Читать книгу Правознавство - Коллектив авторов - Страница 11

Концепція правової держави формувалася поступово. Так, про владу закону над громадянами і правителями говорив ще давньогрецький філософ Солон; про співвідношення природних прав людини і законів держави писали Арістотель і Цицерон. Положення теорії правової держави у ХVІІІ – ХХ століттях відображені у працях англійських філософів Т. Гоббса, Д. Локка, французьких філософів Ш. Л. Монтеск’є, Ж. – Ж. Руссо, російських учених М. Коркунова, П. Новгородцева, Б. Кістяківського, Г. Шершеневича. Філософське обґрунтування ідеї правової держави міститься у працях німецьких філософів Г. Гегеля та І. Канта. Термін «правова держава» запровадили в літературу ХІХ століття німецькі юристи Р. фон Моль, К. Т. Велькер, Ф. фон Аретин та ін.

Правова держава – це форма організації політичної влади громадянського суспільства та її взаємовідносин з індивідами, яка ґрунтується на принципах верховенства права, поваги особистості, недоторканності її прав, свобод, законних інтересів.

Сутність правової держави має два аспекти: формально-юридичний, виражений в обмеженні політичної влади правом, та соціальний, що знаходить свій вияв у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина.

Основні ознаки правової держави:

1) наявність розвиненого громадянського суспільства, різноманітність не опосередкованих державою взаємовідносин вільних і рівноправних індивідів;

2) суверенітет народу; конституційно-правова регламентація державного суверенітету, який має представницький характер;

3) верховенство права, поширення його вимог на діяльність усіх громадських і політичних організацій, індивідів, всі сфери суспільного життя;

4) правова рівність громадян;

5) визнання і реальне гарантування прав і свобод людини;

6) взаємна відповідальність держави і особи (громадяни несуть відповідальність перед державою за порушення правових норм, а держава відповідає перед громадянами за невиконання взятих на себе зобов’язань);

7) пріоритет у сфері приватного права принципу «дозволено все, що не заборонено законом», а у сфері публічного права – «дозволено тільки те, що прямо встановлено законом»;

8) пряма дія Конституції та норм міжнародного права;

9) поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову; їх взаємодія і взаємний контроль на основі процедур, передбачених Конституцією;

10) визначальна роль суду у вирішенні всіх конфліктів у суспільстві; можливість оскаржити в судовому порядку неправомірні дії державних органів і посадових осіб; незалежність судових органів від органів державного управління і будь-яких політичних сил;

11) створення і підтримка режиму демократії, законності, конституційності;

12) високий рівень правосвідомості і правової культури суспільства та особи.

Правова держава – необхідна умова вільного існування людей у демократичному суспільстві, заснованому на їх майновій і правовій суверенності та захищеності законом.

Соціальна держава є новим, якісним етапом у розвитку правової держави. Ліберальний варіант правової держави проголошував принципи індивідуальної свободи, формальної рівності людей, невтручання держави у справи громадянського суспільства. Проте фактична нерівність людей, класове протистояння в суспільстві, потреба в діях держави в напрямку гарантування соціально-економічних прав людини і громадянина обумовили необхідність запровадження соціально орієнтованої державної політики, забезпечення кожній людині прожиткового мінімуму, досягнення соціальної справедливості, вирівнювання соціальної нерівності.

Про соціальний характер держави свідчать такі ознаки:

– наявність соціально орієнтованої ринкової економіки;

– розробка і реалізація державою різноманітних соціальних програм;

– розвинене соціальне законодавство;

– забезпечення державою гідних умов життя, соціальної захищеності, рівних стартових умов для самореалізації кожної людини;

– врегулювання відносин між різними соціальними групами з питань досягнення благополуччя на основі принципу соціальної справедливості, усунення напруженості та конфліктів у суспільстві.

Принцип соціальної правової держави в тій чи іншій формі закріплюють конституції багатьох сучасних держав, у тому числі України. Стаття 1 Конституції України проголошує її демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава для людини – такий зміст конституційних норм, які визначають державну політику в соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки (ст. 3, 11, 13, 17, 27, 43, 45, 52 та ін.). В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй, норми Конституції є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується (ст. 8).