Читать книгу Правознавство - Коллектив авторов - Страница 37

Конституційні права, свободи та обов’язки своїм змістом юридично закріплюють цивілізований спосіб існування людей, є провідними для суспільного і правового статусу людини та громадянина в суспільстві та державі.

На конституційному рівні в Україні закріплені засади державної політики, спрямовані, передусім, на забезпечення прав і свобод людини, створення належних умов для її життя. Вперше в Основному Законі України проголошено, що людина є найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. А головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (наприклад, громадяни мають право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб).

У національному праві визначаються і гарантуються права і свободи особи, встановлені нормами міжнародного права. У Конституції України відображені положення Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини (1976) та іншими актами. Таким чином, конституційні права і свободи людини та громадянина перебувають під міжнародно-правовим захистом.

Права, свободи і обов’язки людини та громадянина закріплені в розділі II Конституції України, що свідчить про пріоритет цих норм серед інших конституційних приписів. Цей розділ є найбільший за обсягом. Так, зі статті 161 Конституції правовому статусу особи присвячено 48, що становить близько третини її змісту.

Конституційні права, свободи та обов’язки називаються основними, тому що вони визначають місце людини в суспільстві. Їх зміст має універсальний характер, розвивається і конкретизується в інших галузях права – адміністративному, цивільному, трудовому, земельному, фінансовому та ін. Якщо в Конституції України йдеться про людину і громадянина взагалі як про абстрактну особу, то в галузях права виступають конкретні суб’єкти правовідносин – власники, працівники, службовці, фермери, посадові особи, військовослужбовці, покупці та ін. З огляду на верховенство конституційних норм усі правові акти, нормативно-правові приписи, які закріплюють права, свободи та обов’язки людини та громадянина, повинні їм відповідати і не суперечити положенням Конституції України.

Важливо підкреслити, що, згідно зі ст. 22 Конституції, закріплені в ній права і свободи людини та громадянина є невичерпними, а сфера прав і свобод має динамічно розвиватися та вдосконалюватися. При прийнятті законів або внесенні змін у чинні закони громадяни можуть наділятися новими правами і свободами. Наприклад, на міжнародному рівні готуються конвенції з питань екологічної та ядерної безпеки, в результаті яких будуть внесені доповнення до міжнародних стандартів прав людини і внутрішнього законодавства.

Для визначення суб’єктів прав і свобод у Конституції України вживаються спеціальні терміни, формули. Найчастіше конституційні статті про права та свободи починаються словами «кожен», «усі», «кожна людина», «особа», «ніхто». Це означає, що у змісті статті враховуються також права і свободи громадян інших держав та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Такий підхід відповідає загальновизнаним нормам міжнародного права. Окремі права і обов’язки, закріплені в Конституції, стосуються лише громадян України (право на свободу об’єднання в політичні партії, право обиратися і бути обраним, захист Вітчизни). У цьому разі Основний Закон використовує термін «громадянин України».

Для теорії та практики одним із актуальних завдань є розкриття сутності, природи основних прав, свобод і обов’язків. Конституція України не передбачає їхній поділ на більш чи менш важливі, що підтверджує їх рівноцінність. Основним правам і свободам притаманні особливі властивості. По-перше, права і свободи є невідчужуваними та непорушними, що означає неможливість позбавити громадян ними користуватися, видавши акт держави, або обмежити, крім випадків, передбачених Конституцією України. По-друге, основні права і свободи мають специфічний механізм їх виникнення. Для цього достатньо самого факту народження людини.

Між поняттями «право» і «свобода» немає чітких розбіжностей. Їх поділ є досить умовний, що визначено самою формою вираження встановлених Конституцією України правових можливостей для вибору людиною своєї поведінки при реалізації прав і свобод. Коли вибір пов’язаний із використанням конкретних соціальних цінностей, Основний Закон частіше використовує термін «право» (право на працю, право на підприємницьку діяльність, право на відпочинок, право на соціальний захист і т. ін.). Коли йдеться про більш абстрактний рівень володіння і вибору поведінки, у Конституції України застосовується терміни «свобода», або «право на свободу» (свобода пересування, вільного вибору місця проживання, право на свободу думки і слова та ін.).

Таким чином, конституційне право людини та громадянина – це закріплені Конституцією юридичні можливості суб’єкта конституційно-правових відносин задовольняти конкретні особисті потреби та інтереси, що відповідають рівню розвитку суспільства і держави.

Свобода людини та громадянина як конституційно-правова категорія – це встановлена і гарантована законом спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів та мети, сфера автономії громадянина стосовно держави, вибір певних дій і волевиявлень.

Конституційний обов’язок людини та громадянина – це встановлена Конституцією України в життєвих інтересах усіх членів суспільства міра належної поведінки. Кожен повинен підкорятися певним правилам, аби при реалізації своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим суб’єктам правовідносин. Конституція визначає вид і міру належної поведінки та відповідальність у разі її порушення.

Слід зазначити, що основні права, свободи і обов’язки є головним елементом конституційного статусу людини та громадянина.