Читать книгу Кинь виклик старості. Як у 60 виглядати на 30 і почуватися на 18 - Элизабет Блэкберн - Страница 33

Пригадайте складні випадки зі свого життя. Запитайте себе, як ви зазвичай на них реагуєте: почуттями страху чи виклику? Чи не вигадуєте проблеми самі, заздалегідь відчуваючи страх щодо подій, які ще не сталися і можуть взагалі не статися? У стресових ситуаціях ви почуваєтеся готовими до дій чи прагнете подалі сховатися?

Якщо ви зазвичай відчуваєте радше реакцію загрози, не гайте часу, переймаючись цим. Дехто з нас просто запрограмований сильніше реагувати на стрес. Для людського виживання важливо, щоб одні з нас стійкіше реагували на зміни середовища, тоді як інші були більш чутливими. Зрештою, хтось мав попереджати плем’я про небезпеки й застерігати відчайдухів від нерозважливих ризиків.

Навіть якщо ви не були абсолютно запрограмовані від народження відчувати загрозу, вашу природну реакцію могли змінити умови життя. Підлітки, які зіткнулися з поганим поводженням, коли були дітьми, реагують на стресові завдання схемами кровотоку, характерними для реакції загрози. Такі люди переживають звуження судин, а не потужний викид крові з серця11. (З іншого боку, люди, які в дитинстві мали справу з помірною ворожістю, зазвичай демонструють реакцію виклику частіше, ніж ті, яким легко велося дітьми, – додаткове свідчення, що невеличкі дози стресу можуть бути здоровими, за умови доступності ресурсів, що допомагають із ним упоратись.) Як ми вже говорили вище, тривалий стрес може виснажувати емоційні ресурси, роблячи людей більш схильними до відчуття страху12.

Отже, від народження або через життєві обставини ви можете мати потужну реакцію загрози. Питання в тому, чи здатні ви натомість навчитися відчувати виклик? Дослідження показують, що так.