Читать книгу Правознавство - Коллектив авторов - Страница 21

Під правовими відносинами розуміють суспільні відносини, врегульовані нормами права, учасники яких наділяються суб’єктивними правами і юридичними обов’язками. Юридичними передумовами правових відносин є: норми права (закріплюють умови і юридичний зміст правовідносин); юридичні факти (життєві обставини, з якими пов’язується виникнення, зміна чи припинення правовідносин); правосуб’єктність (юридична властивість суб’єктів мати суб’єктивні права і юридичні обов’язки й реалізовувати їх своїми діями).

Правові відносини як особливий вид суспільних відносин характеризуються такими рисами:

а) виникають, змінюються або припиняються, зазвичай, на основі правових норм;

б) завжди мають вольовий характер;

в) суб’єкти правових відносин пов’язані між собою суб’єктивними правами і юридичними обов’язками;

г) сторони в правових відносинах індивідуалізовані, причому способи індивідуалізації можливі різні: поіменно визначені обидві сторони (позикодавець-позичальник, страховик-страхувальник, експедитор-клієнт); визначена тільки одна з сторін або носій суб’єктивних прав (відносини власності), або зобов’язаний суб’єкт (відносини, які виникають на основі зобов’язальних норм); носіями прав і обов’язків визнаються всі особи (загальнорегулятивні, наприклад, конституційно-правові відносини).

д) гарантуються державою і в необхідних випадках охороняються нею примусово.

У складі правових відносин виокремлюють: суб’єкти, об’єкти і зміст правових відносин.

Суб’єкти – це учасники (сторони) правовідносин, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Розрізняють індивідуальні (громадяни, іноземці, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством) і колективні (державні органи, політичні партії, господарські товариства, банки, приватні освітянські та медичні установи, громадські об’єднання та ін.) суб’єкти правовідносин. Суб’єктом правовідносин є також держава, яка може вступати в міжнародно-правові, конституційно-правові, цивільно-правові, процесуально-правові відносини.

Здатність суб’єктів бути учасниками правових відносин називається правосуб’єктністю. Правосуб’єктність складається з правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність – це здатність суб’єкта права мати суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Правоздатність індивіда починається з моменту народження і припиняється з його смертю. Правоздатність буває загальною (витікає з конституційного статусу особи); галузевою (передбачена нормами конкретної галузі права, наприклад, цивільного права – ст. 35 Цивільного кодексу України (далі ЦК України); спеціальною (пов’язана з особливостями правового статусу суб’єкта, який здійснює специфічний вид професійної діяльності, наприклад, правоздатність лікаря, депутата, експерта та ін.).

Правоздатність юридичної особи починається з моменту її створення (тобто з дня її державної реєстрації) і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Дієздатність – здатність суб’єкта своїми діями набувати і реалізовувати суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Дієздатність індивіда починається по досягненні певного віку. Правоздатність і дієздатність, як правило, поєднуються в одній особі. Наприклад, змістом трудової правоздатності громадянина є право на працю, на винагороду за її результати і певні трудові обов’язки. Трудова дієздатність – це здатність громадянина особисто реалізувати своє право на працю. Правоздатність і дієздатність нероздільні і починаються за загальним правилом з 16-річного віку. В цивільному праві розмежовується право- і дієздатність фізичної особи. Дієздатність у повному обсязі виникає з 18 років (ст. 34 ЦК України); особи віком до 14 років мають часткову цивільну дієздатність (ст. 31 ЦК України); неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років має неповну дієздатність (ст. 32 ЦК України).

Юридична особа набуває цивільних прав і обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Деліктоздатність – це здатність суб’єкта права нести відповідальність за свої протиправні вчинки. Деліктоздатність пов’язується з досягненням суб’єктами віку юридичної відповідальності. Наприклад, згідно зі ст. 22 Кримінального кодексу України (далі – КК України), до кримінальної відповідальності притягаються особи, які досягли 16-річного віку (за деякі види злочинів – з 14 років); в цивільному праві відповідальність настає з 18 років; неповнолітні особи несуть майнову відповідальність за порушення договору, укладеного ними самостійно, відповідно до закону. Якщо в неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальники (ст. 33 ЦК України).

Об’єкти правових відносин – це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу володіння чи використання якими виникають права і обов’язки учасників правовідносин.

