Читать книгу Правознавство - Коллектив авторов - Страница 17

Джерела права – це форми зовнішнього вираження і закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов’язкового значення. Найпоширенішими джерелами права є нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай.

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб’єктами правотворчості, який містить норми права. Нормативні акти поширені практично в усіх правових системах світу, що зумовлено такими їх рисами: а) вони приймаються тільки уповноваженими суб’єктами правотворчості; б) найбільш чітко й однаково формулюють зміст правових норм; в) мають обов’язкову письмову форму, офіційні видання, що забезпечують швидке доведення їх до відома адресатів; г) приймаються з додержанням встановленої законом процедури і форми; д) оперативно реагують на зміни і потреби соціальної практики; е) підлягають систематизації (упорядкуванню). Нормативні акти завжди мають правотворче призначення, передбачають неконкретність адресатів (адресовані невизначеному колу суб’єктів), діють тривалий або невизначений час і не вичерпуються фактами їх застосування.

Нормативні акти розрізняють:

1) за юридичною силою – закони – акти вищої юридичної сили та підзаконні акти – акти, засновані на законах і які їм не суперечать;

2) за суб’єктами прийняття – нормативні акти, прийняті народом (шляхом референдуму), главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та ін.;

3) за обсягом і характером дії – акти загальної дії, які охоплюють усю сукупність відносин певного виду на даній території; акти спеціальної (обмеженої) дії, які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової (надзвичайної) дії, регулятивні можливості яких реалізуються за наявності виняткових обставин (воєнні дії, стихійне лихо тощо);

4) за зовнішньою формою вираження – закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази та ін.

Нормативно-правовий договір – це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Нормативні договори є документами, які закріплюють волевиявлення сторін щодо їх прав і обов’язків, встановлюють порядок їх реалізації, взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов’язань. Нормативні договори поширені в міжнародному праві (міжнародний договір – угода між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес, яка регулює їх відносини шляхом утворення взаємних прав і обов’язків); у конституційному праві (наприклад, федеративний договір між суб’єктами федерації, який розмежовує повноваження між федеральними органами влади і органами влади суб’єктів федерації); у трудовому праві (колективний трудовий договір, який укладають між собою профспілковий комітет від імені трудового колективу і власник підприємства або уповноважена ним особа). Нормативний договір – це швидкий, зручний і простий засіб регулювання, який дає змогу враховувати взаємні інтереси суб’єктів правових відносин і забезпечувати відносно безконфліктне існування громадянського суспільства.

Правовий звичай – це визнане державою правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного одноманітного застосування протягом тривалого часу. Правовим звичай стає тоді, коли він одержує санкцію (офіційне схвалення) держави. Санкціонування звичаю відбувається двома основними шляхами: 1) шляхом визнання його судовою, господарською, адміністративною практикою і використання як основи судового рішення; 2) шляхом відсилання до нього в нормі закону. Правові звичаї – це неписані правила поведінки, які мають безперервний та однаковий характер додержання і можуть застосовуватися як на рівні окремих соціальних груп (локальні звичаї), так і на рівні всього суспільства (загальні звичаї). Правові звичаї консервативні за своєю природою, закріплюють результати тривалої громадської практики і можуть відображати як загальні моральні, духовні цінності народу, так і деякі передсуди.

Правовий прецедент – це таке рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи, яке надалі стає загальнообов’язковим правилом при вирішенні всіх аналогічних справ. Прецедент з’являється тоді, коли є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин або мають місце прогалини у правовому регулюванні, а за судом чи іншим державним органом визнається право офіційного формулювання правових норм. Таким правом наділені вищі судові інстанції. Прецедент характеризується казуїстичністю (формується на основі вирішення окремих казусів); множинністю (великим обсягом прецедентного права); неузгодженістю і неупорядкованістю. Водночас це децентралізований засіб правового регулювання, здатний урахувати особливості конкретної ситуації.