Читать книгу Гендерне тяжіння: виклики та рішення - Катерина Левченко - Страница 13

Законотворчий процес із забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні є актуальним і сьогодні, через 14 років після прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Правову основу цього процесу становлять положення про те, що права жінок є невід’ємною частиною загальних прав людини, як це передбачено міжнародними стандартами.

При цьому світовий досвід доводить, що якщо не згадувати про жінок як суб’єктів – носіїв прав, це призводить до невизнання рівноправності жінок і чоловіків і фактично закріплює нерівність, особливо на етапі правозастосування та реалізації прав.

Основні права жінки та чоловіка сформульовано в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Причому конституційно в такому обсязі їх закріплено вперше в історії держави.

Перелічимо їх.

Кожний громадянин суспільства – як чоловік, так і жінка – має всю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, що проголошено статтею 24 Конституції та законами України. Особливістю конституційної статті про ґендерну рівність є те, що серед прав і свобод наголошується на праві жінки та чоловіка на рівність перед законом – самостійне основне право особи, яке має бути гарантовано кожній людині.

В Основному Законі України жінки і чоловіки мають закріплені рівні права на захист життя і здоров’я (ст. 27), на охорону здоров’я та медичну допомогу (ст. 49), на працю та її вільний вибір (ст. 43), на відпочинок і соціальний захист (ст. 45, 46).

Держава вживає заходів і для ліквідації дискримінації щодо жінок у сфері зайнятості. Розширенням гарантії права щодо недискримінаційного прийому на роботу є положення статті 22 Кодексу законів про працю України, згідно з якою забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, а також будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при прийнятті на роботу. Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення і його захисту від безробіття, а також спеціальні гарантії держави в реалізації громадянами права на працю визначено Законом України «Про зайнятість населення». Змінами в законодавство запроваджено заборону на вказування статі працівника в оголошеннях про роботу.

В економічній сфері законодавство утверджує та розвиває конституційне право громадян (чоловіків та жінок) на ведення підприємницької діяльності, а також іншої, не забороненої законом, економічної діяльності.

Чоловіки та жінки володіють рівними правами мати майно у власності, володіти, розпоряджатися ним як особисто, так і спільно з іншими особами. Гарантуються рівні права чоловіків та жінок при спадкуванні.

Згідно зі статтею 38 Конституції України, жінки і чоловіки мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вони також користуються рівним правом доступу до державної служби та до служби в органах місцевого самоврядування. Виборчі права громадян, незалежно від статі, визначено в законах України «Про вибори народних депутатів», «Про вибори Президента України», «Про всеукраїнський та місцевий референдум» та ін.

Підстави та порядок набуття і втрати громадянства в Україні визначаються Законом «Про громадянство». Цим законом і статтею 4 Конституції України закріплено основи законодавства України про громадянство: наприклад, України не передбачено будь-яких обмежень чи дискримінаційних положень стосовно права жінок вирішувати питання про громадянство своїх дітей.

Доступ до медичного обслуговування здійснюється згідно з положеннями Конституції України та Основ законодавства України про охорону здоров’я на підставі рівності прав чоловіків та жінок. Статтею 49 Конституції передбачено надання безоплатної медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я, а також державне фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм.

Конституція України та Сімейний кодекс гарантують рівні права при вступі у шлюб. Кілька років тому на виконання рекомендації Комітету ООН про права дитини та Комітету ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок було законодавчо закріплено однаковий шлюбний вік для жінок і чоловіків – 18 років (до того моменту для жінок був 17 років). У Конституції закріплюються і гарантуються соціальні права щодо шлюбу та сім’ї, наголошується, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У сімейних відносинах подружжя має рівні особисті та майнові права.

Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов’язки стосовно своїх дітей, в тому числі у випадках, коли шлюб між ними розірвано.

Таким чином, Конституція України та інші закони відкривають широкий спектр можливостей для забезпечення ґендерної рівності.

Важливим доповненням до положень Конституції України про рівноправність громадян незалежно від статі є стаття 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії», відповідно до якої пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками караються законом.

Однак треба зазначити, що Конституція України має внутрішні суперечності, які стосуються реалізації прав жінок.

Так, стаття 24 проголошує рівноправність всіх громадян незалежно від статі: «Громадяни мають рівні кoнcтитyцiйнi права і cвoбoди і є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи oбмeжeнь за oзнaкaми рacи, кoльoрy шкіри, пoлiтичниx, рeлiгiйниx та інших пeрeкoнaнь, cтaтi, eтнiчнoгo та coцiaльнoгo пoxoджeння, мaйнoвoгo cтaнy, місця проживання, за мовними або іншими oзнaкaми. Piвніcть прав жінки і чoлoвiкa зaбeзпeчyєтьcя: наданням жінкам рівних з чoлoвiкaми мoжливocтeй y грoмaдcькo-пoлiтичнiй і культурній дiяльнocтi, y здoбyттi ocвiти і прoфeciйнiй пiдгoтoвцi, y праці та винaгoрoдi за неї cпeцiaльними зaxoдaми щодо oxoрoни праці і здоров’я жінок, вcтaнoвлeнням пeнciйниx пільг, cтвoрeнням умов, які дають жінкам мoжливicть пoєднyвaти працю з мaтeринcтвoм, правовим зaxиcтoм, моральною та мaтeрiaльнoю підтримкою мaтeринcтвa і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і мaтeрям».

