Читать книгу Гендерне тяжіння: виклики та рішення - Катерина Левченко - Страница 4

Друге принципове питання – використання фемінітивів у діловій мові.

Я вживаю фемінітиви. Я їх люблю. І мої колежанки їх також люблять.

Взагалі фразою «Я люблю…» готова розпочинати розмову про багато речей.

От так само я люблю фемінітиви.

Я – професорка, докторка наук, Урядова уповноважена з питань ґендерної політики, викладачка, президентка, юристка, вчена, експертка, очільниця, виступаюча, авторка, співаторка, тренерка. Ну і багато всього іншого.

Хоча моя посада в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, яку я обіймаю з березня 2018 року, називається «Урядовий уповноважений з питань ґендерної політики». Бачите, не «Урядова уповноважена», а «Урядовий уповноважений».

Бо фемінітиви у нас тривалий час не були складовою ділової мови.

Мої подруги – адвокатеси, правозахисниці, проректорки, доцентки, працівниці, письменниці, громадські діячки, бухгалтерки, керівниці – перелік також можна продовжувати. Бо їх багато. Жінок. Посад. І фемінітивів.

Ну нехай трохи менше, ніж слів у мові.

А як ви ставитеся до фемінітивів?

Не дивуюся з того, що вони не всім подобаються.

Я нерідко чую від жінок: не називайте мене професоркою, авторкою, тренеркою, експерткою, юристкою! І пояснюють: я – професор, автор, тренер, експерт, юрист.

Вони так звикли. І часто посилаються на те, що це усталена форма в мові, в правописі, яку не можна змінювати.

А дехто ще й жартує: мовляв, це ж просто анекдот – директорка! А якщо вона – посол, то яким буде фемінітив? «Послиця», «Посолка» чи «Посличка»?

Почуття гумору – не найгірша штука. А вона – Амбасадорка!

Але! Почнемо з мови та можливостей її змін.

Мова – явище соціальне. І як будь-яке соціальне явище перебуває в постійному розвитку, оновленні, модернізації. Те, що вчора видавалося незмінним каноном, сьогодні з легкістю набуває нових форм. Українська мова має серйозні внутрішні ресурси для формування фемінітивів, і сучасний Український правопис розглядає як суфіксальні можливості для словоутворення фемінітивів, так і використання словосполучень.

От не було ж колись літаків, гвинтокрилів, космічних кораблів, підводних човнів, автомобілів, двигунів, лінз та інших досягнень технічної сфери.

Не знали про атоми, молекули, нейрони, протони.

Відколи все це з’явилося, виникла й потреба вигадати для них назви, нові слова. Збагатити мову.

Колись нетрадиційними для жінок були багато професій та посад.

Снайперка. Водолазка. Водійка. Слюсарка. Та що перераховувати: навіть слово «продавчиня» колись звучало дивно!

Наприкінці 2017 року Міністерство охорони здоров’я України скасувало атавістичний наказ 1993 року, який забороняв понад 450 професій для жінок. Тепер вони почнуть їх опановувати. Вже почали!

І всім таким новелам потрібно дати адекватні назви.

Водночас фемінітиви лише входять до суспільного та державницького дискурсу і не знайшли поки що свого нормативно-правового закріплення – в офіційних документах усі посади визначаються виключно в чоловічому роді, і тому не можна ототожнювати їх застосування (незастосування) із підтримкою (чи навпаки запереченням) принципів прав жінок та ґендерної рівності. Використання фемінітивів підкреслює прихильність відправника інформації принципу ґендерної рівності, оскільки дає можливість візуалізувати та активувати участь жінок у різноманітних соціальних процесах, бо вербальні засоби досі її приховують.

«Легалізації» фемінітивів у діловому мовленні багато в чому сприяла діяльність науковиць та експерток Євгенії Луценко, Олени Суслової, Галини Плачинди, Олени Масалітіної, журналісток та письменниць Лариси Денисенко, Ірини Славінської, Лізи Кузьменко, народних депутаток Світлани Войцеховської, Ірини Суслової, керівниць та членкинь міжфракційного об’єднання «Рівні можливості», Віце-прем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе, заступника міністра закордонних справ та багаторічного голови Комісії з питань ґендерної рівності Ради Європи Сергія Кислиці та багатьох активісток та активістів, громадських діячів та діячок, громадян та громадянок. Фахівчині Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики також активно застосовують фемінітиви!

