Читать книгу Правознавство - Коллектив авторов - Страница 41

Права людини в будь-якій державі завжди порушувалися і порушуються. Особливо масові порушення прав людини мали місце в ХХ столітті, коли відбувалися численні революції, війни (в тому числі дві світові) тощо. Тому захист прав людини в останні десятиріччя є головним завданням світового співтовариства. На сьогодні у сфері захисту прав людини прийнято і діє понад триста міжнародних актів у вигляді декларацій, конвенцій, хартій тощо, що були прийняті міжнародним співтовариством і направлені на захист прав людини та громадянина.

Міжнародні стандарти в галузі прав людини – це встановлені в договірному порядку правові норми мінімально допустимого поводження держави із громадянами, іноземцями та апатридами, які проживають на її території.

За дією в просторі розрізняють універсальні (діють у всьому світі) та регіональні (діють у певному регіоні земної кулі) стандарти.

До універсальних стандартів відносять, наприклад, Загальну декларацію прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (обидва пакти прийняті в 1966 р.).

До регіональних стандартів належать Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Американська конвенція прав людини 1969 р., Африканська хартія прав людини і народів 1981 р. Як правило, регіональні стандарти є більш детальними за своїм змістом і регламентують порядок захисту прав людини в разі їх порушення державою. Наприклад, у європейських державах позови від громадян, права яких порушувалися державою, розглядає Європейський суд із прав людини в Страсбурзі.

Залежно від дїї за колом осіб розрізняють загальні (стосуються прав усіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій населення). Наприклад, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права належить до загальних стандартів. Прикладом спеціальних стандартів є Конвенція про права дитини, Конвенція про статус біженців та інші. Спеціальні міжнародно-правові стандарти регулюють статус осіб, які є найбільш соціально не захищені: жінок, дітей, біженців, національних меншин тощо.