Читать книгу Правознавство - Коллектив авторов - Страница 34

Засади національної політики в Україні визначені Конституцією, Декларацією прав національностей України від 1 листопада 1991 р. та Законом «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р.

Зокрема, у Декларації прав національностей України проголошено, що Українська держава гарантує всім народам і національним групам, які проживають на її території: рівні права та свободи, при цьому дискримінація за національною ознакою забороняється; право на збереження їх традиційного розселення; належні умови для розвитку всіх національних мов і культур; право вільного користування рідною мовою в усіх сферах суспільного життя; право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів; право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об’єднання тощо; пам’ятки історії і культури народів та національних груп на території України охороняються законом.

Згідно з Конституцією, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Основні напрями реалізації цих принципів регламентовані Законом «Про національні меншини в Україні». У ньому визначено поняття національних меншин і проголошено, що Україна гарантує рівні права і свободи всім своїм громадянам незалежно від їхнього національного походження, усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.

Громадяни України всіх національностей зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції та звичаї українського народу і всіх національних меншин.

До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення і спільності між собою.

Українська держава гарантує всім національним меншинам право на національно-культурну автономію, тобто: користування і навчання рідною мовою; розвиток національно-культурних традицій; використання національної символіки; сповідування своєї релігії; задоволення потреб у літературі, мистецтві та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить законодавству. У роботі державних органів, підприємств і установ, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, поряд з державною українською мовою, може використовуватися мова цієї меншини.

Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища в місцях їх історичного й сучасного розселення. Громадяни України мають право вільно обирати й відновлювати свою національність.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.

Відповідно до ст. 12 Конституції України, держава сприяє розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зміцненню зв’язків з батьківщиною та поверненню їх в Україну. Вона дбає про задоволення їх національно-культурних і мовних потреб.

Відносини в цій сфері врегульовані Законом «Про закордонних українців» від 4 березня 2004 р.

Закордонний українець – це особа, яка має українське етнічне походження або є походженням з України, але є громадянином іншої держави чи особою без громадянства і яку у визначеному законом порядку визнано закордонним українцем.

Українське етнічне походження – це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження.

Практична реалізація політики України в цій сфері покладена на Національну комісію з питань закордонних українців при Кабінеті Міністрів України, до якої входять народні депутати, представники Адміністрації Президента та центральних органів виконавчої влади, а також громадських організацій, які опікуються питаннями закордонних українців. Національна комісія приймає рішення про надання, відмову або припинення статусу закордонного українця.

Заяви на отримання статусу закордонного українця подаються до закордонних дипломатичних установ України або до Міністерства закордонних справ. Такі заяви розглядаються у строк до 90 днів з дня реєстрації заяви в Національній комісії. У разі позитивного рішення щодо надання статусу закордонного українця особі видається посвідчення, а за відмови в наданні такого статусу – копія відповідного рішення. У такому випадку за особою залишається право повторного звернення щодо надання статусу закордонного українця.

Умовами надання особі статусу закордонного українця є: українська самоідентифікація; українське етнічне походження або походження з України; письмове клопотання отримати статус закордонного українця; досягнення 16-річного віку; відсутність громадянства України.

Підставою для відмови в наданні статусу закордонного українця особі є: дії, вчинені нею, які суперечать інтересам національної безпеки України; подання свідомо неправдивих даних або підроблених документів для отримання відповідного статусу; порушення інших вимог, передбачених Положенням про надання та оформлення посвідчення закордонного українця.

Закордонний українець, який перебуває в Україні на законних підставах, користується такими самими правами і свободами, а також має такі самі обов’язки, як і громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Захист основних прав і свобод закордонних українців є невід’ємною частиною зовнішньополітичної діяльності України.