Читать книгу Пер Ґінт - Генрик Ибсен - Страница 9

У горах Ронду. Захід сонця. Сніжні верхи осяяні загравою.

Пер Ґінт: (входить у похміллі)

Воздушний замок над замком

У хмари здійнявся з долин,

Гей, зупинися! Даремне –

Гине в синяві вершин.

Півень тріпонеться з башти

Наче зібрався тікать,

Все суятиться довкола,

Годі думки позбирать.

Дивне, страхітне коріння

З скельної лізе стіни,

Це лицарі – журавлині;

Далі пропали й вони…

Наче чарівна веселка

Мозок озарює мій,

Ген розхиталися дзвони –

Плачуть по любці моїй.

Сон це чи ява – хто скаже,

Я у крузі огнянім…

Як проломатися з нього,

Хто затворив мене в нім?

(Падає на землю)

Дика погоня на рені,

Хто б то повірив тобі –

Там поміж небом землею,

Пірваннє дівки в юрбі…

Нічка ціла коло чарки

З трьома кохання без шор

Геть потьмарився мій розум,

Тролі вилазять із нор.

(Довго дивиться вдалечінь)

Пара вірлів десь клекоче,

Гуси пливуть в далині,

Я ж мов дурак безпорадний

Тону по шию в багні.

(Підскакує)

Гей, полетів би з вірлами

Вихром сповитий, в жарі

Сонцем чоло осмалив би

Тисячі миль від землі!..

Якби коня де допасти,

Гнатись вперед на простріл,

Морем в човні перекрастись,

Взяти англійський престіл!

Хто це – дівчата зібрались?

Діло мені не до вас,

Ждете в долині даремне!

Впрочім… я вернувсь ще раз.

Що це? Вірли полетіли

Мов заворожені ким?

Он підіймаються вежі

З долу до неба мов дим…

З хмар і обривів палата,

Цитьте, це Ґінтовий дім.

Двері і вікна наостіж,

Радість вселилася в нім.

Виє з похмілля громада,

Піп б’є о стелю склянки,

Капітан луска свічада,

Служба розносить збанки.

Грають музики завзято.

Мамочко, цить, не воркоч!

Ґінт не числиться у свято,

Славу пожнеш хоч-не-хоч.

Чуєш, як гамір піднявся,

Гості гукають – де Пер?

Капітан п’є на здоров’я,

Піп краснословить тепер.

Сміло йди Пере в господу,

Розум твій славлять всі враз –

Славного Пере ти роду

Й будеш великим ще разі

Скаче вперед, але вдарившись носом об скельний виступ, паде й лежить без руху.