Водночас, стаття 43 Конституції України, що гарантує право громадянам України на працю, містить обмеження для жінок.

«Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб».

А далі зазначено:

«Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється».

Тож стаття 43 суперечить першій частині статті 24 Конституції України і є внутрішньо суперечливою, бо в одній частині статті сформульовано положення про вільний вибір праці, а в інший передбачено заборону на використання праці жінок.

Обмеження, які накладаються на жінок, несуть у собі множинне дискримінаційне навантаження.

По-перше, є дискримінаційним ставити поруч у документах жінок та дітей (неповнолітніх). Жінки є дорослими особами, які мають однакові з чоловіками права. Діти мають окремі права, бо вони ще не повністю сформовані особи, більше за дорослих уразливі до соціальних негараздів та впливів.

По-друге, жінка позбавляється права вільного вибору своєї роботи.

По-третє, обмежуються економічні можливості жінок на ринку праці, що призводить до існування як ґендерних розривів в оплаті праці, так і до труднощів із офіційним працевлаштуванням.

Ці типи обмежень можна назвати прямими. Однак подібна норма без урахування соціально-економічного рівня розвитку суспільства має ще й побічні впливи.

Так, вона не стимулює модернізацію виробництва, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію працюючих чоловіків, що також негативно впливає на суспільний розвиток як у близькій, так і у віддаленій перспективах.

Одним із головних чинників існування таких положень, на мою думку, є наявність суперечливих підходів до теоретичного обґрунтування прав жінок.

Перший варіант базується на ліберальному принципі свободи вибору та ґендерної рівності, другий – на патерналістських і навіть традиціоналістських уявленнях про захист жінок. Отже, у політико-правовому дискурсі паралельно існують щонайменше дві парадигми: паритетна (рівних прав та рівних можливостей чоловіків і жінок) і традиційна (охоронна, захисна).

Таке співіснування характерне не лише для українського законодавства, воно є і в міжнародних документах, зокрема, в конвенціях Міжнародної організації праці (МОП). Ті з них, які було ухвалено в першій половині ХХ століття, і досі залишаються чинними. Вони більше орієнтовані на патерналізм. Це конвенції МОП про захист материнства та заборону використання праці жінок (№№ 3, 45, 89), на положеннях яких багато в чому також базується сучасне українське законодавство.

Щоправда, останнім часом позиція МОП щодо ґендерних обмежень у сфері праці зазнала трансформації. Зараз МОП пропонує підхід, згідно з яким «держави-учасниці мають переглянути чинні стандарти захисту трудових прав, віддавши перевагу сучаснішим гарантіям і відмовившись від наявних заборон, базованих лише на статі працівника».

Це стосується, наприклад, Конвенції МОП № 45 про використання праці жінок на підземних роботах у шахтах будь-якого роду. Майже всі країни Європейського Союзу вже її денонсували.

Україна також спробувала це зробити, оскільки має відповідне зобов’язання за Угодою про Асоціацію з ЄС. Але вікно денонсації, відкрите до 31 травня 2018 року, так і не було використано.

1986 року МОП прийняла Конвенцію № 156 «Про трудящих із сімейними обов’язками», що закликає до захисту прав батьків, які мають виховувати дітей, – як жінок, так і чоловіків. Ухвалення Конвенції є кроком на шляху до ліквідації суперечностей у міжнародних документах. Цю Конвенцію Верховна Рада України ратифікувала у 2000 році.

Тож нові документи, починаючи з 80-х років, базуються на принципах ґендерної рівності. Ця парадигма лежить в основі формування таких сучасних документів з питань становища жінок, як Конвенція ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», Програма дій Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок (1995 рік), Європейська соціальна хартія (переглянута), Конвенції МОП № 156 («Про трудящих із сімейними обов’язками»), № 183 («Про захист материнства»), № 171 («Про нічну працю»), № 176 («Про гідні умови праці»), № 190 («Про запобігання насильства та дискримінації на робочому місці»).

Звернемося саме до фундаментальних положень, оскільки існує кілька концепцій для обґрунтування прав жінок. З наукової та практичної точки зору потрібно «очистити», «оголити» такі положення, змоделювати наслідки їх втілення в життя. Так, поняття про рівність статей як ідеал суспільно-політичного розвитку має на увазі: