Читать книгу Ліля. Париж. Кохання - Галина Горицька - Страница 9

Якщо описати ту кімнату, де я була, вистачить кількох слів: крихітне приміщення з круглими цегляними стінами посеред вежі найвідомішої церкви швабського пфальцграфства. Я забула вказати всього одну річ: зусібіч того приміщення стирчали пожовклі скручені сувої пергаменту – від самої підлоги аж до самісіньких сонячних променів вікон. Кімната нагадувала їжака, вивернутого колючками всередину.

– Це архів? Його ж ніби перенесено до університету?

– А ви кмітливі, – знову розплився в усмішці мій візаві й хитро усміхнувся. – Мені навіть буде якось неприємно вас розчаровувати. Може, й не варто?

Я поморщилась, намагаючись з’єднати в одне ціле всі факти, що я знала.

– Так… Собор Святого духа в Гайдельберзі. Прародич Палатинської бібліотеки. Ну як прародич… Власне, із собору ця збірка епохи Відродження й почалася. В 1430-му, якщо вірити джерелам, курфюрст Людвіг ІІІ заснував так звану шрифтову бібліотеку прямо в соборі, бо в ньому було добре освітлення для читання. А потім вже його наступник, знову ж таки, якщо вірити джерелам, Отто Генріх у 1550-х об’єднав цю збірку з колекціями свого замку, я так розумію – приватною і бібліотекою університету?

– Так. Саме так! Замкова бібліотека, ви розумієте, це не якась там соборна бібліотека Курпфальцу, а всього тільки…

– Бібліотека чого? Що таке Крпфаальц? Чи як він там?

Ентузіазм у мого співрозмовника відразу згас. Здається, він зрозумів, що розмова зі мною буде не на рівних, а, швидше, за системою «наставник – телепень». Швабець підняв брови й тяжко видихнув, роздивляючись свої складені на грудях руки й обмізковуючи, з чого ж почати.

– Спочатку я маю пояснити систему архівів Німеччини – нарешті проказав він уже зовсім іншим, холодним, тоном. А трохи згодом додав м’якіше: – Якщо вже так склалося, що ви піднялися зі мною до башти.

Я кивнула в знак розуміння. Швабець тяжко зітхнув, готуючись до розлогого пояснення:

– Тож… Особливості розвитку архівної справи в нас визначалися особливостями історії і, перш за все, тривалою політичною роздробленістю. Створена в Середньовіччі з роздроблених германських племен Священна Римська Імперія так і не стала централізованою державою, а конгломератом різнорідних політичних організмів, з яких кожен жив своїм окремим життям.

– Як отой ваш Курпфальц?

– Так, але дослухайте до кінця.

– Імперія не мала централізованого апарату керування, й тому не було передумов для складання великих архівів загальноімперського значення. Архіви самих імператорів відкладали у їх фамільні династичні архіви й родові замки. Ось як у Гайдельберґа. А архіви окремих імперських установ були розпорошені по різних містах. Найбільш значущу роль відігравали архіви імперського суду й імперської ради, але і вони не були сконцентровані в одному місці, а зберігалися в архівах кількох міст. Таким чином, імперія не залишила по собі значної архівної спадщини. Розумієте?

– Тобто джерела непевні, і ви мені не можете стовідсотково сказати, чи моя прародичка була королівною в цьому замку, чи ні?

– Загалом ви маєте рацію. Однак я цим хотів донести до вас інше: взнати достеменно, чи в 1407 році на березі Неккару з’явилася ваша прародичка, – не вдасться. Ось я про що.

– Вона «не з’явилася» нізвідкіля й не стала пересічною громадянкою міста. Вона була королевою, згідно з моїми архівами.

Я відчула, що німець втрачає терплячість.

– Однак загальновідомо, що в той час у замку правив Рупхерт Третій. І в нього була зовсім інша дружина – Елізабет. Походила вона зі знатної німецької швабської династії Гогенцоллернів із бургграфства Нюрнбергського, а не з Ірландії, котра на той час…, кхм-кхм, знаєте що, не була в періоді свого розквіту? Це так, до слова. Але кому я це розповідаю? – він зиркнув на мене невдоволено. – Ви ж навіть не знаєте, що таке Курпфальц.

– Гаразд, я багато чого не знаю про історію Німеччини, але де в чому ви помиляєтесь. Мені не забракло клепок знайти короля Німеччини Рупхерта з династії Віттельсбахів, котрий, згідно з офіційними джерелами, одружився з Елізабет у 1374-му здається, чи не так? – Я також досить вороже й зле кинула погляд на свого співбесідника. – А потім коронацію в 1401 році він святкував в Августинському монастирі, а не в Гайдельберзькому замку, бо вважав його замалим і для самого святкування, і для розташування свого двору. То, може, в цьому замку тоді був інший король? І моя родичка правила там за королеву? Якщо вже всі ваші німецькі архіви такі розпорошені… А навкруги тоді був суцільний розбрат і точилися постійні війни та баталії з метою захопити чиюсь землю. І напевно ви нічого мені сказати не можете – одні тільки здогадки та якісь куці уривки інформації з архівів.

– Що ж… – розвів руками шваб, що вже закипав від мого нахабства. – Якісь оті «куці», як ви їх називаєте, куски інформації вам відкопати вдалося. А чи змогли ви її зібрати до купи? Прошу, ну напружте свої мізки. Наприклад, чому це Рупхерту заманулося вертатись й Гайдельберзький замок? Адже, ставши королем Німеччини в тому самому 1401-му, він міг обрати й більший замок? Чи не так?

– Що ж… Я не знаю цього. Я не історик.

– Отож бо й воно, Ви – ні, а я – так, – за цими словами, котрі, напевне, мусили продемонструвати мені його перевагу над собою, німець розплився в посмішці й, трохи заспокоївшись, вів далі. – І, мушу зазначити, мене тішить ваша цікавість історією мого міста. Однак тільки історик може скласти до купи всі уривчасті факти із самих різних джерел і не понапридумувати купу того, що йому вигідно тільки через те, що є прогалини в історичних джерелах. А хочу наголосити – історичних! Відсікти непевні дані, проаналізувати сумнівні, і, нарешті, створити цілісну картину світу. Ви мене взагалі розумієте? Як у вас з англійською?