Читать книгу Ваш надійний тил. Як налагодити зв’язки, що приведуть до успіху - Кейт Феррацці - Страница 10

Отримавши «копняка» від Пітера, я захотів почути більше порад про те, як повернути своє життя і свій бізнес на 180 градусів. Я вирішив зателефонувати Грегові Сілу, своєму колишньому керівникові з Deloitte. Хоча в Deloitte в Грега було прізвисько Молоток, я відчував, що зателефонувати і попросити його про допомогу буде цілком безпечно. Грег мав уявлення про мій бізнес і прихильно до мене ставився. Я знав, що він буде радий почути мене не менше, ніж я його.

Грег жив неподалік, у Сан-Франциско, і вже збирався виходити на пенсію. Він пробув моїм безпосереднім начальником усього кілька років. Але він був одним із моїх найпотужніших наставників за весь час роботи в Deloitte. Крім того, я з досвіду знав його звичку говорити прямо.

Коли Грег узяв слухавку, я випалив:

– Грегу, мені потрібна твоя допомога.

Я сильно хвилювався. Урешті-решт, мені не хотілося втратити його повагу, зізнавшись у своїх невдачах. Але ще більше я боявся того, що втрачу ентузіазм, якщо не викладу суть відразу.

– Як тобі відомо, я розвиваю FG, намагаюся зробити її навчальною і консалтинговою компанією світового рівня. По суті, це те саме, що ти збудував і чим керував у Deloitte, тільки в значно менших масштабах. Чесно зізнаюся, мені нелегко, Грегу. Я дійшов висновку, що з мене не дуже добрий менеджер. Я навіть не впевнений, чи хороший із мене лідер. Чому в мене так добре виходить допомагати іншим і так погано – допомагати собі?

Ми порозмовляли хвилин десять, а потім Грег сказав те, що я й очікував від нього почути:

– Кейте, схоже, нам треба пообідати за пляшкою червоного вина.

Я не зміг стримати усмішки: Грег говорив так щоразу, коли треба було вирішити складну проблему. Саме він навчив мене тому, що все, навіть бізнес, залежить від людей і стосунків між ними, а на налагодження стосунків потрібен час.

Отже, ми з Грегом домовилися про зустріч.

«Усе не так уже й погано», – подумав я, поклавши слухавку. Щойно я зізнався у своїх підприємницьких проблемах перед шанованою мною людиною, одним із перших моїх наставників, чию думку і повагу ціную понад усе. Чи важко мені було зізнатися в цьому Грегові? Авжеж. Але я знав, що Грег, як завжди, мене підтримає.

Незабаром після цього мене запросили на вечерю, де я розговорився з людиною на ім’я Боб Керріган. За вечерею Боб згадав про те, що читав мою книжку, і почав ставити досить проникливі питання про мене, про мою філософію і навіть про мій бізнес – питання, які, можливо, комусь здалися б нетактовними. Але, зважаючи на свою ситуацію, я був радий їх почути. Боб, так само як і Пітер, умів із перших же секунд розмови налаштувати людину на невимушений лад – а може, я просто нарешті став готовий дослухатися до того, що кажуть люди.

Я не терплю порожніх світських розмов, тому був уражений його прямотою. Зазвичай відверті розмови починаю я, але цього разу мені довелося відповідати на питання. Це стало справжнім полегшенням.

Певної миті Боб навіть запитав мене про гроші – про те, що він сам мав у достатку (протягом тридцяти років він керував великою фінансовою компанією). Я завжди добре заробляв: не пригадаю жодного року, коли мої прибутки не можна було б назвати чималими. Але я завжди боявся, що одного чудового дня все провалиться, а я залишуся ні з чим. Водночас, заплющуючи на це очі, я рік за роком розтринькував зароблене. Я жартував: якщо я розраховуюся карткою і на ній щось залишається – значить, усе гаразд. Я пишався своєю дисципліною, але деяких речей просто не помічав.

У фінансових справах нашої компанії панував безлад: я приділяв їм замало часу. Наш відділ бухгалтерії складався з одного обдарованого, але недосвідченого працівника, якого я взяв на роботу відразу після закінчення навчання; він поєднував обов’язки особистого асистента і офіс-менеджера. Тільки за перший рік ми, напевно, втратили сто тисяч доларів на неінкасованих коштах – і все через недбале управління фінансами! (Як я пізніше дізнався, проблеми з грошима зазвичай не обмежуються фінансами – справа стосується самооцінки й самоповаги.)

Безсумнівно, Боб знав, що така поведінка вказувала на глибші проблеми. Він обережно почав тягнути за ниточку.

– Як часто ти переглядаєш свої бухгалтерські документи, Кейте?

– За це в мене відповідає асистент. Хоч, звісно, не все йде гладко, – безтурботно відповів я.

