Читать книгу Гендерне тяжіння: виклики та рішення - Катерина Левченко - Страница 12

Останнім часом в Україні особливої актуальності набула тема участі жінок у підтримці миру.

Я гадаю, не треба пояснювати, чому саме. На Сході нашої країни вже більше п’яти років тривають воєнні дії, розв’язані Росією.

Українські жінки на передовій війни. Жінки, що тримають зброю. Жінки-волонтерки з гуманітарною допомогою. Лікарки та медсестри. Фронтові кухарі. Жінки й дівчата в тилу, які допомагають нашим воїнам та підтримують їх на рубежах боїв. Дружини, доньки, матері й сестри, які не дочекалися своїх рідних з цієї клятої війни.

Колись писали, що у війни не жіноче обличчя. Але це не про сучасний світ.

Але що парадоксально: дискусії навколо жіночого миротворення тривають, а подекуди й посилюються.

Особливу увагу до цієї теми привернула Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека», прийнята у 2000 році, а також суміжні з нею резолюції, які ще називають «сестринськими».

Варто зазначити, що Рада Безпеки ООН ухвалює резолюції з важливих питань, які стосуються глобальної безпеки. І такі документи відображають офіційну думку або волю членів ООН.

Чому постала потреба приймати Резолюцію 1325?

На певному етапі в міжнародній спільноті посилилося розуміння того, що жінки непропорційно більшою мірою потерпають через воєнні конфлікти і водночас непропорційно меншою мірою представлені в процесах ухвалення рішень та проведення мирних перемовин. Виникла необхідність перевести таке розуміння до сфери політики та практичних дій.

Приймаючи Резолюцію 1325, Рада Безпеки ООН показала, що вважає необхідним залучати досвід жінок під час вирішення конфліктів, відновлення миру, захисту жінок від ґендерно зумовленого насильства.

Резолюція надає рекомендації як державам, так і міжнародним організаціям щодо залучення жінок до вирішення воєнних конфліктів. А саме:

– закликає держави забезпечувати більшу участь жінок на всіх рівнях ухвалення рішень у рамках національних, регіональних та міжнародних інститутів і механізмів запобігання, регулювання і розв’язання конфліктів, наполегливо закликає держави-члени розширювати свою добровільну фінансову, технічну і матеріальну підтримку зусиль із підготовки персоналу з урахуванням ґендерних аспектів, пропонує державам-членам включати надані рекомендації до національних програм підготовки військового та цивільного поліцейського персоналу, цивільного персоналу з проведення заходів щодо підтримки миру;

– закликає Генерального Секретаря ООН активізувати участь жінок на директивних рівнях у врегулюванні конфліктів і мирних процесах та призначити більше жінок на посади спеціальних представників і посланців у миротворчих місіях, польових операціях ООН, особливо серед військових спостерігачів, цивільного, поліцейського персоналу, співробітників з прав людини і гуманітарного персоналу; включення ґендерного компонента в операції з підтримання миру, там де це доречно, включаючи зусилля, що вживаються відповідними фондами і програмами; надати державам-членам матеріали, які стосуються захисту, прав та особливих потреб жінок, а також значення залучення жінок до всіх заходів з підтримки миру і миробудівництва;

– закликає всі сторони при погодженні та виконанні мирних угод застосовувати підхід, заснований на врахуванні ґендерних аспектів, зокрема:

а) особливих потреб жінок і дівчат у ході репатріації та переселення, а також у тому, що стосується реабілітації, реінтеграції та постконфліктного відновлення;

б) підтримувати заходи, спрямовані на підтримку місцевих мирних ініціатив, запропонованих жінками, та місцевих процесів урегулювання конфліктів і залучення жінок до діяльності всіх механізмів здійснення мирних переговорів;

в) заходів, що забезпечують захист і повагу прав людини щодо жінок і дівчат, особливо в тому, що стосується конституції, виборчої системи, діяльності поліції та судових органів.

Рада Безпеки ООН також закликає всі сторони в збройних конфліктах повною мірою дотримуватися міжнародно-правових норм, які застосовуються до прав і захисту жінок і дівчат, особливо тих, які є цивільними особами.

Важливими є рекомендації щодо відповідальності всіх держав за припинення беззаконня, за здійснення судового переслідування осіб, винних у геноциді, злочинах проти людства і військових злочинах, включно зі злочинами, що стосуються сексуального та інших форм насильства щодо жінок і дівчат. І у випадках, коли це можливо, передбачити, щоб на ці злочини не поширювалася дія положення про амністію26.

Такі рішення надихали.

