Читать книгу Ваш надійний тил. Як налагодити зв’язки, що приведуть до успіху - Кейт Феррацці - Страница 20

Ви колись спостерігали, як немовлята пізнають світ, навчаючись відходити далі від батьків? Вони роблять кілька непевних кроків від тата з мамою, потім шкандибають назад – переконатися, що все гаразд. Наступного разу вони відходять на кілька кроків далі, щоразу збільшуючи відстань і дедалі більше собі дозволяючи. Так у них поступово з’являється впевненість, що можна ризикувати, вирушаючи в незвідане. Звідки в них така впевненість? Почуваючись у безпеці, вони ризикують і досліджують навколишній світ. Без цього підґрунтя – «страхового полісу» – вони були б значно менш схильні ризикувати протягом усього життя. Іронія в тому, що, подорослішавши, людина намагається уникати ризику.

Мій власний досвід переконав мене: щоб розкрити свій особистий і професійний потенціал, дорослій людині також потрібно створити безпечний простір, де можна обмінюватися щирою, чесною підтримкою і в дрібницях, і у важливих справах. У цьому просторі можна припускатися помилок, не відчуваючи збентеження і страху; тут можна випробувати нові ідеї (навіть якщо вони нікудишні) і поступово стати впевненішим.

Щоб налагодити спілкування в професійному середовищі й ризикнути сформувати відкриті, чесні, теплі стосунки з іншими, треба почуватися в безпеці. Ми повинні бути впевнені, що можемо посперечатися з людьми, до яких звернулися за порадою і підтримкою, і при цьому наші стосунки не постраждають – а може, навіть стануть міцнішими. Це відчуття ґрунтується на глибокій довірі й повазі до іншого. Воно виникає не відразу, його слід формувати крок за кроком.

Отже, щоб створити близьке коло спілкування, куди ввійде декілька найважливіших для вас людей у професійному чи особистому житті, пам’ятайте: слід створити такий безпечний простір, у якому інша людина може ризикувати й бути відвертою.

У чому ж проблема? У багатьох компаніях працівникам кажуть: «Будьте відвертими», «Не бійтеся нового», «Беріть відповідальність одне перед одним, працюючи в команді». Але це неможливо! Це те саме, що поставити віз поперед кобили. Спочатку треба збудувати фундамент довіри й поваги!

Безпечний простір – це не фізичне, а психологічне середовище, у якому двоє чи більше людей відчувають свободу ризикувати. Це середовище, у якому можна вільно критикувати і сприймати критику, у якому всі розуміють, що зворотний зв’язок зумовлений бажанням допомогти; знають, що інша людина нас поважає, вірить у нас і бажає нам тільки найкращого.

З однодумцями такий безпечний простір створити легко. Якщо ж ми не впевнені, що інша людина погодиться поводитися в такий спосіб, тоді справа складніша.

Коли я говорю з менеджерами з продажу або пояснюю людям, як розмовляти на складні теми на роботі, то часто даю одну підказку. Якщо нам удасться фізично виманити людину з-за робочого столу чи з дому, це дуже допоможе в побудові безпечного простору. Витягаючи людину зі звичних стін, ми розхитуємо і психологічні бар’єри. Запросіть людину на каву, чи на кухоль чогось міцнішого, чи навіть на вечерю. Те ж саме і в родині: якщо у вас непорозуміння з дитиною-підлітком – витягніть її з рідної кімнати, обклеєної постерами. Можете кудись разом піти чи поїхати.

Кожен із нас відповідає за створення навколо себе безпечного простору. Це дуже важливо, тому повторюю ще раз: кожен із нас відповідає за створення навколо себе безпечного простору. Це має бути ваш свідомий вибір – створити середовище, яке притягуватиме людей. Для цього слід поставити безпеку іншої людини на перше місце і чітко окреслити свої наміри.

Ви повинні бути готові зробити перший крок, навіть якщо в цьому для вас є певний ризик. Не поспішайте, почніть із першого принципу – з великодушності.