Читать книгу Пер Ґінт - Генрик Ибсен - Страница 14

У глибині смерекового лісу. Сіра, осіння днина. Сніг.

Пер Ґінт: (підрубуючи високу смереку з покрученим гіллям)

Ну й тугий ти діду! Та що ж – нема ради

Від моїх ударів хитнешся і впадеш!

(Рубає знову)

Хоч вбрав ти на себе панцир сталевий,

Та трісне він в моїх ударів огні,

Даремне ти грозиш руками мені,

Трясешся в досади! Йди спати старий!

(Раптом замовкає)

Ну й тю ж тобі дурню в горячці! Це ж пень,

Ніяка потвора закована в сталь,

Це ж проста смерека! Змарнований день,

Змарнована праця на мрії! Як жаль!

Найвища пора вже на розум! Доволі

Ходить по безпуттям й миляні баньки

Пускати, як хлопчики замкнені в школі;

Баніт[17] ти ж бездомний, довкола ж – пеньки!

(Якийсь час завзято рубає)

Баніт. Ну і добре. Ні одна матуся

За стіл не попросить. Ти сам погодуйся,

Як їсти захочеш. Мудруй собі сам:

Злови, що в потоці чи в лісі, зрубай

Ялицю й багаття клади й заживай

Печеню чи юшку без солі та круп.

Захочеш убратись – цапа обідри;

Сховатись від вітру – збудуй собі дім

Зігнувшися вдвоє тягни на будову

Смереки, що сам їх із віг повалиш…

(Опускає сокиру й замислюється)

Будівля, мов казка! Когут на вежі

Здалека блищатиме в сонцю яснім;

Причілки одягну в різьблені окраси

З морських русалок із риб’ячим хвостом.

Бронзові задвої, мосяжні замки,

А вікна криштальним заблиснуть огнем,

Ну й дертимуть роти дурні мужики,

Як глянуть з долини на Перів терем!

(Сміється гірко)

І знову ті мрії! Хіба ж ти забув,

Що долі твоєї не криє закон?

Досить з тебе буде марної хижини,

Як голову схочеш покласти на сон.

(Рубає з новою силою)

Ну, врешті хитнувся! Ударю ще раз

І впадеш, як довгий, аж бір загуде!

(Ялиця падає. Пер Ґінт береться очищувати її від гілок. Нараз спиняється з піднятою сокирою)

Та хто це за мною крадеться слідком,

Це Гегштадт на мене заставу веде…

(Ховається за дерево і виглядає зі схованки)

Один тільки хлопець! Наляканий вбіг,

Оглянувсь довкола… Несе під полою

Мов серп. Він кулак затискає – тепер

Бере серп в долоню – махнув ним – мій Боже!

Відтяв собі палець – цілий обтяв палець!

Кров бухнула з нього – закутав у шматку…

(Підводиться)

З ума зійшов! Палець відтяти без жалю.

І хто ж його мусив до цього? Дурак!

Та гов, я вже знаю, в чім діло – в рекрути

Тягли його – кликав король на війну,

Та він волів палець зовсім відчахнути

І дома остатись. Ну справді козак!

Одначе – на віки позбутися пальця?

Бажати, подумать, так, навіть хотіти,

Одначе – зробити? Цього не пійму.

Потрясає головою й береться знову до роботи.