Читать книгу Таємничий острів - Жюль Верн, Жуль Верн - Страница 5

Обладнання Комина. – Як добути вогонь. – Коробка сірників. – Повернення Спілета і Наба. – Єдиний сірник. – Вогнище. – Перша вечеря. – Ночівля на суходолі.

Щойно розвантажили пліт, Пенкроф заходився пристосовувати Комин під житло. Для цього він за допомогою піску, уламків скель, гілок та мокрої глини перегородив коридор, у якому гуляв наскрізний вітер. Тепер Комин був поділений на три-чотири помешкання, якщо так можна назвати темні лігва, що, мабуть, не задовольнили б навіть звіра. Але головне – там було сухо, а в центральній кімнаті можна було навіть стояти на повен зріст; чистий пісок вкривав долівку. Поки не знайдуть нічого кращого, вирішили пожити тут.

– Тепер наші друзі можуть повертатися, – сказав Пенкроф після завершення роботи. – Притулок готовий!

Залишалося тільки скласти з каміння пічку і приготувати вечерю. Це було неважко. Для цього придалися широкі плескаті брили, з яких у першому коридорі ліворуч злагодили непогану пічку. Тепло від неї мало обігрівати усі кімнати.

– У тебе є сірники? – спитав Герберт Пенкрофа.

– Авжеж, – відповів моряк. – Що б ми робили без сірників!

– Ну, ми могли б добути вогонь, як дикуни, тручи два дерев’яні цурпалки один об один.

– Що ж, мій хлопчику, спробуй! Подивимося, чи вийде в тебе що-небудь, окрім роздертих до крові рук.

– Але цей простий спосіб дуже поширений на островах Тихого океану.

– Згоден, – сказав моряк, – та думаю, що дикуни мають до цього особливий хист, та й дерево вони беруть не будь-яке. Я кілька разів безуспішно намагався добути вогонь таким способом і рішуче віддаю перевагу сірникам! До речі, де ж вони?

Пенкроф заходився обмацувати кишені в пошуках коробки із сірниками, з якою він, запеклий курець, ніколи не розлучався. Але її не було. Обдивившись іще раз усі кишені, він, нарешті, змушений був визнати, що коробка зникла.

– От халепа! – мовив він, розгублено дивлячись на товариша. – Я загубив сірники. Скажи, Герберте, чи немає у тебе сірників чи хоча б кресала?

– Ні, Пенкрофе!

Пенкроф похмуро мовчав. Він навіть не намагався приховати своєї досади. Герберт спробував утішити його:

– Можливо, у Наба, Сайруса Сміта або Ґедеона Спілета є сірники.

– Навряд, – відповів моряк, похитавши головою. – Наб і містер Сміт не палять, а Ґедеон Спілет, той, мабуть, викинув за борт гондоли все, опріч свого записника.

Так чи так, а до повернення Наба і кореспондента їм нічого не залишалося, як харчуватися сирими яйцями та черепашками.

Близько шостої години вечора, коли сонце вже сховалося за скелі, Герберт побачив Ґедеона Спілета і Наба. Вони поверталися вдвох. У юнака тужливо стислося серце. Погані передчуття моряка справдилися: Сайруса Сміта знайти не вдалося.

Кореспондент підійшов і всівся на уламок скелі. Утомлений і голодний, він не мав сил говорити. Набові очі, червоні й набряклі від сліз, красномовно свідчили, що він утратив останню надію.

Герберт запропонував кореспондентові й Набу по жмені черепашок. Проте убитий горем Наб, хоча від самого ранку не мав і ріски в роті, відмовився від їжі. Зате Ґедеон Спілет жадібно накинувся на молюсків, а попоївши, улігся на пісок біля підніжжя скелі. Він був страшенно виснажений, утім спокійний. Герберт підійшов до нього і сказав:

– Ми знайшли притулок, де ви можете відпочити краще, ніж тут. Скоро зовсім смеркне. Ходімо, вам потрібен відпочинок. Завтра ми подумаємо, що робити далі.

Кореспондент слухняно підвівся і побрів за юнаком до Комина, але його зупинив Пенкроф і, ніби між іншим, поцікавився:

– Чи немає часом у вас сірника, містере Спілет?

Кореспондент пошпортався в кишенях, але нічого не знайшов і сказав, що, мабуть, викинув сірники.

Тоді моряк спитав про те саме Наба, відповідь якого також була невтішною.

– Ет, прокляття! – вилаявся моряк й аж плюнув спересердя.

– Ех! – вигукнув Наб. – Якби тут був мій хазяїн, він зумів би зарадити лихові.

Невдахи-повітроплавці тільки сумно перезирнулися і замовкли. Першим мовчанку порушив Герберт.

– Містере Спілет, – звернувся він до кореспондента, – ви ж курець і завжди маєте при собі сірники! Можливо, ви погано шукали? Прошу вас, пошукайте ретельніше! Нам вистачить і одного сірника!

Кореспондент ще раз понишпорив в усіх кишенях: штанів, жилета, сюртука, пальта – і несподівано, на превелику радість Пенкрофа і на своє глибоке здивування, намацав сірник, що застряг за підкладкою жилета.

– Один сірник! – вигукнув Пенкроф. – Для нас зараз це як цілий сірниковий склад!

Моряк спершу пересвідчився, що сірник сухий, а потім сказав:

– Ще хоча б клаптик паперу!

– Візьміть, – несміливо сказав Ґедеон Спілет, вириваючи аркушик зі свого записника.

Пенкроф згорнув папірець ріжком і встромив його в купу моху та сухого листя, складену під хмизом так, щоб повітря мало до неї вільний доступ. Потім він узяв шорсткуватий камінець, ретельно потер його і, стримуючи серцебиття і дихання, легенько черкнув об камінець сірником. Сірник не спалахнув. Мабуть, Пенкроф, боячись обдерти сірчану головку, недостатньо сильно тернув нею.

– Не можу, – зізнався він. – У мене рука тремтить!

І він передав сірник Гербертові. Хлопчина, здається, ніколи в житті так не хвилювався. Його серце скажено калатало. Проте він рішуче чиркнув сірником об камінець. Почувся тріск, і враз спалахнув слабенький вогник. Герберт потримав сірник голівкою вниз, щоб дати йому розгорітися, і підпалив папірець. За кілька хвилин у Комині палало яскраве вогнище.

– Нарешті! – зрадів Пенкроф. – Я аж спітнів від хвилювання! Тепер легко підтримувати вогонь постійно, достатньо завжди залишати трохи приску під золою. Дров у нас скільки завгодно, треба тільки пильнувати за вогнем.

Щойно вогнище розгорілося, Пенкроф заходився готувати вечерю на новій пічці. Герберт приніс дві дюжини голубиних яєць, і хоча моряк страшенно пишався тим, що знає п’ятдесят два способи їх приготування, довелося просто запекти їх у гарячому попелі. Яйця були готові за кілька хвилин, і горопашні мандрівники сіли до першої своєї вечері на новій землі.

Попоївши, Герберт одразу ліг спати. Кореспондент «Нью-Йорк ґеральд» почав був занотовувати до записника всі події дня, але скоро і його здолала втома. Моряк усю ніч пантрував біля багаття і підкидав дрова. І тільки невтішний Наб не залишився в Комині. Згорьований хлопець до світанку блукав берегом, кличучи свого зниклого хазяїна.

Так минула ніч на 26 березня.