози вивільняє не лише деякі незручні фізичні реакції, а й психологічні. Як ви можете очікувати, вона пов’язана зі страхом і тривожністю. А ще соромом, якщо ви хвилюєтеся, що про вас подумають інші. Люди з потужною звичною реакцією загрози часто страждають від переживань заздалегідь – вони уявляють собі поганий результат того, чого ще не сталося. Саме так траплялося з багатьма доглядальницями у нашій лабораторії. Вони відчували високі рівні загрози не лише після того, як виконали завдання, але й ще до його початку. Цю групу охоплювали страх і тривога, коли вони чули дещо розпливчасту інформацію про потребу виголосити промову та зробити підрахунки в голові. Вони одразу передбачали поганий результат і заздалегідь відчували невдачу та сором.

Загалом як група наші доглядальниці мали сильнішу реакцію загрози. Хронічний стрес догляду хворих дітей зробив їх більш чутливими до лабораторних стресових факторів. Матері з найсильнішою реакцією загрози мали найкоротші теломери. Матері ж з контрольної групи рідше мали надмірну реакцію загрози, але у них вона теж була пов’язана з коротшими теломерами. Найважливішою тут була наявність великої реакції загрози заздалегідь – у тому сенсі, що вони відчували страх від самої думки про лабораторний стрес ще до його початку7. Це була дуже важлива інформація про те, як стрес дістається наших клітин. Річ не лише у переживанні стресової події, але й у відчутті страху від неї, навіть якщо вона ще не сталася.

Реакція виклику: збудження й енергія

Відчуття страху – не єдиний спосіб реакції на стрес. Можна також сприймати стрес як виклик. Під час лабораторного стресотесту люди з реакцією виклику можуть почуватися тривожно й нервово, але вони також відчувають збудження й енергію. Вони мають ментальність за принципом «давайте-но його сюди!».

Наша колега Венді Мендес, психологиня з питань здоров’я з Каліфорнійського університету в Сан-Франциско, понад десять років присвятила вивченню реакцій організму на різні типи факторів стресу у лабораторії, визначивши відмінності, виявлені в мозку, тілі й поведінці людей під час «хорошого стресу» порівняно з «поганим». Тоді як реакція загрози готує вас відключитися й терпіти біль, реакція виклику допомагає вам мобілізувати ресурси. Пульс зростає, більше крові насичується киснем – ці позитивні впливи дають змогу збільшити кровопостачання органів, яким воно найпотрібніше, особливо серця та мозку. (На противагу, коли ви налякані, судити звужуються.) Під час реакції виклику наднирники викидають чималу дозу кортизолу для збільшення енергії – але потім ваш мозок швидко припиняє вироблення кортизолу, коли стресова подія буде закінчена. Це корисний, здоровий вид стресу, подібний до того, який можна відчути під час фізичних вправ. Реакція виклику пов’язана з ухваленням більш точних рішень і кращим виконанням завдань, а також повільнішим старінням мозку та меншим ризиком розвитку слабоумства8. Атлети, які мають реакцію виклику, перемагають у змаганнях частіше, і дослідження олімпійців показало, що чемпіони й майстри спорту звикли бачити свої життєві проблеми як виклики для подолання9.


Рис. 14. Загроза в порівнянні з викликом. Люди зазвичай мають багато думок і почуттів, коли стикаються зі стресовою ситуацією. Тут можливі два типи реакцій: для одного притаманне почуття страху програти чи осоромитися, для іншого – почуття можливості та впевненості у досягненні позитивного результату


Реакція виклику створює психологічні та фізіологічні умови для вашого повного залучення, якнайбільших зусиль і перемоги. Реакції загрози притаманні пригнічення, відсторонення й поразка, коли ви знесилено падаєте в крісло чи завмираєте на місці, ваш організм готується до поганого результату, який ви заздалегідь передбачаєте. Панівна звична реакція загрози може з часом проникнути до ваших клітин і підточити теломери. Натомість панівна реакція виклику може допомогти захистити ваші теломери від деяких найгірших впливів хронічного стресу.

Як правило, люди не демонструють реакції однозначно загрози чи виклику. Більшість переживає обидві реакції потроху. В одному дослідженні ми виявили, що для здоров’я теломер найважливіша саме пропорція цих реакцій. Добровільні учасники, які відчували більше загрози, ніж виклику, мали коротші теломери. А ті, хто бачив у стресових завданнях більше виклик, ніж загрозу, мали довші теломери10.


Рис. 15. Позитивний стрес (стрес-виклик) заряджає енергією. Наш організм автоматично реагує на стресову подію впродовж секунд, як і на наші думки про цю подію. Помічаючи стресову реакцію у напруженні м’язів, серцебитті та диханні, ми можемо переназвати її, говорячи: «Це корисний стрес, який дає мені енергію для успіху!» Це може допомогти зробити реакцію організму такою, що надає сил, розширюючи судини та збільшуючи кровопостачання мозку


Що це означає для вас? Це означає, що можна сподіватися на краще. Ми не хочемо применшувати чи недооцінювати шкідливий потенціал дуже важких, складних чи непоступливих ситуацій щодо ваших теломер. Але навіть коли ви не можете контролювати складні чи стресові події у своєму житті, то все одно можете допомогти захистити теломери, змінивши свій погляд на ці події.

Кинь виклик старості. Як у 60 виглядати на 30 і почуватися на 18

Подняться наверх