Читать книгу Пер Ґінт - Генрик Ибсен - Страница 13

Пер Ґінт лежить сонний під хатою.

Пер Ґінт:

(пробуджується, тьмяно, непритомно роззирається навкруг себе. Спльовує)

Як смачно б з’ївся солений селедець!

(Знову спльовує; раптом побачив Гельгу, яка йде і несе кошик із харчами)

Мала! Ти ж відкіля забрела до мене?

Гельга: Сольвейґа…

Пер Ґінт: Й вона тут?

Гельга: Он там із краю хати.

Пер Ґінт: (швидко підводиться)

Сольвейґа: (за хатою)

Не зближуйсь до мене, бо буду кричати!

Пер Ґінт: (зупиняється)

Боїшся, що чари розвію дівочі?

Сольвейґа: Соромся!

Пер Ґінт: А знаєш, де був я поночі?

Знай – Доврська царівна в мені закохалась.

Сольвейґа: Дзвонили по тобі. Як добре це сталось.

Пер Ґінт: Яка ж тут для мене у тім допомога?

Що кажеш?

Гельга: Сольвейґа тікає, що змога.

(Біжить за нею)

Зажди!

Пер Ґінт: (ловить Гельгу за руку)

Подивися, це срібло палене

Дістанеш, як тільки промовиш за мене.

Гельга: Пусти мене.

Пер Ґінт: Маєш, візьми це з собою.

Гельга: Я мушу! Боюся! Он кошик з їжою.

Пер Ґінт: Спасибі… як тільки…

(відпускає її ніжно) Дитятко пещене,

Проси її люба, хай тямить на мене…