Читать книгу Правознавство - Коллектив авторов - Страница 10

Процес формування громадянського суспільства починається приблизно з ХVІІ – ХVІІІ ст. Генезис громадянського суспільства обумовлений прагненням людей створити суспільство, яке домінує над державою, складається з вільних і рівноправних індивідів та їх об’єднань, у якому визнається суверенітет народу; народ делегує владні повноваження державним органам і контролює їх виконання, а природні права людини цінуються вище за право позитивне (за закони держави).

Термін «громадянське суспільство» вживається у двох основних значеннях:

– як автономна частина суспільства, безпосередньо незалежна від держави та її структур;

– як форма існування ринково-демократичного суспільства.

Громадянське суспільство – суспільство з достатньо розвиненими соціально-економічними, культурними, сімейними, етнічними, релігійними, моральними стосунками між його членами, яке є відносно незалежним від держави утворенням, але взаємодіє з нею. Воно складається з асоціацій, добровільних об’єднань людей; існує поза межами політичних структур, але охоплює їх, бо вони створені громадянами як первинними суб’єктами політичного життя.

Громадянському суспільству притаманні відносини конкуренції та солідарності між юридично рівноправними і вільними партнерами. Воно ґрунтується на юридично оформленому плюралізмі в різних сферах: в економічній (рівність усіх форм власності, свобода підприємництва і приватної ініціативи); у політичній (багатопартійність, незалежна від держави діяльність громадських організацій і органів місцевого самоврядування, свобода слова і друку); в ідеологічній (ідеологічна різноманітність, свобода інформації).

Головним суб’єктом громадянського суспільства є людина, тому вся його діяльність зорієнтована на особу, забезпечення їй можливостей для реалізації прав і свобод, для задоволення потреб і законних інтересів, розкриття індивідуальних здібностей. Природні права людини завжди мають пріоритет у її взаємовідносинах із суспільством і державою.

Громадянське суспільство можливе лише в демократичній правовій державі, легітимна влада якої не втручається в законне приватне та асоціативне життя індивідів. Правова держава і громадянське суспільство мають одну мету: їхні соціальні інститути покликані служити людині, захищати її права і свободи.

Держава є публічно-владною формою організації громадянського суспільства. Носії влади – наймані працівники громадянського суспільства – здійснюють управління справами цього суспільства від його імені і в його інтересах, використовуючи такі інститути демократії, як парламентаризм, вільні вибори, федералізм, незалежне правосуддя тощо.

Основна тенденція впливу громадянського суспільства на владні структури знаходить свій вияв у обмеженні і подоланні політичного відчуження; воно припускає втручання політичної влади тільки в межах необхідності компетентного вирішення проблем вільного розвитку та життєствердження людини й суспільства.

Держава бере на себе зобов’язання захищати життя, здоров’я, безпеку громадян, здійснювати ефективні соціальні програми, забезпечувати національну злагоду, матеріальне й духовне зближення з іншими народами (відкритість суспільства). Межі державно-правового регулювання суспільних відносин визначаються Конституцією і обмежуються правами людини, загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права.