– Ти знаєш про стан дебіторської заборгованості й терміни її погашення? Яка загальна сума? Чи вкладаєшся ти в графік? Наскільки ретельно ти стежиш за грошовим потоком?

І це розмова за обідом? Я розсміявся.

Питань було багато, а відповідей – мало. Але я був упевнений, що він мене не засуджував. Чи був я збентежений? Авжеж. Проте мені не здалося, що Боб погано про мене думає – він просто хотів допомогти. Як і Пітер з Грегом, Боб спускав мотузку, щоб я міг за неї вхопитися.

– Бобе, – нарешті сказав я, – не можу передати словами, як твої питання мене зацікавили. Дякую тобі. Я б із радістю продовжив розмову. Може, пообідаємо на вихідних?

– А може, сядемо цього тижня і повечеряємо?

Я аж здригнувся: він сказав це точнісінько так, як Грег.

Ми з Бобом зустрілися, і відтоді збиралися щонайменше раз на місяць. Щоразу він давав мені домашнє завдання – питання, які я повинен був порушити перед фінансистами. Боб переконав мене взяти в команду фінансового керівника – і я його послухався. Завдяки нашим розмовам я навів у FG лад. Звичайно ж, ми говорили не тільки про мене. Ми обговорювали життя Боба, його мрії та проблеми. Я теж давав йому домашні завдання, а також підкидав думки і ширший погляд на справу.

Таким чином, із Пітером (який спочатку був просто приятелем), Бобом (із яким нас звів випадок) і Грегом (колишнім начальником і наставником) у нас склалися чудові стосунки підтримки. Вони мене спрямовували, підбадьорювали, підтримували і допомагали стати відвертішим. Ці троє щедро витрачали на мене свій час, я звітував їм про успіхи – і в такий спосіб вони допомагали мені реалізувати свій потенціал. У мене ніби з’явилося плем’я, що захищало мене, не зводило з мене ока – а я не зводив очей із них.

Усі ми схильні вважати, що такі люди приходять у наше життя випадково і вкрай рідко. Але, запевняю вас, це не повинно бути випадковістю чи рідкістю! Як я зрозумів, ми можемо активно формувати такі трансформаційні стосунки, що приведуть до позитивних змін у житті й на роботі. Така допомога може з’явитися у вас уже завтра.

Отже, що ж змінилося в моєму житті завдяки цій підтримці?

По-перше, за рік прибуток компанії збільшився втричі. Ми стрімко поширили цей досвід підтримки серед членів команди FG на всіх рівнях – серед наймолодших асистентів, у відділі продажу, серед керівництва. Я став відвертіше спілкуватися з колегами – спочатку обережно, потім сміливіше. Я не лише навчився більше і краще делегувати повноваження, але й залучив до цього процесу топ-менеджерів. Тепер компанія може працювати взагалі без моєї участі. Я працюю менше, а заробляю більше.

Побачивши такі відчутні результати своєї корпоративної роботи, ми створили дослідницький інститут Greenlight Research Institute – «мозковий центр», що вивчає, як поліпшення взаємин у колективі та з клієнтами може сприяти зростанню продажів, лояльності клієнтів, зниженню обороту основних ресурсів, значному зростанню продуктивності, активнішому впровадженню інновацій завдяки готовності ризикувати, не кажучи вже про уважніший і дружній стиль керівництва, на якому ґрунтується більш сприятливий робочий клімат.

На цьому перемоги не закінчуються – ані для нас, ані для наших клієнтів і їхніх працівників. Підтримка з боку вузького кола друзів і членів групи рівних продовжує визначати, збагачувати й підсилювати мою професійну траєкторію. Я почуваюся більш задоволеним і щасливим. Я більше не панікую і не серджуся з приводу невдалих рішень у важливих питаннях. Я взяв особисте і професійне життя у свої руки. Тепер я йду по життю, заручившись підтримкою, допомогою і порадами вузького кола тих, кому я довіряю, кого поважаю і ким захоплююся. Щоб поспілкуватися з ними, досить підняти слухавку або завітати до них в офіс.

Не дивно, що мої стосунки з підлеглими покращали на 250 відсотків. Чому саме на стільки? Не знаю, це перше-ліпше число, що спало на думку. Скажу інакше: ми нарешті стали командою своєї мрії. Звичайно, ці зміни в робочому середовищі не означають, що в нас не виникають конфлікти і не трапляються невдачі. Усяке буває. Різниця в тому, що тепер ми їх швидко залагоджуємо – відкрито і всією командою.

Нещодавно ми переїхали до іншої, просторішої будівлі – тут є куди розширюватися. Сьогодні мій офіс – надійний притулок, а не джерело тривог.

Ferrazzi Greenlight от-от перевершить мої найсміливіші сподівання.