Читать книгу Пер Ґінт - Генрик Ибсен - Страница 7

Біля гірського озера. Земля довкола м’яка, болотяна. Наближається буря. Оза у відчаї кличе й оглядається довкруж. Сольвейга насилу встигає за нею. Її батьки й Гельга йдуть трохи далі від них.

Оза: (махає руками і рве на собі волосся)

Усе проти мене гуртом сприсяглося:

Діброви, гори, озера і ріки,

Шляхи його губляться в мряці,

Скеля упасти на нього готова.

Люде ж, о люде, нехай би піймала,

Було би по ньому! Та я нізавіщо

Не дам його – вирву з обнять самій смерті!

(Звертається до Сольвейги)

І як же не дивно? Це справді мій син,

Що вмів лиш грозити й плести теревені,

Що вмів попід хмари гуляти на рені,

Язиком до неба сягати з долин?

Той сам… І не знаю – радіти чи плакать?…

Удвоє ми з Пером недолі зазнали –

Бо знать тобі треба, що муж був пияк,

По селах ганявся, строїв небилиці,

Котилися гроші, неначе з криниці,

Я ж радити в горю не вміла ніяк.

Удвох ми із Пером трималися хати

Й старались як-небудь журбу розганяти,

Боротись з судьбою не було в нас сил,

Поглянуть їй в вічі не було відваги,

А всякому треба потіхи, розваги,

Як рибі водиці, а пташечці крил.

Один її найде у чарці, а другий

Шукає – чим міг би себе обмануть.

І ми розважали себе казочками

Про князів, царівен, про кляті клади,

Про тролів триглавих, страшних вовкулаків,

Докіль не до краю дійшли. Хто б подумав,

Що хлопцю не зійдуть казки ці від ума?

(Знову перелякано)

Гу, що за гомін? Троль чи лісовик!

Пер! Пер! Це він – це хлопця мого

крик!

Вибігає на горбок й дивиться крізь озеро в далечінь. Батьки Сольвейги й Гельга приєднуються до неї.

Оза: Живого духа довкруги нема.

Чоловік: (вдумливо) Це зле для його.

Оза: (крізь плач) Зблукана овечка.

Чоловік: (лагідно потакує) Пропаща.

Оза: Ні! Цього ви не кажіть,

Він парень годен! Другий би радів.

Чоловік: Безглузда!

Оза: Хай безглузда я для тебе,

Та хлопця мого ображать не смій!

Чоловік: (ще більш понуро з лагідним поглядом)

Твій син пропащий. Камінь в нім, не серце.

Оза: (перелякано)

Не вірте! Бог не є такий жорстокий!

Чоловік: А вмів би він спокутувать гріхи!

Оза: (палко) Ні. Та він вмів їздити по небі.

Жінка: Бог з вами!

Чоловік: Що ви кажете?

Оза: Нехай!

Та знайте – син мій гори переборе,

Нехай лиш тільки вибесь з колодок!

Чоловік: Колись його побачиш на гіллі.

Оза: (кричить) Сохрань нас, Боже!

Чоловік: Кат його, як всилить,

То каяття його униз похилить.

Оза: (приголомшена)

Ви з горя мого смієтесь! Ходімте!

Чоловік: Ходім спасати грішну душу!

Оза: Коли в багні він – витягнем на сушу!

Як в силі тролів – вдаримо у дзвони.

Чоловік: Гм. Тут доріжка.

Оза: Хай вас Бог хоронить

За вашу ласку.

Чоловік: Діло християн.

Оза: Значиться – решта, це самі погани?

Ніхто зі мною не хотів іти.

Чоловік: Задобре знають твого сина.

Оза: Так!

Занадто виріс понад їх хребти.

(Заломлює руки)

Подумайте – життя його на карті!

Чоловік: Здається – стежка.

Оза: Нуко, приспішим!

Чоловік: На полонині можем розійтися.

(Він і його жінка йдуть попереду)

Сольвейга: (до Ози)

Будь ласка, тітко, оповідж…

Оза: (обтирає очі від сліз) Про сина?

Сольвейга: Усе дочиста оповідж про його.

Оза: (усміхається й одразу підіймає голову)

Усе? Ти б дуже натомила уха.

Сольвейга: Ні, ні! Я рада хоч до смерті слухать!