Розрізняють такі види об’єктів:

а) матеріальні блага (речі) – це, наприклад, природні ресурси (земля, надра, води), засоби виробництва (заводи, машини, механізми, комп’ютери і т. ін.), засоби споживання (продукти харчування, одяг, житло тощо), гроші та ін.;

б) нематеріальні блага – життя, здоров’я, гідність особи, честь і добре ім’я, особиста і сімейна таємниця, право вільного пересування і вибору місця проживання тощо;

в) результати творчої діяльності – твори літератури, мистецтва, наукові розробки, винаходи (тобто продукти авторської, винахідницької, раціоналізаторської діяльності);

г) дії суб’єктів. У цивільному праві дії як об’єкт виступають у зобов’язальних відносинах; дії, поведінка характеризують і об’єкти процесуальних відносин. Різновидом дій є послуги, які виражаються в юридичних актах поведінки зобов’язаної особи або втілюються в матеріальних предметах, наприклад, ремонт аудіо-, відеоапаратури та ін. У деяких правових відносинах об’єктом визнаються не самі дії, а результати дій. Так, за договором поставки правомочну сторону цікавить не сам процес поставки (залізничним чи повітряним транспортом відправили товар), а його результати (що поставлено, якої якості і в який строк);

д) цінні папери, офіційні документи – облігації, акції, заставні розписки, чеки, атестат, диплом, посвідчення та ін.

Фактичним змістом правовідносин є реально здійснювані суб’єктами дії, спрямовані на реалізацію суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Юридичний зміст правовідносин – це закріплені у нормах права суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників.

Суб’єктивне право – вид і міра можливої поведінки суб’єктів. Елементами структури суб’єктивного права є:

1) можливість дозволеної поведінки самої правомочної особи, тобто право на власні дії;

2) можливість вимагати відповідної поведінки від зобов’язаної особи, тобто право на чужі дії;

3) можливість звернутися до державних органів у разі невиконання зобов’язань іншою стороною правових відносин, тобто право на дії держави;

4) можливість користуватися на підставі даного права певним соціальним благом.

Юридичний обов’язок – це вид та міра належної поведінки суб’єктів. Елементами структури юридичного обов’язку є:

1) необхідність виконувати певні дії або утримуватися від них;

2) необхідність реагувати на законні вимоги правомочного суб’єкта;

3) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;

4) необхідність не перешкоджати правомочній особі користуватися тим благом, на яке вона має право.

Динаміка правових відносин залежить від юридичних фактів. Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин (наприклад, договір, акт призначення на посаду). Іноді для виникнення юридичних наслідків потрібна сукупність фактів (фактичний склад). Так, для виникнення пенсійних правовідносин необхідно досягти певного віку, мати стаж роботи, а компетентні органи повинні видати акт про призначення пенсії.

За характером юридичних наслідків юридичні факти поділяють на такі: правоутворюючі (укладення шлюбу, трудового договору, обрання на посаду); правозмінювальні (присвоєння вченого звання, спеціального звання для співробітників органів внутрішніх справ); правоприпинювальні (розірвання трудового контракту, виплата нарахованої страхової суми).

Залежно від того, пов’язуються дані правовідносини з наявністю чи відсутністю певних обставин, вирізняють позитивні юридичні факти (так, факт реєстрації шлюбу є передумовою виникнення майнових відносин подружжя) і негативні (відсутність судимості як одна з умов набуття іноземним громадянином українського громадянства).

За вольовою ознакою виокремлюють: події – обставини, не пов’язані з волею людини (абсолютні, виникнення і розвиток яких не пов’язані з вольовою діяльністю суб’єктів, наприклад, стихійні лиха, епідемії, епізоотії, катастрофи техногенного характеру та інші, і відносні – події, які виникають з волі суб’єктів, але розвиваються незалежно від неї); дії – факти, пов’язані з волею хоча б одного з учасників правовідносин. Дії можуть бути правомірними і протиправними. Правомірні дії відповідають приписам закону і принципам права. Вони поділяються на юридичні акти – дії, які мають за мету породити юридичні наслідки (цивільно-правові угоди, акти застосування норм права, подача заяви про прийом на роботу і т. ін.), і юридичні вчинки – дії суб’єктів, з якими закон пов’язує настання певних юридичних наслідків незалежно від того, намагався суб’єкт досягти їх чи ні (знайдення скарбу, індивідуальні і колективні звернення громадян до органів державної влади, відставка уряду тощо). Протиправні дії не відповідають приписам правових норм і виражаються у вигляді злочинів або проступків.