Читать книгу Правознавство - Коллектив авторов - Страница 19

Правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, емоцій, що виражають ставлення людей до права і державно-правових явищ.

Правосвідомість характеризується такими рисами:

– вона є різновидом суспільної свідомості;

– суб’єктами (носіями) правосвідомості виступають індивіди, колективи, суспільство в цілому;

– об’єктом правосвідомості є чинне право, а також правові явища, що існували в минулому або суспільні відносини, які потребують правового регулювання;

– правосвідомість існує у відповідних формах – внутрішніх (інтелектуальні, емоційні, вольові) і зовнішніх (теорії, концепції, документи);

– правосвідомість орієнтує суб’єктів права в соціально-правових ситуаціях («внутрішній» механізм регулювання поведінки людей).

Структура правосвідомості

1. Правова ідеологія – сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність. Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, у тому числі філософське, осмислення права не лише на рівні окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність. Прикладом правової ідеології є різні теорії, концепції права (природно-правова, позитивістська, соціологічна та ін.).

2. Правова психологія – сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань з приводу права та окремих правових явищ. Правова психологія виражає емоційне ставлення до права, вона стихійна, несистематизована, пов’язана з властивістю людей чуттєво відображати правове середовище, емоційно реагувати на правові явища. Проявами правової психології є, наприклад, відчуття справедливості, повага до прав і свобод людини або, навпаки, байдужість до беззаконня, страх перед відповідальністю.

Правосвідомість виконує певні функції:

1. Гносеологічну (пізнавальну) – накопичення знань про право і практику його реалізації, подальше осмислення правових явищ і всієї правової дійсності.

2. Оцінну – оцінка правової поведінки (діяльності) людей, правових норм, юридичних документів, права в цілому. Оцінки можуть бути позитивними і негативними, мати конструктивний або деструктивний характер.

3. Регулятивну – здійснюється через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, які є специфічним регулятором поведінки людей.

За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на:

– індивідуальну – сукупність правових поглядів, настроїв, почуттів, переконань конкретного індивіда;

– групову – відображає ставлення до права різних соціальних груп (політичних партій, громадських організацій, трудових колективів і т. ін.) та верств населення (пенсіонерів, молоді та ін.);

– суспільну – виражає ставлення до права всього суспільства (населення країни, окремого регіону, певного етносу).

За рівнем відображення правової дійсності вирізняють:

– професійну правосвідомість – притаманна юристам-професіоналам, формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері;

– наукову правосвідомість – носіями її є науковці, викладачі вищих навчальних закладів юридичного профілю, які теоретично розробляють загальні чи галузеві правові проблеми;

– побутову правосвідомість – формується на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання і значною мірою залежить від набутої правової освіти; має емоційний, поверховий характер; в її структурі домінує правова психологія.

Під правовою культурою розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи.

Правова культура залежить від рівня розвитку правосвідомості; ступеня досконалості законодавства; режиму правозаконності; стану гарантованості прав людини; якості роботи судових і правоохоронних органів; культури спілкування влади і населення; ролі юридичної науки і освіти, престижу юридичної професії.

Правову культуру особи становлять такі елементи:

1. Знання права і розуміння його принципів, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акта, сферу його дії (інтелектуальний елемент).

2. Ставлення до права, усвідомлення його необхідності та соціальної корисності, установка на повсякденну правомірну поведінку і звичка вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм (емоційно-психологічний елемент).

3. Вміння використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати свої суб’єктивні права, виконувати юридичні обов’язки, використовувати вітчизняні та міжнародні механізми захисту порушених прав (поведінковий елемент).