Звертати увагу на терміни, формулювання, називання необхідно, бо вони створюють соціально-семіотичні конструкти, що формують віртуалізовану реальність. Тому фемінітиви важливі, оскільки вони є ознакою індивідуальності та свободи, які тагетовані «русским миром» і через які проходить межа між тоталітарним (авторитарним) та демократичним світами.

Часом я думаю, що неприйняття багатьма людьми фемінітивів у мові є певним проявом ксенофобії – побоювання всього «іншого», чужого.

До речі, такі побоювання можуть культивуватися не лише в мовній сфері, але й у багатьох інших. Хтось чіпляється за застарілі норми, традиції, сподіваючись утримати хоч якісь стабільність і спокій.

Але світ розвивається і змінюється. І в цьому його цінність і принада.

Тому фемінітиви опановуватимуть дедалі більший мовний простір.

Варто звернути увагу і на інший бік проблеми. Вчителькам, швачкам, секретаркам, трактористкам, машиністкам уже не потрібно виборювати місце у словнику – свою нішу вони отримали. Можливо, через те, що мають традиційні для жінок професії.

А от депутатки, міністерки, президентки – це вже жіноче зазіхання на сферу владних відносин, у яких, попри позитивні зміни в державній політиці, наразі домінує патріархат. Вважаю, тут бояться не фемінітивів, а реальної участі жінок в управлінні державою.

От і все пояснення!

Коли мене вперше назвали «юристкою», це було досить незвично. Навіть дивно!

Але відтоді минуло п’ятнадцять років. Тепер я не уявляю себе «юристом».

І ось уже зовсім хороші новини:

Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) в 2018 році видала перший словничок фемінітивів для своїх прес-офіцерів та прес-офіцерок. У нас починаються реальні зміни.

Наступним у цьому сенсі став Кабінет Міністрів України, який 22 травня 2019 року затвердив Новий український правопис – зібрання правил, що встановлюють способи передавання української літературної мови на письмі.

Документ підготовлено Українською національною комісією з питань правопису, що працювала впродовж 2015—2018 рр. Вона врахувала окремі зауваження та пропозиції, висловлені під час громадського обговорення проекту (серпень-вересень 2018 р.).

У розділі «Правопис суфіксів. Іменникові суфікси» в п. 32.4 містяться наступні правила: «За допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі. Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ: а5вторка, диза5йнерка, дире5кторка, реда5кторка, співа5чка, студе5нтка, фігури5стка та ін. Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верста5льниця, набі5рниця, пора5дниця та -ень: учени5ця. Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ень: кравчи5ня, плавчи5ня, продавчи5ня, на приголосний: майстри5ня, філологи5ня; бойки5ня, лемки5ня. Суфікс -ес- рідковживаний: дияконе5са, патроне5са, поете5са».

За словами Олени Масалітиної, радниці Міністра освіти і науки України, яка багато зробила та продовжує роботу з адвокації застосування фемінітивів, «це історичний момент – офіційний документ нарешті зафіксував питому рису української мови, яка з різних причин кілька десятиліть витіснялася з мовної картини світу! Сподіваюся, це лише перший крок на шляху подолання українською мовою андроцентризму!»1

Вживати фемінітиви важливо ще й тому, що під час гібридних війн, а саме в такій ситуації зараз перебуває Україна, «символічні компоненти виходять на перший план і починають відігравати ледве не вирішальну роль. А носіями передачі смислів є вербальні засоби (слова, словосполучення, тексти) та невербальні реалізатори (візуальні, звукові тощо)»2.

Тож сміливіше збагачуймо нашу мову та наше суспільне буття фемінітивами!

Адже так, мовники та мовниці?!

Саме так, громадянки та громадяни!