Читать книгу Пер Ґінт - Генрик Ибсен - Страница 5

Обійстя в Гегштадті. На задньому плані хата, багато гостей. На толоці завзято гуляють. Музика сидить на столі. Кухар стоїть на порозі. По двору метушаться куховарки. Тут і там сидять старші люди й балакають.

Жінка: (сідає на ослін до гурт)

Що ж – дівка? Боже! Похимерить трохи

А далі кине. Суджені усі так.

Кухар: (підходить до другого гурту)

Свіженьке пиво! Пийте, гості любі!

Чоловік: Ти дуже щедрий!

Парубок: (до музики, переводить дівчину за руку)

Жаль скрипок чи смика?!

Дівчина: Заграй, най гори сколихне музика!

Дівчата: (довкруги парубка, що тануює)

Ну й скочив бісом! Ноги, мов пружина!

Парубок: (танцюючи)

До стін далеко, дальше ще до стелі.

Жених: (скривлений підходить до батька, що розмовляє з іншими й тягне його за полу)

Вона не хоче. Вперлася й не хоче…

Батько: Не хоче?

Жених: Двері від нутра заперла…

Батько: То треба ключ знайти і отворити!

Жених: А де ж я найду ключ?

Батько: Балакай з дурнем!

(повертається до інших, жених біжить через двір)

Парубок: (вибігає з двору)

Агей, дівчата! Чимраз веселійте –

Іде Пер Ґінт!

Коваль: (що саме надійшов) А хто ж його просив?

Кухар: Ніхто (іде в хату).

Коваль: (до дівчат) Як прийде, то ви ні чичирк!

Дівчина: (до другої)

Прикиньмось, наче ми його й не знаєм!

Пер Ґінт: (входить розпалений, повен життя, стає серед двору і плеще в долоні)

Котра з вас краще всіх дівчат гуляє?

Дівчина: (до якої Пер підходить)

Я – ні.

Друга дівчина: (так само)

Я теж ні.

Третя: Я? Нізащо у світі.

Пер Ґінт: (до четвертої)

Ходи хоч ти, нім краща навинеться.

Дівчина: (відвертається)

Часу не маю.

Пер Ґінт: (до п’ятої) То хоч ти ходи!

Дівчина: (збирається йти)

Додому мушу…

Пер Ґінт: Як? Тепер до дому?

Коваль: (пів голосом до Пера)

А глянь, гуляв зі старим…

Пер Ґінт: (повертається до одного зі старших)

Гей, бадю!

Котра з дівчат свобідна ще?

Мужчина: Шукай!

Пер Ґінт раптом тихне; загуканий, стривожений дивиться на людей довкруж. Усі дивляться на нього, але ніхто не обзивається. Він наближується до другого гурту. Але, куди він не підійде, там розмова тихне, як тільки відвернеться – усі сміються йому вслід.

Пер Ґінт: (до себе)

Думки мов стріли, а слова мов змії

Печуть мене; очі палить це презирство!

Пригинцем іде повз тин. Сольвейга з малою Гельгою входять на подвір’я разом зі своїми батьками

Один мужчина: (до другого, поблизу Пер Ґінта)

Сторонські люди.

Другий: Ті, що там?

Перший: Із заходу.

Пер Ґінт: (заступає дорогу тим, що прийшли, показує на Сольвейгу й питається її батька)

Чи можна брати дочку твою гуляти?

Мужчина: (лагідним голосом)

Охоче, тільки мушу привітати,

Як звичай каже, господарів хати.

(Ідуть у хату)

Кухар: (подає Пер Ґінтові чарку)

Коли прийшов, то випий на здоров’я.

Пер Ґінт: (не перестаючи дивитися за новими гістьми)

Спасибіг, пити не прийшов. Спасибіг.

Кухар: (відходить. Пер Ґінт дивиться на хату й усміхається)

Така невинна, чиста, наче ангел!

А як вона спустила погляд вниз,

За плахту мами держучись, в руках

У неї бачу молитовник. Нуко,

Погляну зблизька!

(Хоче йти в хату)

Парубок: (виходить із кількома іншими з хати)

Гей, Пер! Додому йдеш і не гулявши?

Пер Ґінт: Не йду додому.

Парубок: Так чого ж тікаєш?

(Бере його за плечі, щоб повернути кругом)

Пер Ґінт: Іди до чорта!

Парубок: О, Коваля боїшся?

Пер Ґінт: Його боятись?

Парубок: А – забава в Люнді?

(Парубки сміються і йдуть туди, де танцюють)

Сольвейга: (на порозі)

То ти просив піти гулять з тобою?

Пер Ґінт: А що! Ти й досі не рішила справи?

(Бере її за руку)

Ходи!

Сольвейга: Не довго тільки, бо матуся

Казали хвильку погулять, тай годі.

Пер Ґінт: Матуся, справді? Ти хіба торішня?

Сольвейга: Смієшся з мене?

Пер Ґінт: Як же не сміятись?

Сольвейга: В маю я вперше приняла причастя.

Пер Ґінт: А як же ж звешся?

Сольвейга: Сольвейґа звусь, а ти?

Пер Ґінт: Пер Ґінт.

Сольвейга: (висовує руку) О, Боже!

Пер Ґінт: Що таке – злякалась?

Сольвейга: Зовсім ні, тільки підв’язка стиснула.

(Відходить від нього)

Жених: (тягне свою маму за спідницю)

Вона не хоче, мамо…

Мати: Що не хоче?

Жених: Не хоче!

Мати: Що ж бо?

Жених: Отворить комори.

Батько: (роздратований, шпиком)

Тебе би в стайню затворить! Ти, осле!

Мати: Покинь, це вже унадиться якось.

Усі йдуть вглибину.

Парубок:

(що вертається з майдану із цілою юрбою товаришів)

Позволь горілки чарку, Пер!

Пер Ґінт: Спасибіг.

Парубок: Один ковток.

Пер Ґінт: (дивиться на нього з-під лоба)

Давай, нехай стрібую!

Другий: Моя ж хіба горілка гірша тої?

Пер Ґінт: Спасибіг, годі!

Той сам: З двох чарок не впадеш.

Стрібуй, що добра.

Пер Ґінт: Що ж, давай краплинку!

(П’є знову)

Дівчина: (пів голосом) Ходімо відсіля.

Пер Ґінт: Що, боїшся Пера?

Третій: А хто тебе би, Пере, не боявся?

Четвертий: Того! На Люнді бачили, що вмієш!

Пер Ґінт: Коли озлюся, то зумію краще!

Перший: (нишком) Тепер він в сосі.

Інші парубки: (навкруж Пера) Вичисли – що вмієш!

Пер Ґінт: Лишім на завтра!

Другі: Не завадить нині.

Дівчина: Ти знаєш чари?

Пер Ґінт: Вмію визвать чорта!

Мужчина: Зайняття знала це моя бабуня.

Пер Ґінт: Брехня! Відкіля? Рад би я почути!

Замкнув я чорта раз в лушпі горіха,

Яку червак продовбав.

Дехто: (сміючись) Це вже чули.

Пер Ґінт: А як він там вищав, скиглів,

За волю царства всі мені давав.

Парубок: Та мусів лізти хоч-не-хоч в горіх!

Пер Ґінт: А так, що мусів. Я заткав діру,

А він, як вискне, як заплаче з люти!

Дівчина: Ну, прошу, прошу – чи то може бути?

Пер Ґінт: Скиглів, немов нашпилена оса.

Дівчина: Ну й де ж він дівся? Чи іще в орісі?

Пер Ґінт: Та де там! Вже пігнав світами.

Той чорт і винен, що від того часу.

Мене Аслак на очі не терпить.

Парубок: Яким же ж чином?

Пер Ґінт: Я пішов до нього

Й кажу: розбий мені того горіха;

Я зараз – каже, та звичайно – в нього

Немає діла без кливця й клепала…

Голос: (з гурту) Убив чортяку?

Пер Ґінт: Ні, не вбив, а тільки

Потяг оріх на клепало й розбив.

Та заки молот вспів вгору підняти,

То чорт, мов вихор огняний, зірвався,

Пробив стіну і кришу та й пропав.

Дехто: А що ж коваль?

Пер Ґінт: Стояв, рознявши рота,

Немов святий в іконі. З того часу

Мене на очі не терпить! Їй богу!

(Усі сміються)

Дехто: Це добре було.

Другі: Краща з небилиць.

Пер Ґінт: А, може, я це видумав?

Мужчина: Ти – ні!

Усе те чули ми не раз уже, Пере.

Пер Ґінт: Брехня! Це справді трапилось мені!

Мужчина: Як все.

Пер Ґінт: А хто з вас їздить по повітрі,

Й стремен не згубить? Вмію не одно!

(Усі сміються)

Один з гурту: Пер – їдь по небі!

Інші: Зразу все повірим!

Пер Ґінт: З огнем не грайтесь, а то в мить зірвуся,

Неначе вихор, й полечу над хмари,

Цілий округ до ніг моїх припаде!

Старший чоловік: Зійшов вже з глуздів.

Другий: От дурний баран.

Третій: Хвалько.

Четвертий: Брехун!.

Пер Ґінт: Ну-ну! Пождіть!

Чоловік: (п’яний) Підломим крильця! Не буяй високо!

Інші: Згарбуєм шкуру й підіб’єм око.

(Гурт розходиться. Старші йдуть, глибоко обурені, молодші жартують і сміються)

Жених: (підходить близько до Пера)

Ти вмієш, Пере, їздити по небі?

Пер Ґінт: А що ж! Як хочеш – прожогом чи в трап?

Жених: І маєш плащ, що робить невидимим?

Пер Ґінт: Шапку-невидку, кажеш, певне, маю.

(Відвертається від нього. Сольвейга іде крізь подвір’я й веде Гельгу за руку)

То ти, Сольвейго? Гарно, що прийшла.