Але треба сказати, що хоча від моменту ухвалення Резолюції 1325 минуло майже два десятиліття, ситуація з жіночим миротворенням на глобальному рівні кардинально не змінилася.

За даними Глобального дослідження щодо впровадження Резолюції 1325 «Попередження конфліктів, перехідне правосуддя, забезпечення миру»27, впродовж 1990—2010 років у світі було підписано 585 мирних договорів, і лише у 92 із них було згадано жінок.

У 17 – прямо згадано сексуальне насильство.

У 16 – включено положення про права жінок.

У 13 – передбачено посилення залучення жінок як умову реалізації договору.

У 9 договорах пропонувалися квоти або резервування місць для жінок в органах виконавчої та законодавчої влади.

У 8 договорах згадано необхідність посилення жіночих організацій та інфраструктури, яка служить жіночим потребам.

У 7 договорах наводилися специфічні механізми, завдяки яким можна зменшити рівень насильства щодо жінок, а також включення жінок і дівчат до процесів демобілізації, роззброєння та реінтеграції.

У 5 договорах ішлося про необхідність участі жінок у діяльності поліції та реформування поліції з орієнтацією на потреби жінок.

У 4 – про необхідність участі жінок у системах правосуддя.

Таким чином, лобіювання участі жінок та їхня участь на всіх етапах ведення мирних перемовин, відвернення та розв’язання конфліктів залишаються актуальними і сьогодні.

На «сестринських» резолюціях Ради Безпеки ООН, які розкривали та поглиблювали зміст Резолюції 1325, хотілося б зупинитися окремо.

Резолюція 1820 (2008 рік) засуджує сексуальне насильство як знаряддя війни і оголошує зґвалтування та інші форми сексуального насильства воєнними злочинами. Вона наголошує на посиленні запобігання ґендерно зумовленому насильству, превенції випадків насильства, які скоюють представники сил з підтримання миру (військові), та зобов’язує Генерального Секретаря ООН презентувати щорічні звіти про імплементацію Резолюції 1325.

Резолюція 1888 (2009 рік) указує місіям з підтримання миру на необхідність робити все для запобігання сексуальному насильству та реагування на нього. Вона спонукала до запровадження посади Спеціального представника з питань сексуального насильства в умовах збройного конфлікту та створення експертної групи, яка працювала над зменшенням ґендерно зумовленого насильства. Щорічні звіти визнано обов’язковими.

Резолюція 1889 (2009 рік) наголошує на необхідності розширення участі жінок у мирних процесах і на вимогах до Генерального Секретаря розробити Стратегію щодо імплементації положень Резолюції 1325 та глобальні індикатори для відстеження її реалізації. Ця «сестринська» резолюція також передбачає заснування посад радниць із захисту жінок у складі миротворчих місій.

Резолюція 1960 (2010 рік) спрямована на припинення безкарності за сексуальне насильство у збройних конфліктах. Вона закликає Генерального Секретаря «назвати й присоромити» збройні групи, які чинять сексуальне насильство, та передбачити санкції для стримування конфліктів, пов’язаних із сексуальним насильством.

Резолюцію 2106 (2013 рік) ухвалено для боротьби з безкарністю щодо сексуального насильства у збройних конфліктах і реалізації попередніх резолюцій. Вона визнає, що сексуальне насильство в конфлікті також може впливати на чоловіків і хлопчиків, на всю громаду – як травма, якої сексуальне насильство може завдати. В ній ще раз наголошувалося на необхідності швидкого реагування на випадки сексуального насильства в умовах збройних конфліктів, ішлося про створення спеціальних фондів та реабілітаційних програм для постраждалих від насильства, підкреслювалась спеціальна роль ґендерних радників, міжнародних та громадських організацій у реабілітації та превенції.

Резолюція 2122 (2013 рік) підтверджує прихильність Ради Безпеки до боротьби з сексуальним насильством в умовах збройного конфлікту і повного виконання Резолюції 1325 та інших резолюцій щодо жінок, миру і безпеки. Вона наголошує на важливості проведення регулярних консультацій із жіночими організаціями, спеціальної фінансової підтримки жіночих ініціатив, активної та рівної участі жінок у процесах виборів.

Відзначаючи 15-ту річницю Резолюції 1325, Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію 2242 (2019 рік). Її присвячено питанням відповідальності та участі чоловіків і хлопців у залученні жінок до вирішення питань встановлення миру та безпеки, партнерства з жіночими організаціями. Резолюція 2242 (2015 рік) наголосила на ролі жінок у боротьбі з насильницьким екстремізмом і тероризмом. Вона зупинилася на вдосконаленні методів роботи Ради Безпеки стосовно жінок, миру і безпеки, а також узагальнила ґендерні рекомендації незалежної Групи з операцій на користь миру і глобального дослідження.