(Бере її за руку)

Тепер підемо погулять, не правда?

Сольвейґа: Пусти!

Пер Ґінт: Чому ж бо?

Сольвейґа: Дикий ти, мов кінь.

Пер Ґінт: Хіба ж то рен не дикий перед літом?

Не будь же горда і ходи зі мною.

Сольвейга: (бере руку назад)

Не можу.

Пер Ґінт: Справді?

Сольвейґа: Ти зовсім підпитий.

(Іде з Гельгою геть)

Пер Ґінт: Узяв би ніж і різав до одного!

Жених: (торкає його ліктем)

А, може б, ти один мені поміг?

Пер Ґінт: До Інгрид хочеш? Де ж вона?

Жених: В коморі,

Пер Ґінт: Так-так… Мені б ти небо отворив…

Жених: Не міг би ти піти собі до чорта?

Пер Ґінт:

(раптом його осяйнула думка, говорить тихо, сильно)

Вона в коморі!

(Наближується до Сольвейги)

Ах, ті очі вені!

(Сольвейга хоче йти, але Пер заступає їй дорогу)

Боїшся, може, що я мов бурлака?

Сольвейга: (швидко) Ні, ні, ти справді так не виглядаєш.

Пер Ґінт: Я, правда, трохи вийшов з рівноваги,

Та це було з досади тим, що ти

Мене пошила в дурні. Ну – ходім!

Сольвейга: Не можу, Пере, може, й проти волі…

Пер Ґінт: Кого ж боїшся?

Сольвейга: Батька.

Пер Ґінт: Чистий сміх!

Твій батько певне з-поміж тих,

Що уха вниз спускають раз у раз.

Сольвейга: Не знаю, що сказать тобі на це…

Пер Ґінт: Бо ви сектанти всі, молитвотреби,

Твій батько, мати, може, навіть ти.

Чого ж ти вмовкла?

Сольвейга: Дай мені спокій!

Пер Ґінт: О, ні!

(Приглушеним, але сильним і грізним голосом)

Я в троля замінюсь страшного

І прийду в опівніч до ліжка твойого.

Як вчуєш, що драпає щось, то не думай,

Що кітка, а знай, що це я –

Кров вип’ю, ввійшовши, мов змора, у дім,

А Гельгу з кістками і косами з’їм!

Бо знать тобі треба, що я вовкулак –

Кусатиму в руки і плечі, мов рак.

(Раптом міняє голос і благає)

Гуляй зі мною, Сольвейг!

Сольвейга: (сумно глянувши на нього) Ти недобрий!

(Іде в хату)

Жених: (знову вертається)

Корову дарую за поміч…

Пер Ґінт: Гаразд!

Пропадають за хатою. Тієї самої миті з майдану виходить юрба народу, більшість п’яних. Крик і замішання. Сольвейга, Гельга та її батьки стають з іншими старшими людьми на порозі хати)

Кухар: (до коваля, що йде на чолі юрби)

Не зачіпай!

Коваль: (скидає куртан) Поміримось на клуби!

Пер Ґінт чи Аслак – хтось з обох тут ляже.

Дехто: Нехай скубуться!

Другі: Хай розчешуть чуби!

Коваль: Язик напутав, а п’ястук розв’яже!

Батько Сольвейги: Гамуйтесь, дядьку!

Гельга: (до матері) Битимуть Пер Ґінта?

Парубок: Не краще з Пером гратися, чим битись?

Другий парубок: Плювати йому в вічі!

Третій: Нагнати з подвір’я!

Четвертий: Нумо до діла!

Коваль: (відкидає куртан) Давай сюди звіря!

Мати: (до Сольвейги) А бачиш, яку він тут має шанобу?

Оза: (вбігає з патиком у руці)

Де син мій подівся? Ох дам йому бобу!

Аж руки в мене до бійки трясуться.

Коваль: (закочує рукави)

Для шкури такої – той бучок – стеблина!

Дехто: Придасть йому чосу коваль!

Другі: О, погладить!

Коваль: (попльовує в руки й дивиться на Озу) Розрадить.

Оза: Ви Пера бити хочете? Ану!

Є в мене кігті й зуби! Як затну…

Ах, де він?

(Кличе на весь майдан)

Пере!

Жених: (вбігає задиханий)

Все, усе пропало! Мамунцю, татку!

Батько: Що ж знову?

Жених: Пер Ґінт…

Оза: (кричить) Убили Пера ви, чи що? Кажіть!

Жених: Не вбили. Гляньте – ось він на горі!

Дехто: Разом із нею!

Оза: (випускає з рук патик) Пройдисвіт!

Коваль: (мов упав з неба) Дереться

Поперек кручі і не зломить шиї.

Жених: (плаче)

Несе собі дівку, мов вовк барана!

Оза: (погрожує вгору)

А впав би ти відтам!

(кричить у страху)

Ступай зосторожна!

Господар: (вибігає простоволосий, блідий від люті)

Я лоб йому зірву за цю самоволю!

Оза: Скарай мене, Боже, як я вам позволю!