В квітні 2019 року РБ ООН прийняла Резолюцію 2467 щодо боротьби з сексуальним насильством під час збройних конфліктів. Резолюція закликає учасників конфлікту вжити термінових заходів, щоб попередити та подолати сексуальне насильство, пов’язане із конфліктом, зокрема заходів з ліквідації безкарності за сексуальне насильство, пов’язане із конфліктом, та забезпечення своєчасної допомоги потерпілим.

Тематика Резолюції 1325 «Жінки. Мир. Безпека» належить до пріоритетів роботи українського Уряду. Так, 24 лютого 2016 року Кабінет Міністрів України затвердив Національний план дій з виконання цієї резолюції на період до 2020 року. Робота над Національним планом дій «Жінки. Мир. Безпека» з імплементації положень Резолюції 1325 відбувалася в тісній співпраці з організаціями громадянського суспільства, які ще на початку 2014 року ініціювали підготовку цього Плану.

Національний план дій містить десять основних завдань, для досягнення яких заплановано конкретні заходи.

1. Оцінка впливу конфліктів на національну систему забезпечення прав людини, зокрема щодо захисту, надання допомоги та реабілітації постраждалих від ґендерно зумовленого насильства, участі жінок у встановленні миру та запобіганні конфліктам.

2. Оцінка впливу кризи на інфраструктуру, організацію та функціонування системи надання послуг.

3. Координація діяльності суб’єктів взаємодії, які працюють над впровадженням резолюції Ради Безпеки ООН 1325.

4. Організація фахової підготовки кадрів.

5. Розширення участі жінок у розбудові та встановленні миру, формуванні культури миру.

6. Підвищення обізнаності населення з питань безпечної поведінки під час перебування в районі проведення Антитерористичної операції, населеному пункті, розташованому на лінії зіткнення, та на тимчасово окупованих територіях.

7.  Запобігання та протидія насильству щодо жінок.

8. Удосконалення системи захисту жінок і дівчат, які постраждали від конфліктів (ідентифікація, створення системи допомоги, інформування про допомогу).

9. Створення системи всебічної допомоги постраждалим від конфліктів.

10. Оцінка впливу та ефективності впровадження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека» на період до 2020 року.

На виконання Національного плану дій також розроблено обласні та відомчі плани (в Міністерстві оборони України, Міністерстві внутрішніх справ, Нацгвардії, Державній прикордонній службі, Національній поліції України), виділено відповідні кошти, залучено громадські та міжнародні організації. Так, відповідно до Плану, громадські організації залучено до виконання 36 з 49 заходів. Активно працюють Ґендерна стратегічна платформа, Інформаційно-консультативний жіночий центр, ГО «Ла Страда-Україна», Центр «Розвиток демократії», Центр громадських свобод, Український жіночий фонд, Школа рівних можливостей, «Справедливість заради миру на Донбасі» та інші громадські організації.

Україна була першою країною в світі, яка розробила та ухвалила Національний план дій на виконання Резолюції 1325 під час гарячої фази воєнного конфлікту на Сході країни, окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим і частини територій Донецької та Луганської областей. Це ще раз підтверджує, що Україна та українці прагнуть миру, що наша держава визнає важливість формування та реалізації сучасної ґендерної політики.

Відповідно до рекомендацій міжнародних та громадських організацій, 5 вересня 2018 року Кабінетом Міністрів було затверджено оновлений Національний план дій на виконання Резолюції 1325.

Таку необхідність зумовила низка чинників, на яких акцентували національні та міжнародні експерти, в тому числі Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок.

Серед цих чинників можна назвати такі.

1. Необхідність розширення кола суб’єктів, відповідальних за виконання Плану, зокрема, включення до нього нового Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

2. Розширення тематики з урахуванням «сестринських» резолюцій, зокрема, приділення уваги питанням запобігання та протидії сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом.

3. Необхідність конкретизації завдань і заходів Плану.

4. Застосування вимірюваних індикаторів та показників, зокрема в частині розширення участі жінок в операціях з підтримання миру та інших. Так, пропонується, щоб до миротворчих контингентів залучали не менше 15% жінок.

Оскільки йдеться про нову для України проблему, важливим напрямом роботи є підготовка фахівців, насамперед, правоохоронних органів та суддівської гілки влади.

Увага держави, міжнародних та громадських організацій дають підстави сподіватися, що питання активної участі жінок у процесах миротворення будуть із більшим розумінням та підтримкою сприйматися в суспільстві.